Використання у лекціях міфів і сказань

   Найчастіше в текстах лекцій використовуються різні міфи і сказання. Слово "міф" грецького походження і в перекладі означає "оповідання". Міфами прийнято називати фантастичні оповідання, засновані на релігійних віруваннях, у яких розповідається про богів, створення світу, "початок всіх речей". Дія в міфах відбувається за давніх часів. Це не просто віддалена епоха, а особливі "прачаси", що не піддаються звичайному хронометричному виміру.
   Сюжети ж, що належать до реально доступного для огляду, хоча й давно минулого часу, стають об'єктом уже не міфів, а сказань, що поділяються на епос, легенди і перекази. До епосу належать сказання героїчного характеру, у легендах наявні фантастичні, надприродні сили, перекази є більш реалістичними і часто засновані на подіях, що дійсно відбулися. Розподіл цей досить умовний, тому що епос може містити в собі і елементи фантастики; переказ може бути героїчним, а легенди іноді мають під собою реальну основу.
   "Міф відображає великі реальні ситуації в житті народів і в цьому значенні, об'єктивно та несвідомо, несе в собі думку або ряд думок - "елементарних думок людства " [84, с. 71].
   У міфах і сказаннях різних народів зустрічаються схожі сюжети, образи, ситуації. Про причину цього явища серед учених існують різні думки. Так, деякі вчені пояснюють це взаємопроникненням культур і запозиченнями, інші - спільністю походження і паралельністю розвитку всіх народів світу.
   Сюжети багатьох народних сказань і міфів є "вічними". Вони співзвучні будь-якому епосу, цікаві людям різного віку і соціального стану. Кожний відкриває в них істину, щось важливе і потрібне для себе. Вони задовольняють дитячу допитливість, юнацьке жадання романтики, прагнення зрілої людини долучитися до людської мудрості, спонукають старість до роздумів про вічність.
   Міфи і сказання мають глибокий філософський зміст, захоплюють цікавістю сюжету, красою і поетичністю образів. Вони є джерелом пізнання, дають привід для міркувань, зіставлень з навколишньою дійсністю, розвивають уяву і дарують естетичну насолоду. Міфи і сказання зберігають історичну пам'ять народу, його менталітет. Вони відображають національні особливості, характер, побут і, насамперед, прагнення до добра і справедливості як до вічних категорій, які за всіх часів цікавили людство. Ось чому в освіті в цілому, і особливо при викладанні соціології, є можливим звернення до міфів і сказань, адже соціальна реальність тісно пов'язана своїми категоріями з минулими епохами, багато сучасних подій співзвучні з подіями давно минулих днів і зберігають свою актуальність і сьогодні.
   "Ще з дитинства ми пам'ятаємо міф про Прометея - найтрагічний і найбільш піднесений образ у грецькій міфології, героя, який добровільно пішов на боротьбу в ім'я своїх переконань. Прометей - символ незламної і всепереможної сили духу. Відповідно до грецької міфології, Прометей був сином титана Іапета і богині правосуддя Феміди. Коли почалася війна титанів з богами, Прометей став, за порадою своєї бабці Геї - богині землі, на сторону богів, і боги завдяки мудрості Прометея, перемогли титанів. На Олімпі запанував Зевс-громовержець, а Прометей став його радником. З доручення Зевса Прометей створив людство.
   Прометей замісив глину і узявся до роботи. За помічника він узяв свого брата Епніметея. За задумом Прометея, люди повинні були вийти досконалими істотами, але безглуздий Епніметей (його ім'я означає "той, хто думає після") усе зіпсував.
   Згідно з однією версією, Епніметей насамперед виліпив із глини тварин, наділивши їх різними засобами захисту від ворогів: одних - гострими зубами і пазурами, інших - швидкими ногами, третіх - тонким чуттям, але забув залишити що-небудь людям. Тому люди від природи слабкі і погано пристосовані до життя.
   В іншому варіанті міфу Епніметей узагалі витратив на тварин усю глину, і Прометею довелося створювати людство, відщипуючи по шматочку від різних тварин. Тому люди мають ослину впертість, хитрість лисиці, заяче боягузтво і тому подібні якості у найнесподіваніших сполученнях.
   Прометей навчив людей обробляти землю і вирощувати хліб, будувати будинки і виготовляти корисні у господарстві речі, читати і писати, розрізняти пори року і лікувати хвороби.
   Але люди, створені Прометеєм, не поклонялися богам-олімпійцям, тому незадоволений цим Зевс вирішив їх знищити. Прометей вирушив до Зевса і пообіцяв навчити людей поклонятися богам і приносити їм жертви.
   Прометей заздалегідь заколов жертовного бика і розділив його на дві частини: м'ясо покрив шкірою, а голі кістки сховав під пластом жиру.
   У призначений день боги спустилися на Землю і зійшлися з людьми на великій галявині. Прометей запропонував Зевсу обрати для жертви богам будь-яку частину бика. Зевс вибрав ту, яка видалась йому найжирнішою, і з того часу люди стали приносити в жертву богам жир і кістки, а м'ясо їли самі.
   Зевс, довідавшись, що його обдурили, розгнівався й на знак помсти відібрав у людей вогонь. На землі запанували холод і голод.
   Прометей почував себе мимовільним винуватцем нещастя, що трапилося з людством, і заприсягнувся добути для людей незгасимий небесний вогонь, що палає у вогнищі у самого Зевса [117, с. 129].
   Він, дійсно, здобув цей вогонь і повернув його людям. Тоді Зевс послав красуню Пандору до Прометея, але той не прийняв її. З нею одружився його брат Епніметей. Зевс дав Пандорі щільно закриту скриню, не сказавши, що в ній знаходиться. Зацікавлена Пандора, ледь переступивши поріг будинку чоловіка, відкрила скриню, з якої по всьому світу розлетілися людські вади, хвороби і нещастя.
   Зевсу здалося, що цього замало, і він наслав на Землю потоп, але Прометей попередив про потоп свого сина Девкаліона, який побудував корабель і врятувався разом з дружиною. Мати Прометея Феміда веліла набрати каменів Девкаліону і його дружині Піррі та кинути їх собі за спину. Ці камені перетворилися на людей, і рід людський відродився.
   Тоді Зевс увесь свій гнів спрямував на Прометея, і не тільки тому, що йому не вдалося знищити людей, а й тому, що Прометей знав таємницю, коли і ким буде перерване правління Зевса на Олімпі. Спочатку за його велінням Прометей був прикутий ланцюгами до скелі в дикій Скіфії, а щоб зовсім зломити його, Зевс наказав прикувати Прометея до скелі в горах Кавказу і послав до нього орла, який пазурами і дзьобом роздирав живіт титана і клював його печінку. На наступний день рана затягувалася, і орел прилітав знову.
   Минали роки і століття. Безсмертний титан Прометей усе нудився, прикутий до скелі, його мучили спека і холод, голод і спрага, біль від заподіяних орлом ран.
   Однак Прометей не здався. Він - єдиний персонаж у грецькій міфології, який відкрито протистояв Зевсу і морально його переміг. Зрештою Зевс послав у гори Кавказу свого сина Геракла, який убив орла і розбив кайдани Прометея. Одне кільце з уламком каменя Прометей зберіг на згадку, і з того часу люди, щоб не забувати про страждання, яких зазнав Прометей за людський рід, стали носити перстніз каменями" [117, с. 130].
   Прекрасний і поетичний грецький міф про Нарциса, що належить до етіологічних, які пояснюють походження чого-небудь. Він розповідає про виникнення на Землі широковідомої, красивої, але холодної квітки. Сама назва "нарцис" співзвучна з грецьким дієсловом, що у перекладі означає "завмирати" чи "ціпеніти", тому не випадково в Греції нарцисами прикрашають мертвих.
   Ім'я "Нарцис" стало загальним, позначаючи самозакохану, зосереджену на собі людину. Ось чому тих людей, які розуміють тільки себе, дослухаються тільки до себе, виправдовують тільки свої вчинки, незалежно від того, подобаються вони іншим чи ні, називають егоїстами чи нарцисами.
   Приклад Нарциса можна використовувати при викладі матеріалу про формування і виховання особистості як у психології, соціальній психології, так і в соціології.
   "Колись Нарцис був прекрасним юнаком, сином річкового божества Кефіса і німфи Лиріони. У дитинстві віщун пророкував йому, що він щасливо доживе до глибокої старості, якщо ніколи не побачить свого відображення.
   Нарцис жив легко і безтурботно, захоплювався полюванням і не підозрював про свою незвичайну красу, через яку страждало багато жінок.
   Одного разу Нарциса покохала німфа Ехо, але він жорстоко відкинув її почуття. Нещаслива німфа станула від кохання так, що від неї залишився тільки голос.
   Богиня правосуддя Немезіда вирішила, що варто покарати безтурботного красеня і змусити його відчути ті страждання, які він заподіював іншим.
   З волі богів Нарцис, повертаючись з полювання, захотів пити. Він схилився над прозорим струмком і в тихій воді побачив своє відображення. Відразу його охопило невтомне і безмежне кохання до самого себе. Він помер від серцевої туги і перетворився на квітку" [117, с. 154].
   У міфі про Нарциса наявні найдавніші уявлення людини про відображення як межу двох світів - реального й ілюзорного. Наближення до цієї межі таїть небезпеку втратити себе, перейти в щось інше. Не випадково до цього часу існує звичай не давати дзеркала дитині до року і завішувати дзеркала в будинку померлої людини. Пояснює цей міф не тільки походження і холодність квітки нарциса, але й появу на Землі луни (рос. мовою - еха), що подає за певних умов свій голос, нагадуючи людям про свої страждання.
   Повчальність міфу про Нарциса привертає увагу художників і поетів різних країн і різних епох. Не випадково в ботаніці квітка нарциса називається "Narcissus Poeticus", тобто "Нарцис поетичний".
   Історія зберігає багато повчальних міфів різних цивілізацій і народів, що можуть бути використані в лекціях. До них, крім грецьких міфів, належать міфи Давнього Риму і Давнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю і, звичайно ж, найдавніша з існуючих на Землі шумеро-акадівська міфологія.
   Не менш цікавими і повчальними є сказання середньовічної Європи чи Давньої Русі. Наприклад, російський поет М. Лермонтов вважав своїм предком легендарного Томаса Лермонта. Дійсно, на початку XVII ст. шотландський дворянин Георгій Лер-монт вступив на службу до російського царя Михайла Федоровича і "навчав тонкощам ратної будівлі дворян і дітей боярських". М. Лермонтов є нащадком цього Г. Лермонта у восьмому поколінні. Філософ і літературний критик В. Соловйов писав, що М. Лермонтов був дуже близький за духом до Т. Лермонта - "давнього свого предка, віщого і демонологічного..., з його любовними нещастями, ліричними пророкуваннями, загадковим подвійним існуванням і фатальним кінцем" [117, с. 297].
   Напівлегендарний шотландський поет Т. Лермонт із Ерсілдуна, який жив у XIII ст., вважався засновником шотландської літератури. У легенді про Т. Лермонта розповідається про те, як він віднайшов свій поетичний дарунок.
   "У Ерсілдуні жив шляхетний, хоча й небагатий шотландський дворянин, який славився співом і грою на арфі. Одного травневого ранку, сидячи під старим дубом, Томас задумливо перебирав струни арфи. Раптом почув тупіт копит, передзвін бубонців, і з лісу виїхала молода красива вершниця в зеленій сукні на ставному сірому коні. Вона була такою прекрасною і мала так багато прибраного коня, що Томас подумав, що перед ним Свята Діва і хотів схилити перед нею коліна.
   Але вершниця зіскочила з коня і сказала, що вона королева фей і ельфів, та попросила його зіграти їй на своїй арфі, а якщо гра їй сподобається, то вона Томаса нагородить. Гра сподобалася і королева сказала, що виконає будь-яке бажання Томаса. Він попросив її поцілувати. Королева спочатку заперечила, а потім пояснила, що якщо він її поцілує, то йому доведеться служити їй сім років. Томас сказав, що готовий служити королеві довічно і поцілував її.
   І раптом з королевою відбулася страшна зміна: її золоте волосся посивіло, білосніжна шкіра пожовкла і покрилася зморшками, зелена сукня злиняла і стала сірою. Ставний кінь перетворився в заморену шкапу, а хорти і гончаки, що супроводжували королеву, - у голодних вовків.
   Посадила королева Томаса позад себе на стару шкапу і повезла його через пустирище. Тут він побачив три дороги. Одна з них - вузька і кам'яниста, заросла терником і колючою шипшиною - виявилася дорогою правди. Інша - широка і гладка, на узбіччі якої цвіли лілеї - виявилася дорогою неправди, а по третій дорозі, яка то з'являлася, то зникала і була заросла зеленою папороттю та вереском, королева фей привезла Томаса у своє королівство.
   Тут до королеви повернулася її колишня врода і чудове вбрання, кінь знову став статним, а голодні вовки перетворилися на породистих собак. Королева попередила Томаса, що в країні фей він має їсти тільки те, що вона сама йому запропонує, і ні з ким не розмовляти, крім неї, інакше він залишиться тут назавжди.
   Томас виконав усі умови, крім того, виграв змагання музикантів і виявився кращим, ніж музиканти країни фей. Королева дала Томасові три дарунки за те, що він виконав усі умови. Перший - дарунок віршотворця. Другий - дарунок пророцтва. Третій - дарунок правдивості. Від третього дарунка Томас хотів відмовитися, але королева переконала його і сказала, що цей дарунок має велику силу.
   Прощаючись з королевою, Томас гукнув: "Я не хочу з тобою розлучатися назавжди". Королева йому відповіла, що вона надішле за ним своїх посланців, але не найближчим часом.
   Відтоді минуло 14років. Томас жив у Ерсілдуні, але слава про нього котилася всією Шотландією. Його шанували як мудрого віщуна і як натхненного поета.
   Але одного разу до села прийшли два білих олені і направилися прямо до замку, де жив Томас. Він узяв свою золоту арфу та разом з оленями перейшов убрід річку і зник у лісі. Більше його ніхто не бачив" [117, с. 297].
   Вибір міфів, сказань, що використовуються в лекціях, залежить від особистості педагога, його схильностей, здатності донести в цікавій формі навчальний матеріал до аудиторії.