ЯКИЙ ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ВИБРАТИ?

   У державній економічній політиці можна виділити два головних напрями: стабілізаційний і структурний. Перший містить у собі в основному бюджетно-податкову (фіскальну) і кредитно-грошову (монетарну) політику.
   Структурний напрям використовує такі методи впливу на економіку, як державна підтримка особливо важливих для розвитку всього господарства країни галузей, виробництво суспільних благ, приватизація, сприяння конкуренції й обмеження монополій тощо. Якщо стабілізаційна політика спрямована переважно на оздоровлення "захворілої" економіки, то структурна - на підтримку її збалансованого розвитку, тобто здорового способу життя.
   У суперечках учених-економістів про способи і масштаби втручання держави в економіку можна виділити два погляди, що відбивають різні напрями в економічній теорії: монетаризм і кейнсіанство.
   Позиція монетаристів (Д. Юм, М. Фрідмен): якнайбільше звільнити економіку від опіки держави, скоротити податки і державні витрати, даючи можливість ринковому механізму самому забезпечувати стійку економічну систему.
   Уряди, що дотримуються цієї теоретичної концепції, здійснюють вплив на економіку переважно за допомогою грошово-кредитної політики. Контроль за інфляцією і стимулювання економічного росту досягається за допомогою контролю за кількістю грошової маси (кількість грошей в обігу на території країни). Єдино правильна політика уряду і банків, вважають монетаристи,- збільшувати кількість грошей в економіці не швидше, ніж зростає продуктивність господарства країни. Тоді вільний ринок сам відрегулює всі пропорції в економіці, і вона буде розвиватися нормально (нижче ми розглянемо більш детально механізми грошово-кредитної політики).
   Представники кейнсіанського напряму, пов'язаного з ім'ям англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), вважають, що тільки ринковий механізм не в змозі вирішувати різноманітні проблеми в економіці (подумайте, чи можна успішно регулювати такі сфери життя суспільства, як наука, освіта, екологія, покладаючись на чинність закону попиту та пропозиції). Вони вважають за необхідне збільшити втручання держави в ринкову економіку, її регулювання шляхом збільшення або скорочення попиту за допомогою зміни грошової маси. Цей напрям зміцнив свої позиції в період Великої депресії на початку 30-х рр. XX ст. Економічна криза показала, що долю держави не можна кидати на сваволю ринкових сил. Держава повинна вживати заходів з пожвавлення ділової активності, заохочувати розвиток економіки. Дж. Кейнс прийшов до висновку, що тільки активна фінансова політика держави, що стимулює попит, здатна упоратися з масовим безробіттям. Для задоволення сучасних економічних потреб суспільства, вважають його послідовники, необхідні і неминучі урядові міри.
   До 70-х рр. XX ст. чільну роль в економічній політиці відігравав кейнсіанський напрям. Надалі поширення одержав монетаризм. У практиці уряду більшості держав використовують широкий набір стабілізаційних мір, як монетарних, так і кейнсіанського характеру.
   Вплив держави на ринковий механізм здійснюється шляхом прямого і непрямого регулювання. Пряме регулювання припускає використання переважно адміністративних методів, а непряме - економічних.
   Проявом прямого регулювання є насамперед законодавча діяльність держави, розширення державних замовлень, розвиток державного сектора в економіці. Непряме регулювання ринку здійснюється за допомогою методів кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики.