Інституціоналізація навчальних дисциплін

   У зв'язку з інформаціоналізацією світового простору істотно зростає роль методологічних, системних, міждисциплінарних знань людини, необхідних для осмисленого оперування різними знаннями з метою вирішення нових проблем. Ця нова парадигма особливе місце відводить інституціоналізації навчальних дисциплін.
   Інституціоналізація навчальних дисциплін у вищій школі неминуче порушує питання про методику викладання, тому що досліджуваний предмет як наука і як навчальна дисципліна являє собою два різних феномени, які не можна ототожнювати. Це зумовлено цілою низкою факторів:
   1. Досліджуваний предмет як наука за своєю суттю відображає весь рівень розвитку цієї галузі знання. Навчальна дисципліна не охоплює всього багатства змісту досліджуваного предмета як науки, а включає найбільш істотні та важливі, але вже усталені положення, що включені в науковий обіг.
   2. Чим більших висот спроможна досягти у своєму розвитку наука, тим повніше і всебічно вона відображає свій предмет дослідження, тим глибше і послідовніше вона може бути розкрита методикою викладання.
   3. Навчальна дисципліна являє собою дидактично і методично перероблену систему знання, що призначена для оволодіння ним студентами, і представлена підручниками, навчальними посібниками і робочою програмою. Крім того, у багатьох ВНЗ України видаються на допомогу студентам навчально-методичні посібники, що включають у себе короткий зміст лекцій, розробку семінарів, питання для самостійної роботи, контрольних завдань та іспитів, перелік використовуваної літератури.
   4. Навчальна дисципліна відстає за часом від розвитку науки, тому що засвоєння знань і включення певної дисципліни в навчальний процес потребує певного часу.
   5. У навчальну програму включаються, як правило, не тільки переказ та інтеграція змісту досліджуваного предмета як науки, але й питання навчально-виховного характеру, що необхідні для виховання і формування особистості, тому що освіта - інструмент формування людини майбутнього.
   6. Рівень викладання залежить від особистості викладача: його знань, мовної культури, вміння володіти аудиторією, навичок викладацької діяльності. Саме викладач передає зміст і послідовність викладу досліджуваного курсу, його структуру, забезпечує логічний взаємозв'язок і взаємозумовленість актуальних розділів навчальної програми. Тому багато хто вважає, що викладання - "творчий процес, у певному розумінні мистецтво, що деякою мірою залежить від особистості викладача" [145, с. 88]. У сучасних умовах головне місце відводиться аналітичним здібностям педагога, тобто його здатності шукати і знаходити необхідну інформацію, точно формувати проблеми і гіпотези, визначати в сукупностях даних певні закономірності, знаходити рішення складних проблем у рамках навчальної дисципліни і міждисциплінарних завдань. Один із засновників синергетики, чи теорії дисипативних систем, лауреат Нобелівської премії І. Пригожин, аналізуючи "стан сучасної освіти в цілому", пише: "У ній панує фрагментарність, немає того синтетичного підходу, що пов'язує різні науки" [143, с. 3].
   Велике значення має введення в навчальний процес нових дисциплін і освоєння їх педагогічним колективом вищої школи. Дуже важливо, щоб не кафедри визначали спеціальні дисципліни для навчання, орієнтуючись на підготовленість своїх кадрів, а самі студенти обирали для себе коло тих предметів, що найбільше їх цікавлять. Педагогічним кадрам необхідно освоювати ті навчальні дисципліни, які є пріоритетними в студентських аудиторіях. Звичайно, це не повинно стосуватися тих обов'язкових дисциплін, які для кожної спеціальності визначаються відповідним стандартом, ухваленим Міністерством освіти і науки України.
   Наступним кроком вивчення дисциплін у ВНЗ має бути вибір студентами не тільки предмета, а й викладача, який цей предмет буде їм викладати. Такий вибір зробить особливо гострою конкурентну боротьбу серед викладацького складу і змусить його постійно вдосконалювати свої знання, що зрештою дасть змогу позбутися посередності у ВНЗ України.