§ 11.2. Основні проблеми політичної соціології

   Проблематика політичної соціології надзвичайно широка і різноманітна — від політичної соціалізації особистості до взаємодії суспільства і політики.
   У політичній соціології центральне місце займають загальні проблеми взаємин суспільства, політичної влади і політики. До того ж успішне здійснення політики можливе лише тоді, коли вона враховує тенденції і закономірності суспільного розвитку, потреби й інтереси як суспільства в цілому, так і різних соціальних груп і особистості, рівень розвитку культури, стан суспільної, групової й індивідуальної свідомості і т. п. Тому питання про взаємодію суспільства і політичної влади, соціуму і політики було і залишається основним питанням політичної соціології. У цьому зв'язку в політичній соціології досліджуються такі проблеми:
   • місце і роль політичної підсистеми суспільства і його взаємовідносини з іншими підсистемами (економічною, соціальною, духовно-ідеологічною), а також із зовнішніми стосовно даного суспільства системами (наприклад, із природою — екологічна політика, іншими державами й об'єднаннями і світом у цілому — зовнішня політика);
   • політика як соціальний інститут;
   • влада і політика;
   • політика і соціальна стратифікація;
   • легітимність політичної влади шляхом її досягнення і визначення;
   • соціальний зміст, соціальна роль і соціальні наслідки поділу політичної влади на законодавчу, виконавчу і судову;
   • сутність політичної культури як частини соціальної культури і її роль як особливої ціннісно-нормативної системи в забезпеченні нормативного функціонування суспільства, його інтеграції і збереженні цілісності й ін.
   Різні напрямки в політичній соціології не тільки по-різному визначають сутність і границі політичної сфери, але і її природу, місце і роль. Так, якщо К. Маркс розглядав цю сферу як вторинну, надбудовну, похідну і підлеглу стосовно економічного базису, як область вираження і захисту інтересів економічно пануючого класу, то Б. Дюркгейм вважав державу головним виразником і носієм "колективної свідомості", що лежить в основі соціального життя. Відомий сучасний французький соціолог і політолог Раймон Арон також відстоював пріоритет політики над економікою. Зіставляючи в рамках своєї концепції індустріального суспільства тоталітарні і демократичні суспільства, він показує, що при принциповій спільності багатьох економічних основ цих суспільств їхнє соціальне життя, як і спосіб життя особистості, докорінно відрізняється саме через принципову протилежність їхніх політичних систем.
   Віддаючи належне дуже важливій ролі (регулюючій і координуючій) політики, не можна в той же час і гіпертрофувати її на шкоду іншим сферам і факторам громадського життя, не бачити її обумовленості багатьма, у тому числі й економічними, умовами. Як показав історичний досвід, неправомірна експансія політики й абсолютизація її ролі здатні привести суспільство до авторитаризму і тоталітаризму. З іншого боку, суспільство, що недооцінює місце і роль політичної системи і політики, виявляється перед погрозою настання анархії і нездатності забезпечити нормативний суспільний порядок.
   Інший великий блок проблем політичної соціології пов'язаний із соціологічним аналізом політичної системи і механізму її дії. Такий аналіз означає, що ця система досліджується не тільки і не стільки з позицій вивчення внутрішньої взаємодії її структур, скільки в плані виявлення впливу на неї і її функції соціальних основ суспільства і соціальної ролі функціонування політичної системи. Тут особливо важливо те, що остання не зводиться тільки до держави, але й містить у собі політичні партії, громадські організації і рухи, а також сформовану в суспільстві систему голосування по виборам державних органів, завдяки якій більш-менш широкі маси народу беруть безпосередню участь у політиці. Але, звичайно, основна проблематика тут пов'язана з характеристикою держави як найважливішого соціального інституту, що складає "ядро" політичної системи суспільства. Т. Парсонс навіть вважав за необхідне розмежовувати усередині політичної системи дві підсистеми: "узаконену" (підсистема органів державної влади) і "підтримуючу" (підсистема недержавних політичних об'єднань і організацій, що забезпечує соціальну базу політиці держави). Саме взаємодія цих двох підсистем здатна забезпечити успішне функціонування політичної системи суспільства.
   Держава як "частина суспільства, що має владу, силою й ; авторитетом, необхідними для розподілу ресурсів і засобів, підтримуючих соціальну систему".
   Н. Смелзер
   До недавнього часу в нас панувало однобоке соціально-політичне тлумачення соціальної сутності і соціальної ролі держави, що спиралося на його розуміння в марксизмі як знаряддя класового панування, диктатури будь-якого класу. Зрозуміло, не можна зовсім заперечувати класовий момент у характеристиці держави, що особливо наочно виявлялося в минулому столітті. Але не можна і зводити до цього сутність і роль держави, особливо в умовах сучасних розвинутих демократичних політичних систем.
   Дуже важливо, що сьогодні й у нашій політичній соціології усе більше стверджується думка, що соціальна сутність і роль держави виявляються насамперед у його основній функції — узгодженні інтересів різних соціальних груп, забезпеченні соціальної стабільності і порядку, нормального функціонування і розвитку суспільства, його мобілізації на розв'язання загальних завдань і досягнення загальних цілей.
   До числа найважливіших політико-соціологічних проблем у цій області повинні бути віднесені і питання формування і взаємодії цивільного суспільства і правової держави. Той факт, що в Конституції України було записано, що наша держава — це правова держава, соціальну основу якої складає цивільне суспільство, поки ще більше відбиває мету і напрямок розвитку нашого суспільства і держави, ніж сьогоднішню соціально-політичну реальність. Утвердження цивільного суспільства і правової держави — це наша історична перспектива, здійснення якої потребує великих і довгострокових зусиль. До числа важливих проблем політичної соціології варто віднести дослідження соціальних аспектів різних державних форм:
   • форм правління — президентських і парламентських республік, абсолютних і конституційних монархій та ін.;
   • форм політико-територіальної організації — унітаризм, федералізм, автономізм та ін.;
   • а особливо форм політичних режимів — демократизм, авторитаризм, тоталітаризм та ін.
   У політичній соціології багато уваги приділяється соціальним сторонам проблем багатопартійності й однопартійності, політичного плюралізму, політичних еліт, політичної участі, політичних конфліктів і політичної згоди і т. п.
   Нарешті, третьою великою групою проблем політичної соціології є питання політичної соціалізації особистості і політичної поведінки. Тут на перший план висуваються проблеми сутності, змісту й особливостей політичної соціалізації, місця і ролі в ній сім'ї, школи, груп однолітків, держави, громадських організацій і рухів, засобів масової інформації й інших агентів політичної соціалізації, шляхів і засобів засвоєння політичної культури на різних етапах соціалізації, формування, утвердження і розвитку нормативного політичного мислення і поведінки, Ті різних типів, рівня політичної активності, особливо електорату в період виборів, а також в умовах соціальних, політичних та інших криз і конфліктів.
   Проблема "особистість і політика" також знаходиться в центрі уваги політичної соціології. Вона має дві відносно самостійні сторони: вплив особистості на політику і вплив політики на особистість, її поведінку. Історичний і особливо сучасний досвід показує, ЩО люди можуть по-різному відноситися до політики взагалі і по-різному оцінювати конкретну політику, але цілком піти від політики сьогодні практично неможливо, оскільки вона пронизує Конституцію і все законодавство країни, діяльність усіх видів влади і бюрократичного апарату, зміст газет і журналів, радіо- і телепередач і т. п. При цьому політика може як сприяти, так і перешкоджати розвитку особистості, її соціально-політичної активності, ініціативи і самопочуття. З іншого боку, для успішного проведення політики винятково важлива соціально-політична ціннісна орієнтація особистості, її очікування у відношенні політичної влади, відповідність даної політики інтересам і запитам людей, стану масової суспільної свідомості і т. п. Зовсім очевидно: якщо, наприклад, люди бачать, що політика не відповідає їх інтересам і запитам, здійснюється несумлінно (зловживання службовим становищем, хабарництво, корисливість, протекціонізм бюрократизм, кар'єризм і т. п.), то це не може не відбитися негативно на її дієвості й ефективності.

План семінарського заняття (2 год.)

   1. Політична соціологія та її співвідношення із загальною соціологією.
   2. Об'єкт і предмет політичної соціології.
   3. Основна проблематика політичної соціології.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

   1. Політична соціологія та політологія.
   2. Громадянське суспільство і правова соціальна держава.
   3. Політико-соціологічна характеристика сучасного українського суспільства.

Додаткова література з теми

   1. Амелии В. Н. Социология политики. — М. 1992.
   2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М.. 1993.
   3. Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.
   4. Вятр Е. Социология политических отношений. — М, 1973.
   5. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология. — М, 1996.
   6. Дмитриев А. В., Тощенко Ж. Т. Социологический опрос и политика // СОЦИС. —1995. —№5.
   7. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия // СОЦИС. — 1994. —Мб.
   8. Доган М, Пеласси Д. Сравнительная политическая социология. — М., 1994.
   9. Понарин А. С. Философия политики. — М, 1996.
   10. Смелзер Н. Социология. — М., 1994.
   11. Цыганков П. А. Политическая социология международных отношений. — М., 1994.
   12. Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств. - М., 1995.