Додаток 4. Рекомендація № R (2000) 7 Ради Європи Комітету Міністрів країнам — членам стосовно права журналістів не розголошувати їхні джерела інформації

   Прийнята Комітетом Міністрів 8 березня 2000 р. на 701-й зустрічі міністрів-дenyтатів
   Комітет Міністрів відповідно до термінів ст. 15.b Статуту Ради Європи, зважаючи на тс, що ціллю Ради Європи є досягнення міцнішого союзу між її членами з мстою охорони і здійснення ідеалів та принципів, які є їхнім спільним спадком;
   нагадуючи зобов'язання країн — членів щодо фундаментального права на свободу вираження поглядів, яке гарантується ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;
   знову підтверджуючи, що право на свободу вираження поглядів та інформацію становить одну з невід'ємних основ демократичного суспільства і є однією з основних умов його поступу і розвитку кожної особи, як зазначено в Декларації про свободу вираження поглядів та інформацію, прийнятій у 1982 p.;
   знову підтверджуючи потребу демократичних суспільств у забезпеченні відповідних засобів сприяння розвитку вільних, незалежних і плюралістичних засобів масової інформації;
   визнаючи, що вільний і безперешкодний прояв журналістики охороняється правом на свободу вираження поглядів і є фундаментальною передумовою права суспільства бути інформованим про справи, які мають суспільний інтерес;
   будучи переконаним, що захист журналістських джерел інформації с основною умовою журналістської праці і свободи, так само, як і свободи ЗМІ;
   нагадуючи, що багато журналістів виразили в професійних кодексах поведінки свій обов'язок не розголошувати їхні джерела інформації у випадку, якщо вони отримали інформацію конфіденційно;
   нагадуючи, що захист журналістів і їхніх джерел було встановлено в правових системах деяких країн — членів;
   нагадуючи також, що здійснення журналістами свого права не розголошувати свої джерела інформації пов'язане з обов'язками і відповідальністю, як виражено у ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;
   усвідомлюючи Резолюцію Європейського Парламенту "Про конфіденційність журналістських джерел і право цивільних службовців розголошувати інформацію", прийняту 1994 p.;
   усвідомлюючи Резолюцію № 2 Про журналістські свободи і права людини 4 Європейської конвенції міністрів "Про політику щодо засобів масової інформації", що відбулася в Празі в грудні 1994 p., і нагадуючи Рекомендацію № 11(96) 4 "Про захист журналістів у конфліктах і напружених ситуаціях", рекомендує урядам країн — членів таке.
   1. Впровадити у своє внутрішнє право і практику принципи, що додаються до цієї рекомендації.
   2. Широко розповсюдити цю рекомендацію і принципи, що до неї додаються, супроводжуючи відповідним перекладом.
   3. Донести їх особливо до державних органів влади, органів поліції та судочинства так само, як зробити їх доступними журналістам, ЗМІ та їхнім професійним організаціям.
   Додаток до рекомендації № R (2000) 7 Принципи, що стосуються права журналістів не розголошувати джерела своєї інформації Визначення
   Для цілей цієї Рекомендації:
   a) термін "журналіст" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка регулярно або професійно займається збиранням і поширенням інформації громадськості через будь-які засоби масової комунікації;
   b) термін "інформація" означає будь-яке повідомлення фактів, думка чи ідея повідомлення фактів, думка чи ідея у формі тексту, звуку і/чи зображення;
   c) термін "джерело" означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів;
   d) термін "інформація, яка визначає джерело" означає, наскільки цс ймовірно, привести до визначення джерела;
   i) ім'я і персональні дані, такі як голос чи зображення джерела;
   ii) фактичні обставини набуття інформації журналістом від джерела;
   iii) неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту;
   iv)персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов'язані з їхньою професійною діяльністю.
   Принцип 1. Право журналістів на не розголошення Внутрішнє право і практика в країнах — членах повинні забезпечувати точний і ясний захист права журналістів не розкривати інформацію, що визначає джерело, відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (нижче — Конвенція), і принципи, встановлені тут, які розглядаються як мінімальні стандарти для поваги цього права.
   Принцип 2. Право інших осіб на нерозголошення Інші особи, які завдяки своїм професійним зв'язкам з журналістами набули знання інформації, що визначає джерело, завдяки збиранню, процесу видавництва чи поширенню цієї інформації, повинні бути однаково захищеними згідно з принципами, встановленими тут.
   Принцип 3. Обмеження права на не розголошення
   a) право журналістів на нерозголошення інформації" що визначає джерело, не повинне підлягати іншим обмеженням, крім тих, які згадуються в параграфі 2 ст. 10 Конвенції. У визначенні того, чи наявний законний інтерес у розголошенні, що підпадає під коло випадків, передбачених параграфом 2 ст. 10 Конвенції, переважає суспільний інтерес у нерозголошенні інформації, що визначає джерело, компетентні органи влади країн — членів повинні приділити особливу увагу важливості права на нерозголошення і значну перевагу, яка надається йому в прецедентному праві Європейського суду з прав людини і можуть тільки призначити розголошення, якщо, за умов параграфу b, вимога суспільного інтересу є первинною і якщо обставини досить суттєві і мають важливий характер;
   b) розголошення інформації, що визначає джерело, не повинно вважатися необхідним, якщо не може бути переконливо встановлено, що:
   i) розумні альтернативні заходи розголошення не існують чи були вичерпані особами чи органами влади, які домагаються розголошення;
   ii) законний інтерес у розголошенні ясно переважає суспільний інтерес у нерозголошенні, пам'ятаючи, що:
   — переважання вимоги необхідності розголошення доведено,
   — обставини досить суттєві і мають важливий характер,
   — необхідність розголошення визначається тиском соціальної необхідності;
   — країни — члени задовольняють звичайну межу розуміння в цій потребі, але ця межа йде пліч о пліч з наглядом Європейського суду з прав людини;
   c) викладені вище вимоги повинні застосовуватися на всіх стадіях будь-якої процесуальної дії, де право на нерозголошення може бути викликане.
   Принцип 4. Альтернативні докази журналістських джерел
   У судовому позові проти журналістів на підставі нібито посягання на честь чи репутацію особи, органи влади з метою встановлення істини чи, в інакшому випадку — голослівності твердження повинні брати до уваги всі докази, які доступні для них згідно з національним процесуальним правом і не можуть вимагати для цієї мети розголошення інформації, що визначає джерело інформації.
   Умови, що стосуються розголошення
   a) клопотання чи вимога щодо ініціювання будь-яких дій компетентними органами влади, спрямованих на розголошення інформації" що визначає джерело, повинні бути внесеними лише особами чи державними органами, які мають прямий законний інтерес у розголошенні;
   b) журналісти повинні бути поінформованими компетентними органами влади про їхнє право не розголошувати інформацію, що визначає джерело, так само, як і про обмеження цього права у випадку, якщо розголошення вимагається;
   c) санкції проти журналістів за нерозголошення інформації, що визначає джерело, повинні накладатися тільки судовими органами влади під час судового розгляду, який дозволяє слухання журналістів, які мають до цього стосунок відповідно до ст. 6 Конвенції;
   d) журналісти повинні мати право перегляду іншим судовим органом накладеної санкції з нерозголошення їхньої інформації, що визначає джерело;
   e) якщо журналісти відповідають па вимогу чи наказ про розголошення інформації, що визначає джерело, компетентні органи влади повинні передбачити проведення заходів, що обмежують ступінь розголошення, наприклад усунення громадськості від розголошення, відповідно до ст. 6 Конвенції, в тих випадках, де це необхідно, і самі поважати конфіденційність такого розголошення.
   Принцип 5. Прослуховування комунікацій, спостереження, обшук і виїмка
   а) наступні заходи не повинні застосовуватися, якщо їхньою метою с обійти право журналістів, у термінах цих принципів, не розкривати інформацію, що визначає джерело:
   i) ордери на прослуховування чи дії стосовно зв'язку або листування журналістів чи їхніх службовців,
   ii) ордери на спостереження чи дії стосовно журналістів, їхніх контактів або їхніх службовців,
   iii) ордери на обшук чи виїмку або дії стосовно приватних чи підприємницьких приміщень, майна або листування журналістів чи їхніх службовців, чи персональних даних, іцо стосуються їхньої професійної діяльності;
   b) у тих випадках, коли інформація, що визначає джерело, була отримана належним чином поліцією чи судовими органами влади будь-якою із зазначених вище дій, хоча цс може і не бути метою цих дій, необхідно вжити заходи, щоб запобігти подальшому використанню цієї інформації, як доказ перед судами, якщо цс розкриття не буде обґрунтоване відповідно до Принципу 3.
   Принцип 6. Захист проти самозвинувачення Принципи, встановлені тут, не повинні будь-яким шляхом обмежувати національні закони про захист від самозвинувачення в кримінальному судочинстві, і журналісти повинні, наскільки такі закони застосовуються, користуватися таким захистом стосовно розголошення інформації, що визначає джерело.