§ 17.1. Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури

   Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі і питомої ваги міст (урбанізація). Якщо на початку століття міста складали 10 % усіх поселенських утворень, то до його кінця їх уже більше 50 %. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважним. Уже зараз в Японії у містах живе 4/5 населення, у Німеччині — більш 90 %, в Ізраїлі — 89 %, у Великобританії — 76 %, у СІНА — 75 %. Сьогодні в Україні у містах живе 67,3 %, а на сході 75 - 90 %.
   Існує багато видів міських утворень. За числом жителів прийнято розмежовувати чотири види міст:
   • малі (50 - 100 тис.),
   • середні (100 - 500 тис),
   • великі (більш 500 тис),
   • найбільші (понад 1 млн.).
   За функціями розмежовуються передмістя житлові і промислові, міста-супутники (що мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні і монофункціональні (у яких переважає одна функція, пов'язана з певним матеріальним чи духовним виробництвом). За рівнем містоутворюючих процесів виділяються міста старі й нові.
   Звертає на себе увагу нерівномірність розвитку міст різного виду. Особливо швидкими темпами ростуть великі і найбільші міста. Очікується, що до 2004 року у надвеликих містах буде проживати 1/5 частина всіх жителів землі. Можна сказати, що для сучасного етапу урбанізації характерна концентрація населення у надвеликих містах і різке зниження темпів розвитку малих і середніх міст. Найбільш багатонаселеними містами світу є Токіо (18,8 млн.), Москва (8,8 млн.), Мехіко (8,6), Нью-Йорк (7,6), Шанхай (6,4).
   Якщо в 1959 р., у країні були лише три міста з населенням понад 1 млн. (Москва, Київ, Ленінград), то в 1987 р. таких міст нараховувалося вже 23.
   Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель місто-село вже не вичерпує всього різноманіття зв'язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв'язків місто-місто, місто-передмістя, місто і тимчасові поселення на селі в літній період для забезпечення, відпочинку і відновлення сил, в останні роки і для забезпечення родини продуктами харчування.
   У великих і найбільших містах процеси соціального переміщення, соціальної мобільності протікають інтенсивніше. Більше людей одержують можливості для розвитку своїх здібностей, просування, вибору професій. Міста є центрами соціокультурних процесів. Велике місто створює можливості для залучення великого числа людей до техніки, науки, мистецтва. Разом з тим розвиток великого міста має і негативну сторону, тому що поглиблює розрив із природою, загострює екологічні проблеми.
   Які ж у зв'язку з цим перспективи розвитку поселенських утворень?
   Маються на цей рахунок різні точки зору. Деякі говорять про поглинання міськими формами всіх інших форм, про витіснення сільських утворень, інші вірять у тривале їхнє співіснування, треті виступають за їхнє злиття, четверті вірять, що на базі існуючих міських і сільських поселенських утворень виникнуть нові.
   Поселенські утворення, зокрема місто, вивчаються різними науками: історичними, економічними, географічними^ містобудуванням, архітектурою, демографією і т. п. Соціологія на відміну від цих наук вивчає місто як єдиний цілісний соціальний організм. Перші роботи із соціології міста з'явилися на початку XX сторіччя. Це роботи М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Бюхера та ін. М. Вебер звернув увагу на зв'язок міських поселенських утворень з індустріалізацією. Соціологи показали відмінність сучасного їм індустріального суспільства від традиційного. Якщо основною формою поселенських утворень традиційного суспільства були невеликі сільські спільності в декілька сотень людей, багато з яких перебували в родинних зв'язках, то в індустріальному суспільстві найбільш характерною формою стають міські утворення, що охоплюють великі маси людей. Безпосередні контакти, коли усі знали один одного, перемінилися складними опосередкованими зв'язками. М. Вебер визначав місто як таке велике поселення, де взаємне особисте знайомство один з одним, що полегшує сусідські зв'язки, відсутнє.
   На зміну незначній соціальній мобільності прийшли інтенсивні соціальні переміщення. На зміну строгому соціальному контролі спільності за поведінкою членів, який здійснювався за допомогою звичаїв і традицій, в індустріальному суспільстві прийшли численні строго формалізовані правові норми.
   Істотно відрізняється сучасне суспільство від традиційного за соціально-психологічними процесами, психологічній атмосфері. Для нього характерна соціальна напруженість, суперечливість, анонімність в особистому житті.
   Соціолог вивчає протиріччя у функціонуванні, розвитку міста. Його найбільше цікавить проблема збалансованого розвитку міста, зокрема, господарської сфери й інфраструктури, матеріальних умов і духовних процесів і т. д. Подружжя Лунд у 30-і роки показали це на прикладі середнього міста. Г. Зіммель, К. Бюхер на прикладі великих міст.
   Місто — складне соціальне явище. З одного боку, це середовище перебування людини. З іншого боку, соціальний інститут, що організує і регулює життєдіяльність людей.
   Соціологія розглядає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально-економічну і культурну систему.
   Виділяються і вивчаються наступні елементи міста:
   • господарська сфера;
   • соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля і суспільне харчування, побутове обслуговування, охорона здоров'я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури);
   • природне середовище;
   • керування містом.
   Місто виконує різноманітні функції.
   1. Економічна — забезпечує ефективне використання індустріального і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів.
   2. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.
   3. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров'я.
   4. Соціально-побутова функція пов'язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення.
   5. Суспільно-політична — пов'язана з організацією політичного життя.
   6. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання і культурно-просвітницької діяльності.
   Реалізація функцій має своєрідні специфічні риси в містах різного виду. Так, у нових містах особливо активно реалізуються суспільно-політична і соціально-побутова функції. Цікаво, що в нових містах, як свідчать дослідники, перші 10-15 років вища середня народжуваність, що не може не позначатися на реалізації соціально-побутової функції.
   У монофункціональних містах усі функції підлеглі виконанню головній, пов'язаній з організацією визначеного виробництва.
   У найбільших містах особливого значення набуває проблема збалансованого розвитку міста, забезпечення відповідності розвитку матеріального виробництва і соціальної інфраструктури.
   Предметом уваги соціологів є і просторова організація міста.
   Великі міста відрізняються складною просторовою структурою, що проходить ряд ступенів розвитку. Спочатку найзручнішим і престижним є центр. Надалі з'являються мікрорайони, виникає проблема відновлення центру. Є кілька теорій розвитку міста як феномена.
   Американський урбаніст Ернест Бургесс говорив у 20-і роки про 5 концентричних зон:
   • 1-а центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального життя;
   • 2-а зона — житлові райони, у яких переважає невпорядковане житло, бідняцькі і етнічні квартали;
   • 3-я зона — житлові райони для працюючих за наймом, для робітників;
   • 4-а зона — для представників середнього класу, тут переважають упоряджені житлові будинки, у тому числі особняки для однієї родини;
   • 5-а зона — за міською рисою для представників вищого шару середнього класу і вищого класу.
   Американський урбаніст Хойот (1939) розвиває концепцію секторів, у яких комфортні райони переміщаються від центру до периферії.
   Широко розповсюдженою зараз є концепція багатоядерної структури з декількома центрами І. Гарріса та Е. Ульмана. Усі ці моделі не виключають одна одну. У реальних містах можна знайти ознаки всіх типів внутрішньої структури.
   Розселення населення у певних частинах міста і передмістя пов'язане насамперед із соціальним і економічним становищем жителів міста й у свою чергу закріплює це нерівне положення. Можна виділити 3 основних фактори, що визначають соціально-просторову диференціацію населення.
   1) Це соціально-економічний статус. Прямими показниками соціально-економічного статусу є прибуток, рівень освіти, характер зайнятості, непрямими — якість житла, розмір його оплати.
   2) Це сімейний статус (включає розмір родини, вік її членів, число дітей — прямі показники; тип житла, його вік — непрямі). До передмістя тяжіють багатодітні і багатопоколінські родини.
   3) Расово-етнічний статус (раса, національність, мова).
   У різних країнах соціально-просторова структура міста має свої особливості. Так, у містах Радянського Союзу не було, як правило, етнічних поселень, не було різкого контрасту за соціальним складом комфортних і некомфортних районів. Хоча і тут соціально-економічне положення позначалося на просторовому розселенні й особливо на типі житла. Особливе значення мав такий фактор, як професійний зв'язок з визначеними підприємствами, установами, їхня вагомість, матеріальні можливості. Робочі передмістя також виявилися пов'язаними з визначеними підприємствами, районами їхнього розташування.
   У 80-і роки в зв'язку з необхідністю реконструкції центру в ряді найбільших міст Радянського Союзу було проведено спеціальне вивчення проблем центру. Аналізувалася думка населення щодо концентрації в центрі торгових, побутових, культосвітніх установ, кінотеатрів. Був зроблений висновок про необхідність збереження в процесі реконструкції двору як замкнутого простору, характерного для старого міста і високооціненого жителями. Виявилося, що не виправдовує себе будівництво в центрі величезних кінотеатрів, оскільки жителі воліють відвідувати кінотеатри у себе в мікрорайоні. Разом з тим їх залучають у центрі торгові підприємства, і в зв'язку з цим, потрібне розширення їхніх приміщень.
   Міста відрізняються своїм архітектурним виглядом, географічними умовами. Неповторність, самобутність місту додають його історія, культура, духовна атмосфера. Своєрідні міста, своєрідні і жителі міста. У художній літературі ми можемо знайти опис цієї неповторності, самобутності. Досить згадати книгу АЛ. Купріна "Київські типи" і А. Гіляровського "Москва і москвичі".
   Міста відрізняються за своїм соціальним складом. Місту Харкову несхожість на інші додавали, наприклад, кваліфікований робітничий клас, студентство. На вигляд Києва накладає відбиток не тільки Дніпро і Дніпровські схили, але і колосальний столичний чиновницький апарат.