§ 3.1. Психологічні концепції в західноєвропейській соціології

   Паралельно з біолого-еволюційною соціологією, а часом і усередині неї складається й до кінця XIX сторіччя починає переважати нова тенденція в розумінні соціально-історичних процесів і закономірностей суспільного розвитку, а саме, психологічна. Суть психологізму можна коротко звести до наступного.
   У природі людини закладені певні психічні особливості у вигляді потреб, інтересів, бажань, різного роду емоцій та ідей, реалізація яких неминуче пов'язана зі спілкуванням людей один з одним. Причому в ході психологічної взаємодії виникають нові соціальні феномени, яких немає в людини поза спілкуванням і взаємодією.
   Інтерес до проблем мотивації поведінки людини, її психологічним механізмам породив кілька різновидів психологічного напрямку. Об'єднуючим моментом для їх був головний принцип — шукати ключ до розгадки в психології.
   Найбільш відомим представником психологічного напрямку в західній соціології є Габріель Тард (1843 - 1904 pp.), французький соціолог і один з основоположників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини і їхні механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і вселяння, а також сприяв включенню в арсенал соціології емпіричних методів дослідження — аналізу історичних документів і статистичних даних.
   Прагнучи звільнити соціологію від біологізму й органіцизму, Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. У той же час суспільство — це продукт взаємодії індивідуальної свідомості людей, що відбувається, за Тардом, через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, намірів і т. п. Виходячи з цього, він поставив собі за мету створити науку — соціальну (колективну) психологію, що повинна вивчати взаємодію індивідуальної свідомості і тим самим виступати в ролі фундаменту соціології.
   Від індивідуальної психології соціальна психологія відрізняється, за Тардом, тим, що займається винятково відносинами нашого "Я" з іншим "Я", їхнім взаємним впливом. У цьому впливі одного духу на інший і варто бачити елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя.
   Стосуючись теоретико-методологічних моментів його соціологічної концепції він у своїх дослідженнях розвивав позитивістську ідею закономірності розвитку соціальних процесів і прагнув до методологічної чіткості. Разом з тим зміст громадського життя трактував, скоріше, у дусі шопенгауерівського волюнтаризму. М. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, — ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.
   Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт — повторення змінюється опозицією, і починається "логічна дуель" наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.
   Загальні закони соціології, що охоплюють усі три базисні соціальні процеси:
   • адаптація,
   • повторення,
   • опозиція.
   Тард поділяє на логічні та нелогічні.
   Логічні закони пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші — ні, наскільки назріла потреба в даному нововведенні, чи сумісне воно з вже існуючими знаннями і уявленнями (логічне об'єднання) чи ж вступає з ними в конфлікт (логічну дуель).
   Нелогічні закони показують, як протікає процес наслідування. По-перше, наслідування йде від внутрішнього до зовнішнього, тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: наприклад, дух релігії поширюється раніше, ніж обряди. По-друге, нижчі завжди наслідують вищим, провінція наслідує центр і т. п. Посиланнями на механізм наслідування Тард намагався пояснити суспільну думку, звичаї, моду, релігію та багато інших соціальних явищ.
   Спроба звести всі соціальні процеси до наслідування викликала критику з боку багатьох сучасників Г. Тарда (наприклад, В. Вундта, Е. Дюркгейма та ін.).
   Для розвитку соціології важливим висновком з аналізу процесів наслідування, проведених Тардом, є непряме визнання і постановка ним проблем соціалізації в суспільстві, інтерналізації соціокультурних норм за допомогою соціальної взаємодії. Крім того, акцентування уваги на феномені наслідування було теоретичною основою, виходячи з якої він намагався аналізувати і пояснювати одну з головних соціологічних проблем — як індивіди поєднуються в соціальні групи і суспільства. Інтерпретуючи соціальне життя, виходячи з феномена наслідування, він тим самим намагався уникнути сугубо індивідуалістичних і біологізаторських підходів до суспільства.
   Тард будував свою теорію як дедуктивну, але разом з тим він надавав величезного значення емпіричним методам дослідження. Соціологія, за його словами, має у своєму розпорядженні два головних методи:
   • археологічний;
   • статистичний.
   Археологічний метод заснований на аналізі історичних документів і служить для вивчення періодів і ареалів поширення конкретних нововведень і зразків.
   Статистичний метод використовується для збору інформації про поточні процеси наслідування шляхом обрахування подібних наслідувальних актів. У широкому застосуванні "числа і міри" до вивчення суспільства Тард бачив магістральний шлях розвитку соціології. Соціально-статистичні дослідження Тарда, зокрема з питань злочинності, мали великий авторитет у сучасників.
   Велику увагу приділяв Тард вивченню "психології натовпу". Дослідження натовпу в 80-90-і роки було однією з центральних проблем, і нею займалися багато провідних соціологів (італієць С. Сігеле, французький соціолог Г. Лебон, російський соціолог М. Михайловський та ін.).
   Інтерес до неї має практичну, соціально-політичну основу, що йде ще з часів Великої французької революції та революцій, що були за нею, і масових виступів, що мали місце в багатьох країнах Європи й особливо у Франції.
   Що це за соціальний феномен "натовп"?
   Натовп — це "велика кількість осіб, що зібралися в один і той же час та в певному місці і поєднуються почуттям, вірою та дією".
   Г. Тард
   Усякий натовп, за Тардом, ірраціональний і легко піддається вселянню. Він повторює ті ж рухи, ті ж вигуки, він дріб'язково самолюбний. Критикувати його не можна, звертатися до його розуму даремно. Причому чим багаточисельніший натовп, тим нижчий його рівень. Зібравшись у великій кількості, натовп, з кого б він не складався — із професорів чи кочегарів, насамперед утрачає здатність володіти собою, тому що він не мислить, а відчуває. А в цьому розумінні, за Тардом, кочегар і професор нічим не відрізняються, обидва відчувають себе однаково. Тобто натовп робить з людини автомат, послаблюючи або знищуючи його індивідуальність.
   Цим соціально-психологічним фактам колективної поведінки його співвітчизник Г. Лебон (1841 - 1931 pp.) надавав вигляд цілої соціологічної теорії соціально-історичного розвитку. Ототожнюючи масу з натовпом, він передбачав початок "ери мас" і подальший за цим занепад цивілізації.
   За Лебоном, у результаті промислової революції, зростання міст і засобів масової комунікації сучасне життя усе більш визначається поведінкою натовпу, що завжди є сліпою руйнівною силою.
   Лебон вважав, що вирішальну роль у соціальних процесах грає не розум, а емоції. Він виступав проти ідеї соціальної рівності і демократії, доводив, що всі досягнення цивілізації — результат діяльності еліти.