§ 13.4. Соціальна структура та типи особистості

   Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

   Джерелом активності людини є її потреби — внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.
   Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американський соціальний психолог А. Маслоу вважається засновником ієрархічної теорії потреб. Він розділив потреби на:
   1) потреби в їжі, воді, одязі, повітрі, теплі, сексі тощо;
   2) потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки;
   3) потреби відчувати причетність до подій (соціальні);
   4) потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;
   5) потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження).
   Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, на тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.
   Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення — усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.
   Інтерес — це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.
   Цінності особистості — це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення. Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею. Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації — орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб'єкту соціальної діяльності.
   Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.

   Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.
   У структурі соціальних властивостей людини можна виділити загально соціальні риси, що характеризують її як продукт суспільного розвитку, а також такі властивості, які відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей — етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. На загал, індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли мова йде про особистість як члена суспільства, якоїсь спільноти, мають на увазі не властивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.
   Соціальний тип особистості — певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці. Як вже підкреслювалось, прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Разом з тим, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійкі, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, дозволяють виявити основу для типологізації особистостей.
   Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.
   Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального (модального) типів особистості.
   Якщо перші два типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.
   Відомий український соціолог Є. Головата враховуючи особливості розвитку нашого суспільства протягом 70-х pp. після більшовицької революції 1917 р. і останнього десятиріччя XX ст., запропонувала соціально-історично типологію особистості з трьома головними типами:
   Перший тип характеризується духовною обмеженістю та інстинктивним потягом достадності.

   Другий тип виник у часи застою, коли відбувався процес відокремлення особистості від держави, політичної системи, її роздвоєння.
   Третій, або "перехідний" тип особистості характерний для сьогодення. Йому властиві такі риси:
   • недовіра будь-якій владі;
   • потяг до релігії;
   • відмова від політичного життя;
   • роздвоєння свідомості тощо.
   Проблема діагностики властивостей конкретної особистості набула за останній час актуальності. Методи соціально-психологічної діагностики активно використовуються у профорієнтаційній роботі та в процесі професійного добору персоналу.
   У процесі соціально-психологічної діагностики використовуються різноманітні методи та методики:
   • спостереження,
   • аналіз документів та продуктів діяльності людини,
   • анкетування,
   • тестування,
   • моделювання ситуацій (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).
   Тестування, як метод емпіричного соціологічного обстеження, передбачає стандартизовану процедуру опитування (або виконання певних завдань) респондентів, що проводиться з метою отримання надійної інформації про деякі властивості особистості. За результатами тестування можна оцінити ступінь практичної готовності індивіда до виконання певних завдань, його здатність набувати нові навички та вміння, розширювати діапазон наявних властивостей.
   Для підвищення рівня об'єктивності результатів соціально-психологічної діагностики використовуються науково обґрунтовані комплекси тестів — тестові батареї. Для складання соціально-психологічного портрету особистості застосовують батарею тестів, що містить понад два десятки методик, серед яких тести інтелекту, здібностей, а також тести досягнень — установок, мотивацій, інтересів, тести суб'єктивних оцінок суспільних явищ. У сучасному тестуванні все ширше застосовують комп'ютерні методики.
   Формування особистості відбувається у конкретних соціальних умовах. Духовний і технологічний стан суспільства визначають ступінь гармонійності, всебічність розвитку особистості:
   • з одного боку, особистість — це комплекс суспільних відносин, властивостей, що сформувався на вимогу оточення;
   • з другого, людина — це активний суб'єкт, який змінює відносини у суспільстві.
   Німецький соціолог Н. Лукман, досліджуючи явище автономізації різних сфер суспільного життя, вказував на небезпеку втрати людиною соціальної ідентичності національної, державної, професійної.
   Як вже підкреслювалося, ідентифікація особистості (самоусвідомлення своєї приналежності до певних соціальних спільнот) є єдиним способом інтеграції людини до системи соціальних зв'язків та відносин. Руйнування механізмів самоідентифікації обумовлює атомізацію ("розпорошення") суспільства, воно втрачає свої національно-державні обриси, перетворюючись у глобальне світове співтовариство.
   На кожному етапі свого розвитку суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, реалізація яких дозволяє людині успішно інтегруватися до соціального середовища. Скажімо, сьогодні ця успішність обумовлюється комунікативними властивостями людини, її комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов тощо. Технічна і технологічна модернізація виробництва спричинилася до зміни характеру праці, що вимагає від працівника високого рівня фаховості, компетентності, творчості, самодіяльності.
   Найбільш важливими властивостями особистості є:
   1) її здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними, відповідальність за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності;
   2) здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ, самокритичність, загальний рівень культури, освіченість.
   У сучасному світі, насиченому різноманітними конфліктами, для ефективної суспільної взаємодії усе більш важливими стають такі властивості особистості, як взаємна довіра, толерантність, визнання і повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій, вірувань, гуманізм та духовність. Сучасне українське суспільство переживає період системної трансформації — реформуються економіка і політика, глибокі зміни відбуваються у духовному житті народу. Успіх процесу державотворення залежить від рівня консолідованості суспільства, здатності усіх його членів об'єднати зусилля для досягнення спільної мети — побудови економічно розвинутої, демократичної, правової держави — рівноправного члена світового співтовариства. Визначена новою стратегією економічного та соціального розвитку України орієнтація на інноваційно-технологічну модель розвитку підносить роль людського фактору — головного носія і суб'єкта інноваційних перетворень. За цих умов формування особистості, зорієнтованої на особисту причетність до реформування, суспільну солідарність, особисту відповідальність за те, що відбувається у нашому суспільстві, набуває вирішального для побудови нового суспільства значення.

План семінарського заняття (2 год.)

   1. Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості.
   2. Формування особистості у процесі її соціалізації.
   3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості.
   4. Соціальна структура та типи особистості.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

   1. Поняття про особистість та її соціальну структуру.
   2. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість, особа.
   3. Роль соціалізації у становленні особистості.
   4. Соціальний статус і система соціально-функціональних ролей особистості.

Додаткова література з теми

   1. Ануфриев Е. А. Социальный статус и активность личности. — М, 1984.
   2. Гордог Л. А. Социальная адаптация в современных условиях // СОЦИС —1994. — №8-9.
   3. Дудченко О. Н. Социальная идентификация и адаптация личности // СОЦИС. — 1995. —№6.
   4. Злобіна О. Г. Категорія "особистості" у системі понять соціологічної теорії// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. —№2.
   5. Злобіна О. Г., Тихонович В. О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. —К., 2001.
   6. Особистість у системі соціальних зв'язків // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. В. Г Городянська. — К. 2002.
   7. Плохов В. Д. Социальные нормы и отклонения//СОЦИС, —1995, —№ П.
   8. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довід-ник / За заг. ред. В. М. Пічі. — К., Львів, 2002.
   9. Сохань Л. В. Життєвий ареол особистості в суспільстві, що трансформується, як середовище ризику // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — №2.
   10. Шульга М. О. Соціальний ареол особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — №2.