СВІТОГЛЯД ЯК ФОРМА ДУХОВНО-ПРАКТИЧНОГО ОСВОЄННЯ СВІТУ ТА САМОВИРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

   У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів протиставлення "людина - світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи протиставлень "людина - світ".
   1. Онтологічний (онтологія - вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.
   В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду - міфологічним, релігійним, науковим.
   2. Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе. Визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності ..добутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання - стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм - заперечення пізнаваності світу. Так, у філософському вченні І. Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів - буття світу і людина в цілому непізнавані.
   Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання повного й істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнання, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світоглядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.
   3. Практичний, або практиологічний. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу і самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсуттєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.
   Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності.
   Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше - що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення.
   Перша світоглядна настанова була властива для багатьох релігійних та філософських концепцій, їх називають фаталістичними.
   Другий підхід характерний для деяких сучасних філософських напрямів, наприклад - екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку істота вільна, вона приречена на свободу, її життя - це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів.
   У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів людської діяльності - пізнавальної, виробничої (наприклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.
   4. Аксеологічний (аксіологія - вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.
   Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відносин "людина - світ", які називають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні й практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображенням практичних відносин, другий (гносеологічний) і четвертий (антологічний) - духовних відносин. Проте чітко розмежувати відносини "людина - світ" і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розділивши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, автономні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності.
   За своєю природою духовне і практичне - це два нерозривні моменти людського буття. Практична діяльність (перетворення природи, людини людиною) Грунтується на пізнанні й усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоусвідомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.
   З другого боку, свідомість (знання й цінності) як духовне освоєння дійсності виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності.
   Світогляд це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття - це діяльність. Вона ґрунтується на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соціальних відносинах своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини.