ПРОГРЕС І РЕГРЕС

   Напрямок розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого, називається в науці прогресом (слово латинського походження, що означає буквально: рух уперед. Поняттю прогресу протилежне поняття регресу. Для регресу характерний рух від вищого до нижчого, процеси деградації, повернення до форм і структур, що віджили себе.
   Яким шляхом йде суспільство: шляхом прогресу чи регресу? Від того, якою буде відповідь на це питання, залежить уявлення людей про майбутнє: чи несе воно краще життя, чи не обіцяє нічого гарного?
   Давньогрецький поет Гесіод (VIII-VІІ ст. до н.е.) писав про п'ять стадій у житті людства. Першою стадією було "золоте століття", коли люди жили легко і безтурботно, другою - "срібне століття", коли почалося падіння моралі і благочестя. Так, опускаючись усе нижче, люди опинилися в "залізному віці", коли всюди панує зло, насильство, зневажається справедливість. Імовірно, вам неважко визначити, яким бачив Гесіод шлях людства: прогресивним чи регресивним.
   На відміну від Гесіода, древні філософи Платон і Аристотель розглядали історію як циклічний кругообіг, що повторює ті самі стадії.
   Із досягненнями науки, ремесел, мистецтв, пожвавленням суспільного життя в епоху Відродження пов'язаний розвиток ідеї історичного прогресу. Одним з перших теорію суспільного прогресу висунув французький філософ Анн Робер Тюрго (1727-1781). Його сучасник французький філософ-просвітитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) писав, що історія представляє картину безперервних змін, картину прогресу людського розуму. Спостереження цієї історичної картини показує у видозмінах людського роду, у безперервному його відновленні, у нескінченності століть шлях, по якому він ішов, кроки, які він зробив, прагнучи до істини або щастя. "Спостереження над тим, чим людина була, і над тим, чим вона стала у даний час, допоможуть нам, - писав Кондорсе, - знайти засоби для забезпечення і прискорення нових успіхів, на які його природа дозволяє йому сподіватися".
   Отже, Кондорсе бачить історичний процес як шлях соціального прогресу, у центрі якого висхідний розвиток людського розуму. Гегель вважав прогрес не тільки принципом розуму, але і принципом світових подій. Цю віру в прогрес сприйняв і К. Маркс, який вважав, що людство йде до усе більшого оволодіння природою, розвитку виробництва і самої людини.
   ХІХ-ХХ ст. ознаменувалися бурхливими подіями, що дали нову "інформацію до міркування" про прогрес і регрес у житті суспільства. У XX ст. з'явилися соціологічні теорії, які відмовилися від оптимістичного погляду на розвиток суспільства, характерного для ідей прогресу. Замість них пропонуються теорії циклічного круговороту, песимістичні ідеї "кінця історії", глобальних екологічних, енергетичних і ядерних катастроф. Одну з точок зору з питання про прогрес висунув філософ і соціолог Карл Поппер, який писав: "Якщо ми думаємо, що історія прогресує або що ми змушені прогресувати, то ми робимо таку ж помилку, як і ті, хто вірить, що історія має сенс, який може бути в ній відкритий, а не наданий їй. Адже прогресувати - значить рухатися до деякої мети, що існує для нас як для людських істот. Для історії це неможливо. Прогресувати можемо тільки ми, людські індивідууми, і ми можемо робити це, захищаючи і підсилюючи ті демократичні інститути, від яких залежить свобода, а разом з тим і прогрес. Ми досягнемо в цьому великих успіхів, якщо глибше усвідомимо той факт, що прогрес залежить від нас, від нашої пильності, від наших зусиль, від чіткості нашої концепції щодо наших цілей і реалістичного вибору таких цілей".