§ 25.3. Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

   Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:
   • зростання "функціональної неосвіченості" у світі, яка охоплює 1 млрд. чоловік;
   • розрив між освітою та культурою;
   • відставання освіти від науки;
   • збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;
   • послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;
   • зростаюча диспропозиція між потенціями людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;
   • низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;
   • постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін.
   Слід відзначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.

Фактори кризи вітчизняної освіти

• крах головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;

• одержавлення та бюрократизація освітянської системи;

• викривлення цілеспрямованості та соціальних функцій

• школи;

• залишковий принцип фінансування освіти і культури;

• відсутність нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;

• соціальний та етичний розрив між викладацьким корпусом, студентами та учнями;

• зниження соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське

• суспільство

   Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти", що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10—15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для ХХІ ст." (Японія) та ін.
   Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:
   1) Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти.
   2) Структурне оновлення.
   3) Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.
   4) Використання провідних, найновітніших технологій навчання.
   5) Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні.
   6) Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ.
   Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.
   Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас — 14, а можливо, і 13 років.

В предмет досліджень соціології освіти входять

   Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно діючу ефективну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негативних явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої школи, соціологією професійної школи і соціологією вищої школи.
   Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в забезпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.
   Ключовим елементом розвитку освіти України в XXI ст. є розробка національної концепції освіти. Вона має включати систему взаємопов'язаних принципів розвитку на найближчі 20-30 років початкової і середньої освіти, професійної підготовки, розвитку вищої школи, системи підготовки наукових кадрів з відповідними організаційно-правовими формами установ і організацій. Розробка саме такої концепції, визначення пріоритетів і напрямків діяльності окремих підсистем та контроль за забезпеченням конституційних прав громадян України на отримання освітніх і наукових послуг має бути, на думку спеціалістів, головною формою державного регулювання системи освіти і науки.
   Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

План семінарського заняття (2 год.)

   1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.
   2. Характеристика системи освіти в Україні.
   3. Проблеми модернізації вищої освіти.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

Додаткова література з теми

   1. Астахова В.І. Вища школа України. —X, 1991.
   2. Астахова В. И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. —X, 1999.
   3. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. —X, 1994.
   4. Лігоцький А. О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. —К., 1997.
   5. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования. — К., 1997.
   6. Нечаев В. Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования. — 1999. —№ 1.
   7. Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому виміру. —X, 2000.
   8. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка. — К., 1997.
   9. Философия образования для XXI века. — М., 1992.
   10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант. Монография / Под. ред. В. И. Астаховой. —X., 2000.
   11. Шереги Ф. Е., Харчева В. Г., Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. — М., 1997.
   12. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. —X, 1996.

< Попередня		Наступна >