ВІДМІННІСТЬ СТАРОДАВНОСТІ ВІД ПЕРВІСНОСТІ

   Стародавні цивілізації при всій їхній несхожості між собою представляють усе-таки деяку єдність, на відміну від колишніх станів суспільства і культури. Не випадково ще порівняно недавно деякі вчені навіть називали первісне суспільство "доісторичним". Зараз, коли дослідження періоду, що передував цивілізації, збагатилося новими даними, від цього визначення довелося відмовитися.
   Проте виникнення і розвиток міст, писемності, ускладнення соціальних відносин наповнили історичний час якісно новим, набагато більш багатим змістом. Безумовно, цивілізації стародавності зберігали багато чого з первісного суспільства, і насамперед залежність від природи, міфологічні форми мислення, культ і ритуали, орієнтовані на природні цикли. Так, у релігійних віруваннях древніх народів відбивалася зміна пір року, помирання і відродження природи. Однак характер взаємодії суспільства з природою при переході від первісного суспільства до древніх цивілізацій істотно міняється. Це пов'язано з поширенням знань про природу, з їхнім прагненням повніше використовувати її багатства для задоволення потреб суспільства, із заміною споживаючого типу господарства виробляючим.
   Залежність людей від природи була усе ще велика, що особливо сильно виявлялося в екстремальних ситуаціях: повенях, землетрусах, виверженнях вулканів тощо. Але оволодіння металами, нагромадження знань і передача їх за допомогою писемності змінювали форми цієї залежності. Неможливо уявити собі Стародавній Єгипет чи Межиріччя без іригації, Древню Грецію без мореплавання і морської торгівлі. Однак головним, що знаменував перехід від первісності до древніх цивілізацій, був початок організованої виробничої діяльності людини. Цей стрибок у розвитку суспільства отримав назву "аграрна революція". І хоча протягом всієї стародавності суспільство усвідомлювало себе як частину природи, безпосередньо зв'язану з нею, проте в період аграрної революції людина нерідко відігравала роль творця.
   Перехід від первісності до цивілізації пов'язаний і зі зміною характеру взаємодії людей у суспільстві, з народженням нового типу суспільних відносин, викликаних ростом міст, зосередженням у них значної частини населення й економічної діяльності, з ускладненням соціальної структури, становленням державності, з появою нових видів діяльності, особливо в сфері управління і навчання, зі зміною способів збереження і передачі інформації.
   Для доміської безписемної культури первісної епохи характерна відсутність самостійних каналів передачі інформації, життєвого і виробничого досвіду: навчання необхідним господарським, промисловим і ремісничим навичкам, а також релігійному ритуалу здійснювалося в процесі безпосередньої практики. Людина була цілком занурена в діяльність, вона не оцінювала свої вчинки, відчуття.
   Її мислення було "нерозчленованим", вона ще не могла визначити сутність подій і процесів, що відбувалися. Над усім панував звичай, який замінював узагальнені уявлення. Життя текло повільно, зміни відбувалися рідко, у самому устрої життя мало що мінялося від покоління до покоління.
   Оволодіння новими видами діяльності сприяло розвитку іншого типу свідомості і появі більш сучасних каналів передачі інформації. Від людини було потрібно вже не просте повторення прийнятих зразків поведінки, а міркування, аналіз власних дій і станів. Однак спочатку аналітичний тип мислення був притаманний лише частині древнього суспільства, насамперед чиновникам і ученим переписувачам. Люди, що керували складним царським чи храмовим господарством, планували великі будівельні роботи чи військові походи, зайняті прогнозуванням майбутнього, нагромадженням корисних даних, удосконаленням системи письма і підготовкою майбутніх учених, не могли обмежитися автоматичним відтворенням дій за зразком традиції. Були потрібні нові знання, нетрадиційні способи дій.
   Нові можливості збереження і передавання інформації дала писемність. Письмові пам'ятки стародавності, що дійшли до наших днів, відкривають завісу часу і дозволяють проникнути у світ древніх цивілізацій.
   Читання і розуміння древніх письмових джерел із усією гостротою ставлять завдання відтворення цілісної картини древніх цивілізацій.