ЛЮДИНА НЕСЕ УСЮ ВАГУ СВІТУ НА СВОЇХ ПЛЕЧАХ

   Ми з вами перейшли від розгляду зовнішніх обмежників свободи до внутрішніх заборон, які людина встановлює для себе. "Ні похвала, ні осудження, ні почесті, ні покарання не будуть справедливі, якщо душа не має здатності прагнути і пручатися та якщо порок мимовільний",- стверджував християнський богослов III ст.
   Головне не в тому, які зовнішні обставини життя людини. Важливіше інше: як вони переломлюються в її свідомості, як людина проектує себе у світ, які цілі перед собою ставить, який зміст і значення надає навколишній дійсності. Саме це визначає вибір з різноманіття можливих варіантів поведінки. Звідси деякі сучасні філософи роблять висновок: людська діяльність не може одержувати своєї мети ззовні, ніщо зовнішнє стосовно свідомості не може його мотивувати, людина зовсім вільна у своєму внутрішньому житті.
   Справді вільна людина сама вибирає не тільки вчинок, але і його засади, загальні принципи своїх дій, які набувають характеру переконань. Така людина навіть в умовах прогресуючого виродження людського роду або при повній стабільності деспотичного чи тоталітарного режиму у своїй країні не дійде до стану духовного занепаду і буде діяти так, ніби принципи, що відстоюються нею, обов'язково переможуть у майбутньому.
   Критики подібної позиції вважають, що якщо кожний буде шукати основи своєї поведінки лише відповідно до власних спонукань без обліку загальноприйнятих обмежень і заборон, то суспільство утратить свою цілісність і людей очікує хаос: замість бажаної свободи вони одержать повну сваволю.
   А яка ваша точка зору? Яка з цих позицій і чому вам здається правильною?