|
Засадний і принципи функціонування Ради німецької преси Публіцистичні принципи (Кодекс преси)
Ухвалено Радою німецької преси у співпраці зі Спілками преси та подано Федеральному Президенту Густаву В. Хайнеману.
12 грудня 1973р. у м. Бонн. У версії від 14 лютого 1996 р.
Свобода преси, яка гарантується Основним законом Федеративної Республіки Німеччини, передбачає незалежність та свободу інформації, вільне висловлювання думок і критики. Видавництва, редакції і журналісти підчас виконання своєї роботи мають усвідомлювати відповідальність перед суспільством та зобов'язання, повязані з іміджем преси. Вони сприймають своє публіцистичне завдання цілком свідомо, незважаючи на власні інтереси та стимули, що не стосуються справи.
Публіцистичні принципи конкретизують фахову стику преси, яка охоплює обов'язок у рамках Конституції і відповідних їй законів зберігати імідж преси та відстоювати її свободу.
Фахова етика дає кожному право скаржитись через пресу. Скарги є тоді обґрунтованими, коли порушується фахова етика.
1. Увага до правди, поважне ставлення до людської гідності та правдиве інформування громадськості — найвищі заповіді преси.
Пункт 1 Кодексу преси
Напрямок 1.1. Ексклюзивні контракти
Інформування громадськості про події важливі та значущі з погляду впливу на формування думки і громадського резонансу, не може бути обмеженим або прихованим через існування ексклюзивних контрактів із носіями інформації. Ті, хто прагнуть монополії на інформацію, вилучають решту преси з процесу здобуття важливих повідомлень, а отже, обмежують свободу отримання інформації.
Напрямок 1.2. Заходи, пов'язані з передвиборною боротьбою
Повідомлення преси про передвиборну кампанію, в яких вона публікує навіть ті думки і погляди, яких сама не поділяє, відповідає журналістській порядності, служить справі свободи на отримання інформації громадянами і вирівнює шанси демократичних партій.
Напрямок 1.3. Повідомлення в пресі
Повідомлення в пресі, які видаються державними установами, партіями, спілками, об'єднаннями або іншими представниками чиїхось інтересів, мають бути відповідно позначені, якщо вони публікуються редакцією без змін.
2. Деякі новини, усна та візуальна інформація за певних обставин мають бути ретельно перевірені щодо їхньої правдивості. Сенс цієї інформації не може бути змінений або фальсифікований шляхом їхньої переробки, зміни тексту або підпису до фотографій. Документи мають публікуватись з погляду їхнього сенсу. Про непідтверджені повідомлення, чутки і припущення мас бути зазначено окремо для 'їхнього розпізнання. Символічні фотографії повинні супроводжуватись відповідними позначками.
Пункт 2 Кодексу преси
Напрямок 2.1. Результати опитувань
Рада німецької преси, публікуючи результати опитувань, здійснених інституціями з вивчення громадської думки, радить пресі повідомляти про кількість опитуваних, час проведения опитування, замовника, а також постановку питань.
У разі відсутності замовника необхідно зробити позначку, що опитування проводилось із власної ініціативи інституції з вивчення громадської думки.
Напрямок 2.2. Символічні фотографії
Якщо ілюстрація, а надто фотографія, сприймається неуважним читачем як документ, незважаючи на те, що йдеться лише про символічне фото, пропонується відповідне чітке пояснення. А саме:
1) заміна або допоміжні ілюстрації (той самий мотив у іншій ситуації, інший мотив у тій самій ситуації тощо);
2) символічні ілюстрації (додані сцени, штучно візуалізована шайка тексту тощо);
3) фотомонтаж чи інші зміни мають чітко сприйматися в легенді фотографії чи письмовому поясненні до тексту як символічні.
Напрямок 2.3. Анотації до публікацій
Преса несе публіцистичну відповідальність за опубліковані анотації до матеріалів, які у скороченій формі відображають зміст оголошеної статті. Той, хто поширює анотації органів преси разом з наданням джерел інформації, може принципово довіритись правдивості змісту. Скорочення чи доповнення не мають призводити до зміни тенденцій чи хибних висновків у важливих частинах публікації, що порушувало б справедливі інтереси третьої сторони.
Напрямок 2.4. Інтерв'ю
Інтерв'ю з боку журналістів за будь-яких обставин є коректним, якщо авторизоване особою, в якої береться, або її уповноваженим. За значного браку часу коректною є публікація висловлювань у неавторизованій формі інтерв'ю, якщо співрозмовникам зрозуміло, що висловлення готувалися задля цієї або подібної за змістом публікації. Журналісти мають завжди це підкреслювати.
Якщо інтерв'ю береться цілком чи здебільшого дослівно, обов'язково мас бути вказане джерело. Якщо значна частина змісту висловленого передасться своїми словами, то дані про джерело інформації цілком відповідають журналістській порядності.
При оголошенні інтерв'ю у скороченій формі, слід звертати увагу нате, щоб особа, у якої береться інтерв'ю, була захищена від викривлень або шкоди, які загрожують її законним інтересам.
Напрямок 2.5. Припинення публікації до певного строку
Припинення публікації до певного терміну, на час якого публікація того чи іншого повідомлення відкладається, допускається тільки в тому випадку, коли воно служить справі професійної та коректної підготовки публікації повідомлення. Воно належить до сфери вільної домовленості між інформатором та ЗМІ. Припинення публікації до певного терміну слід дотримуватись тільки за професійно обґрунтованої причини. Наприклад, текст промови, яка ще не відбулась, передчасно виданий річний звіт підприємства або подія, яка ще не розпочалась (наради, збори, вшанування тощо). Рекламні цілі не є обґрунтованими причинами для припинення публікації до певного терміну.
Напрямок 2.6. Листи читачів
Через публікацію листів, якщо вони відповідають формі й змісту, треба надавати читачам можливість висловлювати свої думки, тобто брати участь у формуванні відгуків. Поважне ставлення до публіцистичних принципів під час друкування листів читачів відповідає обов'язку журналістської ретельності.
Відгуки читачів, надіслані до видавництв та редакцій, можуть бути опубліковані як листи читачів, якщо за формою та змістом можна розпізнати такс бажання читача. Можна припустити таку згоду, якщо відгук стосується тієї чи іншої публікації або загальноцікавої теми і автор листа не має жодних правових претензій щодо друкування його відгуків.
Зазначення імені автора листа є загальною практикою. У виняткових випадках, за бажанням автора, замість імені використовуються інші позначки. Якщо є сумнів щодо ідентифікації особи, яка надіслала листа, слід відмовитись від публікації. Публікація фіктивних листів не відповідає завданню преси.
Зміни чи скорочення відгуків, підписаних повним ім'ям, принципово неприпустимі без згоди автора. Скорочення можливі в тому випадку, коли в рубриці листів читачів є позначка про те, що редакція залишає за собою право робити скорочення зі збереженням змісту при публікації відгуків, які належать до цієї рубрики. Якщо автор наполегливо забороняє скорочувати або змінювати свій текст, редакція, незважаючи на своє право, має погодитися з цим або взагалі відмовитись від публікації. Всі листи, що надходять до редакції, належать до редакційної таємниці Й жодним чином не можуть бути передані третій стороні.
3. Опубліковані новини або твердження, які згодом виявились неправильними, мають бути відповідним чином негайно і добровільно спростовані тим органом преси, який поширив цю інформацію.
Пункт 3 Кодексу преси
Напрямок 3.1. Уточнення, виправлення
Для читача має стати зрозумілим, що попереднє повідомлення було цілком або частково неправильним. Уточнення чи виправлення при публікації коректного повідомлення мають посилатись на попереднє помилкове повідомлення. Правдивий зміст має бути опублікований навіть у разі, якщо непорозуміння, пов'язане з попереднім повідомленням, уже виникло в суспільстві.
4. Під час здобуття новин, інформаційних матеріалів, фото- та відеоінформацїі неприпустимі "брудні" методи.
Пункт 4 Кодексу преси
Напрямок 4.1. Принципи розслідування
Розслідування є обов'язковим інструментом журналістської ретельності. Журналісти обов'язково мають представлятись. Неправдиві дані щодо персони журналіста, який веде розслідування, або про те, який орган ЗМІ він представляє, не сприяють іміджу та не належать до функцій преси.
Приховане розслідування у виняткових випадках може бути виправданим, коли немає іншого способу роздобути інформацію великої громадської ваги.
За нещасних випадків і катастроф преса мас, насамперед, надавати пріоритет рятувальним заходам і порятунку постраждалих, перш ніж інформувати громадськість.
Напрямок 4.2. Розслідування у випадках осіб, які потребують захисту
У процесі розслідувань, пов'язаних з особами, які потребують захисту, необхідна особлива стриманість. Насамперед це стосується осіб, які цілком не володіють своїм душевним або тілесним станом чи пережили надзвичайно важку душевну травму, а також дітей і неповнолітніх. Обмежені можливості власного контролю або незвичайне становище цих людей не можуть бути цілеспрямовано використані для здобуття інформації.
5. Домовленостей про конфіденційність необхідно принципово дотримуватись.
Пункт 5 Кодексу преси
Напрямок 5.1. Конфіденційність
Якщо особа надає інформацію за умови нерозкриття джерела цієї інформації, то такої умови слід дотримуватись. Конфіденційність не є обов'язковою в тому випадку, коли інформація стосується злочину і є необхідність повідомити про цс відповідні установи. Конфіденційності можна не дотримуватись, якщо, ретельно зваживши, перевіривши та проаналізувавши справу, переважатимуть важливі державно-політичні причини, особливо ті, що стосуються або загрожують існуючому конституційному порядку.
Про секретні події чи плани можна інформувати, якщо після виваженого та ретельного аналізу з'ясовується, що нагальність цієї інформації для громадськості переважає причини, з яких вона була визнана секретною.
6. Кожний, хто працює в пресі, зберігає імідж, довіру до ЗМІ, а також професійну таємницю, використовує право не називати, інформаторів чи джерела інформації і не поширює інформацію без їхньої одностайної згоди.
Пункт 6 Кодексу Преси
Напрямок 6.1. Відокремлення функцій
Якщо журналіст, окрім своєї публіцистичної діяльності, виконує інші функції, наприклад працює в уряді, державній установі чи на підприємстві, всім зацікавленим необхідно стежити за суворим розмежуванням цих різновидів діяльності. І навпаки. Конфлікти інтересів шкодять іміджу преси.
Напрямок 6.2. Розвідницька діяльність
Розвідницька діяльність журналістів та видавців непоєднувана з обов'язками, пов'язаними з професійною таємницею та іміджем преси.
7. Відповідальність преси перед громадськістю зобов'язує до того, щоб редакційні публікації не зазнавали впливу з боку приватних чи ділових інтересів третьої сторони. Видавництва та редактори відхиляють такі спроби і стежать за чітким розподілом між редакційним текстом та публікаціями з метою реклами.
Пункт 7 Кодексу преси
Напрямок 7.1. Відокремлення редакційного тексту від оголошень
Для оплачених публікацій діють рекламні правила, згідно з якими публікації мають бути оформлені так, щоб для читача було зрозуміло, що йдеться про рекламу.
Напрямок 7.2. Прихована реклама
Редакційні публікації, які вказують на підприємства, їхні продукти або заходи, не можуть переходити певної межі, за якою розпізнається прихована реклама. Наближеність до цієї межі особливо помітна тоді, коли публікація виходить за рамки обґрунтованого громадського інтересу або інформаційної зацікавленості читача.
Довіра до преси як до джерела інформації закликає до особливої ретельності щодо використання РR-матеріалін, а також під час редагування текстів редакцією.
Це стосується також нередагованих рекламних текстів, рекламних фотографій та рекламних логотипів.
Напрямок 7.3. Особливі публікації
До особливих публікацій застосовують таку ж редакційну відповідальність, як і до всіх редакційних публікацій.
8. Преса мас поважати приватне життя та інтимну сферу людини. Однак, якщо події в приватному житті перетинаються із громадськими інтересами, то в окремих випадках можливі висловлення в пресі. Водночас необхідно перевірити, чи не порушуються через ці публікації права особистості непричетних до цього людей.
Пункт 8 Кодексу преси
Напрямок 8.1. Оголошення імен та фотографій
Оголошення імен та фотографій жертв і злочинців у репортажах про нещасні випадки, злочини, кримінальні розслідування та судові процеси (див. також Кодекс преси, п. 13), зазвичай, не є правомірними. Завжди потрібно балансувати між інформаційними інтересами громадськості та правами особи потерпілих. Потреба сенсацій не є обґрунтуванням інформаційного інтересу громадськості.
Жертви нещасних випадків або злочинів мають право на особливий захист своїх імен. Для розуміння факту нещасного випадку та/ або злочину інформація, пов'язана з ідентифікацією постраждалих, зазвичай несуттєва. Ці відомості можуть бути виправдані лише, коли йдеться про відомих осіб або надзвичайні супровідні обставини.
Щодо членів сімей та інших постраждалих, які не мають нічого спільного із нещасним випадком або злочином, то розголошення їхніх імен принципово неприпустиме.
Розголошення повного імені та/чи публікація фотографії підозрюваного, якого звинувачують у скоєнні тяжкого злочину, виправдано в тих випадках, коли це пов'язало з розкриттям злочину та за наявності ордеру на арешт, або коли злочин був скоєний на очах у громадськості. Якщо є лише припущення про можливу провину злочинця, то від розголошення імені та публікації фотографії треба утриматись.
При скоєнні злочину дітьми та неповнолітніми потрібно, пам'ятаючи про майбутнє людини, за можливістю утриматись від публікації імені та повної фотографії, якщо не йдеться про тяжкий злочин.
У випадках, пов'язаних з урядовими особами або власниками мандатів, публікація імен та фотографій допускається, якщо с зв'язок між посадою, мандатом і злочином. Те саме стосується відомих осіб, якщо звинувачення у скоєному ними злочині суперечить їхньому образові в очах громадськості.
Імена та фотографії зниклих осіб можна публікувати лише з дозволу відповідних державних органів.
Напрямок 8.2. Соціальна реабілітація
В інтересах соціальної реабілітації в репортажах про закінчення судових процесів імена і фотографії не повинні публікуватись. Напрямок 8.3. Захворювання
Тілесні та фізичні захворювання або ушкодження принципово належать до таємної сфери хворих. З поваги до них та їхніх близьких преса має в таких випадках відмовитись від розголошення імен та фотографій і уникати поверхового згадування хвороби або лікувального закладу, навіть у тих випадках, коли так прийнято у мовленні на побутовому рівні. Відомі особи так само протягом всього життя захищені від дискримінаційних викриттів.
Напрямок 8.4. Самогубство
У репортажах про самогубство вимагається стриманість. Це особливо стосується розголошення імен та детального опису супровідних обставин. Винятком може стати, наприклад, історично важлива подія, коли йдеться про великий громадський інтерес.
Напрямок 8.5. Опозиція та події, пов'язані з біженцями У репортажах про країни, в яких перебування в урядовій опозиції може загрожувати здоров'ю і життю, потрібно завжди думати про те, що через розголошення імен і публікацію фотографій опозиціонерів вони можуть бути впізнані й переслідуватимуться. Те саме стосується репортажів про біженців. Слід пам'ятати, що публікація подробиць про біженців, підготовку та організацію втечі, а також про шляхи втечі може наразити на небезпеку близьких та друзів утікачів, які залишились у країні, або наявні можливості для втечі будуть блоковані.
Напрямок 8.6. Ювілейні дати
Публікація ювілейних дат осіб, які є поза центром уваги громадськості, допускається лише за умови згоди цих осіб на публікацію.
9. Публікації необґрунтованих тверджень та звинувачень, особливо тих, що ображають людську гідність, суперечать журналістській порядності.
Пункт 9 Кодексу преси
10. Усна чи візуальна інформація, яка за своєю формою або змістом може образити традиційні чи релігійні почуття групи людей, не співвідноситься із принципом відповідальності преси.
Пункт 10 Кодексу преси
11. Преса відмовляється від занадто сенсаційного висвітлення насильства та жорстокості. Необхідно приділяти увагу захисту молоді у процесі підготовки репортажів.
Пункт 11 Кодексу преси
Напрямок 11.1. Занадто сенсаційне висвітлення Занадто сенсаційним є висвітлення, в якому людину перетворюють на об'єкт, принижуючи до ролі простого засобу. Це особливо стосується випадків, коли повідомлення про тих, які вмирають або тілесно чи душевно страждають, за формою та змістом виходять за рамки громадського та інформаційного інтересу читачів. Напрямок 11.2. Репортажі про акти насильства Репортажі про акти насильства, а також про погрозу їх скоєння мають бути ретельно і виважено розглянуті пресою зі збереженням балансу між інформаційною зацікавленістю громадськості та інтересами жертв і потерпілих. Преса повідомляє про ці події незалежно і правдиво, не дозволяючи при цьому перетворити себе на інструмент злочину. Вона не може здійснювати жодних самостійних кроків стосовно налагодження контактів між злочинцями і поліцією.
Інтерв'ю зі злочинцями під час скоєння злочину неприпустимі. Напрямок 11.3. Нещасні випадки і катастрофи Репортажі про нещасні випадки і катастрофи мають поважати страждання жертв і почуття їхніх близьких. Потерпілі від нещасного випадку в жодному разі не мають через репортажі стати жертвами повторно.
Напрямок 11.4. Узгодження дій із державними установами, тимчасове припинення виходу повідомлень
Тимчасові припинення виходу повідомлень загалом неприпустимі для преси. Узгодження дій між ЗМІ та поліцією може відбутись тільки тоді, коли життя і здоров'я жертв та інших потерпілих завдяки діям журналістів можуть бути врятовані або захищені. На прохання органів слідства в інтересах розслідування злочинів репортажі можуть бути частково чи цілком відкладеш на деякий час, якщо ці прохання мають переконливе обґрунтування.
Напрямок 11.5. Мемуари злочинців
Публікація так званих мемуарів злочинців суперечить публіцистичним принципам, я кию злочини в майбутньому виправдовуються або перетворюються на несуттєві, якщо жертви страждають та якщо за допомогою докладного змалювання злочину задовольняється потреба сенсації.
Напрямок 11.6. Наркотики
Публікації в пресі не повинні применшувати руйнівної дії вживання наркотиків.
12. Ніхто не може бути дискримінований за статевою ознакою або через належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи національних груп.
Пункт 12 Кодексу преси
Напрямок 12.1. Репортажі про кримінальні вчинки У репортажах про кримінальні вчинки причетність підозрюваного або злочинця до релігійних, етнічних чи інших меншин може бути названа тільки тоді, коли для розуміння події між вчинком і цією причетністю є обґрунтований зв'язок.
Особливо потрібно звертати увагу на те, що згадування про певну належність можуть викликати упередження до груп меншин, які потребують захисту.
13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Отже, преса від початку і протягом процесу уникає в змісті і заголовках будь-якого висновку до моменту ухвалення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути визнаний злочинцем до винесення вироку судом. Пе можна повідомляти про рішення суду до його оголошення, не маючи на руках переконливих правових документів.
Пункт 13 Кодексу преси
Напрямок 13.1. Передчасний вирок — репортаж після винесення вироку
Репортажі про розслідування та судові процеси необхідні для докладного інформування громадськості про кримінальні вчинки, їх інформаційне супроводження та судові оцінки. До винесення судового вироку, навіть у разі зізнання, діє презумпція невинності. Навіть коли причетність до злочину вже відома громадськості, підозрюваний не може до винесення судового рішення бути представлений злочинцем з юридичного погляду.
Передчасні вироки, звинувачення та ствердження суперечать конституційному захисту людської гідності, його дія без обмежень поширюється також на злочинців.
Метою репортажів у правовій державі не може бути додаткове соціальне звинувачення засудженого шляхом "покарання через ЗМІ". Отже, у текстах репортажі в має бути чітке розмежування між підозрою і доведеною провиною.
Якщо преса передчасно повідомляє про вирок, не маючи па цс правових підстав, оголошує ім'я чи пише про підозрюваного, відомого широкому колу читачів, вона мусить також опублікувати повідомлення про остаточне юридично обґрунтоване виправдання або про значне пом'якшення судового рішення, якщо цьому не суперечать законні інтереси підозрюваного. Ця порада доречна і для власних розслідувань.
Критика і коментарі мають чітко відокремлюватись від звіту про судовий процес.
Напрямок 13.2. Злочини, скоєні молоддю
У репортажах про злочини, скоєні молоддю, а також про їхню появу в суді преса має, враховуючи наслідки для майбутнього підозрюваного, виявляти стриманість. Ця порада поширюється щодо молодих жертв злочинів.
14. У репортажах на медичні теми слід уникати занадто сенсаційного подання інформації, яке може викликати у читача необгрунтовані побоювання або сподівання.
Результати досліджень, що перебувають на початкових стадіях, не можуть бути подані як завершені чи близькі до завершення.
Пункт 14 Кодексу преси
Напрямок 14.1. Медичні чи фармацевтичні дослідження Репортажі про нібито вдалі або невдалі медичні чи фармацевтичні дослідження, пов'язані з подоланням хвороб, вимагають ретельності і почуття відповідальності. У тексті й заголовку потрібно уникати всього того, що у хворого та його близьких може викликати необгрунтовану надію на швидке одужання, яка не відповідає фактичному стану медичного дослідження. Водночас хворі не мають бути позбавлені надії на можливий успіх терапевтичних заходів через критичні або навіть однобокі повідомлення на суперечні теми.
15. Прийняття та віддання переваги в будь-якому вигляді, які можуть завадити свободі видавництва і редакції щодо прийняття власних рішень, суперечать принципам незалежності й завданням преси. Той, хто бере хабарі за поширення або, навпаки, за приховування повідомлень, діє нечесно і всупереч своєму фаху. Пункт 15 Кодексу преси Напрямок 15.1. Запрошення і подарунки
Є небезпека обмеження свободи ухвалення рішень видавництвами, редакціями, а також формування оцінок журналістами, якщо редакції та співробітники редакцій приймають запрошення чи подарунки, ціна яких перевищує звичні норми життя чи виходить за межі професійної діяльності.
Слід уникати запропонованого запрошення чи подарунка, які можуть обмежити свободу прийняття рішень редакцією, навіть коли це лише припущення.
Подарунками є різноманітні економічні або моральні привілеї. Прийняття рекламних предметів для повсякденного використання чи інших недорогих речей з традиційних нагод є несуттєвим.
Розслідування і репортажі не мають потрапляти під вплив, обмежуватись чи навіть блокуватись через прийняття подарунків, знижок або запрошень. Видавництва і журналісти мають наполягати на тому, що інформація буде опублікована незалежно від прийняття подарунка або запрошення.
16. Справедливою є публікація критичних зауважень Ради німецької преси, особливо в зацікавлених публіцистичних органах.
Пункт 16 Кодексу преси
Напрямок 16.1. Публікації критичних зауважень
Для зацікавленого органу публікації діє таке:
читач має знати, який факт став основою публікації, що була піддана критиці, та які публіцистичні принципи були у зв'язку з цим порушені.
Порядок оскарження згідно з Радою німецької преси Ухвалено 25 лютого 1985 р., у версії від 18 лютого 1992 р. §1. Право скаржитись
1. Кожен має право скаржитись Раді німецької преси на публікації чи події в німецькій пресі.
2. Рада німецької преси може зі свого боку також розпочати процес оскарження.
§ 2. Компетенція комісії зі скарг
1. Скарги розглядаються згідно з п. 2 і 3 цього параграфа комісією зі скарг Ради німецької преси.
2. Скарги принципового значення комісія зі скарг передає пленуму Ради німецької преси.
3. На вимогу двох членів комісії зі скарг, скарга також передасться пленуму Ради німецької преси.
§ 3. Компетенція пленуму Ради німецької преси
1. Пленум Ради німецької преси відповідає за всі скарги принципового значення.
2. Пленум Ради німецької преси також відповідає за всі скарги, що надходять від комісії зі скарг.
3. Пленум Ради німецької преси може взяти на свій розгляд до остаточного рішення будь-яку скаргу від комісії зі скарг.
4. Про кожну взяту скаргу пленум Ради німецької преси повідомляє своїм членам письмово.
§ 4. Розгляд скарг
1. Скарга має подаватись у письмовій формі. У ній має бути зазначена причина скарги та сформульовано заяву. Скарга має супроводжуватись відповідною публікацією в оригіналі або її світловою копією.
2. Виконавчий директор Ради преси підтверджує надходження і передає скаргу голові комісії зі скарг, який, у свою чергу, повідомляє про скаргу пленум Ради німецької преси.
3. Згідно з розпорядженням голови комісії зі скарг, виконавчий директор пересилає скаргу оскарженому з проханням, у межах встановленого терміну, письмово висловитись із приводу скарги.
4. Кожному оскарженому надається можливість самостійно перевірити, чи є факт порушення Кодексу преси, і він, за певних умов, сам виправляє це порушення.
5. По закінченні терміну комісія зі скарг стежить за перебігом справи і перевіряє, чи не виправив оскаржений самостійно (зазвичай відкрито) порушення Кодексу преси.
6. Якщо, на думку комісії зі скарг, цього виправлення недостатньо, процес розгляду скарги продовжується згідно з чинним порядком оскарження.
7. Вочевидь необгрунтовані скарги не надсилаються оскарженому і можуть бути відразу відхилені головою комісії зі скарг без узгодження з членами комісії.
8. Скарга, як правило, не розглядається, якщо рішення щодо неї може вплинути на завершения розслідування чи судовий процес.
§ 5. Підготовка усної паради
1. Голова комісії, яка приймає рішення щодо скарг, дає розпорядження про заходи з підготовки наради (вивчення додаткових поглядів та думок, довідок та інформації тощо) і призначає місце та час усної наради з приводу скарги.
2. Членів комісії, яка приймає рішення, а також виконавчого директора та юридичних радників запрошують на нараду обов'язково.
3. Здебільшого голова комісії може запросити всіх зацікавлених (скаржника, оскарженого), а також свідків. На вимогу одному з зацікавлених або свідкові можуть бути відшкодовані незначні витрати.
4. Запрошення розсилаються в письмовій формі. У них мають міститись повідомлення про час і місце проведення наради. Запрошення мають бути надіслані щонайменше за чотири тижні до проведення паради.
5. На кожну усну нараду всі зацікавлені (скаржник і оскаржений) отримують повідомлення, де зазначено:
а) місце і час проведення наради;
б) імена членів комісії;
в) що участь одного з членів комісії може бути відхилена через побоювання необ'єктивності з його боку;
г) що рішення може бути прийняте також у разі відсутності одного із запрошених;
д) що рішення щодо скарги може бути прийняте навіть тоді, коли погляди і думки (§ 4, п. 3) стосовно справи не висловлюються;
е) імена запрошених свідків;
є) як регулюватимуться витрати згідно з н. 3.
6. Між підправленням повідомлень, згідно з п. 5, і засіданням має бути не менше трьох тижнів. Цей термін, за домовленістю зі всіма учасниками, може бути скорочено.
7. Голова комісії на вимогу одного із запрошених (скаржника, оскарженого тощо) передбачає надання їм допомоги.
§ 6. Упередженість
1. Участь членів комісії може бути відхилена однією із зацікавлених сторін через побоювання упередженості або члени комісії можуть самі оголосити про свою суб'єктивність за умови існування відповідної причини, яка обґрунтовує недовіру щодо об'єктивності членів комісії.
2. Прохання про відхилення має бути подане в письмовій формі з відповідним обґрунтуванням протягом 10 днів після відправлення повідомлень.
3. Коли під час процесу з'ясовується обставина, яка може підтвердити побоювання упередженості, тоді прохання про відхилення мас бути розглянуте невідкладно та до всіх подальших дискусій.
4. Комісія ухвалює рішення про причини відхилення всім складом, однак без участі того члена, про чиє відхилення йдеться. Про кожний випадок відхилення участі ухвалюється окреме рішення. Ухвалене рішення не оскаржується.
§ 7. Усна нарада
1. Голова очолює і веде нараду. Якщо його рішення оскаржуються, остаточне рішення ухвалює комісія.
2. У випадках, коли запрошуються зацікавлена сторона або свідки, їм має бути надано право висловитись.
3. Протягом наради має вестись протокол, у якому відображаються найважливіші змістові частини. Можливі заяви зацікавлених сторін, рішення комісії ухвалюються усно або додаються до протоколу у формі додатків.
4. Кожен із членів комісії має право вимагати дослівного протоколювання деяких висловлювань.
5. Протокол має бути підписано головою комісії чи виконавчим директором Ради німецької преси.
§ 8. Поради і вказівки
Порадам і вказівкам, які ведуть до з'ясування або виправлення стану речей та, у відповідних випадках, до мирного порозуміння зацікавлених сторін, надасться пріоритет на будь-яких стадіях процесу.
§ 9. Процедурні приписи
1. Перед ухваленням рішення стосовно скарги члени Ради німецької преси висловлюються не відкрито, а так, щоб вотум не був помітним.
2. Під час наради щодо скарги присутніми мають право бути винятково члени Ради німецької преси, юридичні радники організацій, що підтримують, та службовці підтримуючої спілки Ради німецької преси. Такий порядок дає змогу зберігати конфіденційність нарад та документів, які дотичні до особистих взаємин учасників або з будь-яких причин потребують конфіденційності, або сторонам було гарантовано конфіденційне ставлення. Рада німецької преси повідомляє під час незавершеного процесу лише про формальний стан речей.
3. Комісія не залежить і не пов'язана із заявами учасників. Вона оцінює надані документи, отримані довідки та висловлювання свідків за вільними переконаннями.
4. Під час ухвалення рішень пленуму Ради німецької преси члени, чиї переконання не поділили в ухваленому рішенні, мають право оголосити про свої власні погляди (вотум меншості), якщо вони невідкладно заявили вотум меншості після того, як обґрунтоване рішення, яке вони не поділяють, було ухвалено більшістю. Це стосується не тільки членів Ради преси, які брали участь у формулюванні компромісу, ухваленому Радою німецької преси. Право оголошувати чи не оголошувати вотуми меншості залишається за речником Ради німецької преси або, за його відсутності, за виконавчим директором Ради німецької преси.
§ 10. Рішення
1. Скарга може бути відхилена як необгрунтована.
2. На основі обґрунтованої скарги може бути виголошено:
а) вказівку;
б) невдоволення;
в) догану.
3. Остаточне рішення у письмовій формі має бути підписане головою комісії та надіслане учасникам. Це має відбутися не пізніше ніж через три тижні після наради.
4. Рішення має бути забезпечене аргументами.
§ 11. Принципи ухвалення рішень
Під час оцінки питання, коли йдеться про доцільність висловити невдоволення, догану чи дати лише вказівку, потрібно враховувати, зокрема, міру порушення, його наслідки для скаржника, які виникли у зв'язку з публікацією, а також можливі кроки органу преси задля пом'якшення цих наслідків та/чи на запобігання повторним публікаціям. При зміні практики ухвалення рішень Радою німецької преси або комісією зі скарг може бути дана лише вказівка.
§ 12. Оголошення рішення
1. Рішення про відхилення скарги, вказівку, невдоволення та догану повідомляється всім учасникам разом із обґрунтуваннями (§ 10, п. З та 4).
2. Організації, що підтримують Раду німецької преси, публікують згідно з § 13 догану, яка має друкуватись за допомогою органів своєї спілки.
§ 13. Обов'язок публікації
1. Догани, згідно з п. 16 Кодексу німецької преси, мають бути опубліковані в зацікавлених друкованих засобах. Комісія може відмовитись від публікації в зацікавлених друкованих засобах, якщо того вимагає захист потерпілого.
2. Невдоволення та вказівки не обов'язково мають публікуватись у друкованих засобах.
§ 14. Повторний процес
Рішення, яке ухвалила комісія (комісія зі скарг або пленум Ради німецької преси), не оскаржується. Відновлення завершеного процесу стосовно скарги можливе лише тоді, коли:
1) скаржник або оскаржений подає повторну заяву;
2) були з'ясовані нові відомості, які самі по собі або у зв'язку з раніше ухваленим рішенням надають інше значення й обґрунтування для нового рішення.
Етичний гід Федерації професійних журналістів Квебеку Ухвалений на загальних зборах 24 листопада 1996 р.
Вступ
Провідна роль журналістів — точно відтворювати, аналізувати та коментувати все, що висвітлює факт та дає змогу їхнім співгромадянам краще знати і розуміти світ, у якому вони живуть.
Така повна, точна і плюралістична інформація є однією з найважливіших гарантій свободи та демократії.
Інформація, що становить суспільний інтерес, повинна передаватися вільно і повсякчас. Необхідно, щоб факти та думки поширювалися без жодних перешкод. Журналісти мають право захищати свободу слова та право громадськості на інформацію, враховуючи, що вільна преса відіграє необхідну роль сторожового собаки у захисті від влади та її установ. Журналісти борються проти обмежень, тиску або погроз, спрямованих на обмеження збирання та поширення інформації.
Журналісти послуговуються суспільним, а не особистим чи приватним інтересом. Нони зобов'язані оприлюднювати все, що становить суспільний інтерес. Цей обов'язок важливіший за бажання працювати як джерело інформації або поліпшити фінансову ситуацію, чи звести рахунки з конкурентами з-поміж інших ЗМІ.
Журналісти серйозно ставляться до своєї суспільної ролі. Вони самі дотримуються тих вимог, які висувають до інших колег, котрі висвітлюють актуальні теми. Журналісти не можуть викривати конфлікти інтересів у інших медіа, водночас погоджуючись на таку ситуацію в самих себе.
Цей Гід формує стичні норми, які мають бути засадничими в роботі журналіста. У Квебеку немає обов'язкового гуртування журналістів у професійну спілку.
Ані право зватись журналістом, ані журналістська діяльність не є зарезервованими за окремою категорією осіб. Журналістське середовище відкрите, і саме таким його хочуть бачити журналісти. Немає також дисциплінарного суду, який би мав необхідне легітимне право карати за відступи від стичних норм. Журналісти дотримуються загальних законів, які передбачені для врегулювання життя решти громадян.
Отже, цей Гід не мас обов'язкових до виконання норм. Проте від цього не зменшується його значимість для журналістів, підприємств преси та громадськості. Журналістика все частіше відбувається за межами великих редакційних залів, тож передача журналістської культури між поколіннями журналістів — включно з стичними стандартами — здійснюється дедалі важче. Багато журналістів виконують дуже індивідуальну роботу, працюючи поза межами редакції. Отже, Гід може бути чинником єдиної належності до професії.
Штатні працівники редакцій і керівники пресових підприємств знайдуть у ньому корисні згадки про стичні правила професії, які можуть бути трохи витіснені вимогами конкуренції. Без підтримки керівників мас-медіа застосування цього Гіда може видатись дуже компромісним. Гід має однаково важити як для директорів великих національних ЗМІ, так і для керівників регіональних медіа та малих ЗМІ.
До того ж Рада преси Квебеку може використовувати цей Гід, щоб обґрунтовувати рішення свого суду честі.
Громадськість та джерела інформації також знайдуть йому застосування, оскільки він дає можливість точніше зрозуміти етичні норми, дотримання яких вони можуть вимагати від журналістів. Цей Гід дасть їм змогу кралю оцінювати поведінку журналістів, суспільство побачить у ньому бажання журналістів краще працювати на суспільні інтереси.
1. Визначення
У цьому Гіді визначення "журналіст" уживається щодо кожної особи, яка працює для будь-якого підприємства ЗМІ. Роботу журналіста виконує та особа, яка займається збиранням і публічним поширенням інформації та опіній і вдається задля нього до таких дій: пошук інформації, репортажі, інтерв'ю;
— написання чи опрацювання звітів, аналітичних матеріалів, коментарів та спеціалізованих хронік;
— переклад та адаптація текстів;
— фото для преси, знімання для телебачення;
— зовнішнє опрацювання матеріалів (заголовки, верстка та ін.), коректура текстів;
— підготовка політичних карикатур і малюнків преси на актуальні теми;
— малюнок і графіка в інформації;
— знімання та виготовлення документальних фільмів;
— керівництво інформаційними службами, громадськими приймальнями та іншими подібними за призначенням структурами.
2. Провідні цінності журналістики
Журналісти відштовхуються у своїй роботі від таких провідних цінностей:
— критичне ставлення до світу, що зобов'язує їх завжди сумніватися щодо всіх аспектів ситуації;
— справедливість, що зобов'язує їх однаково ставитися до кожної особи, оскільки люди рівні як перед законом, так і перед пресою;
— незалежність, яка змушує їх триматися на відстані від можновладців і груп впливу та тиску;
— повага до суспільства, що виявляється у дотриманні принципів ретельності, скрупульозної перевірки фактів, чесному викладі фактів;
— відкритість розуму, що передбачає здатність сприймати явища та інформацію, невідомі для журналіста, і здатність розуміти їх без упереджень.
3. Правда і точність
1. Журналісти зобов'язані забезпечити правдивість фактів, які вони повідомляють, удаючись до ретельного збирання та перевірки інформації. Вони мають виправляти власні помилки адекватно до заподіяної шкоди.
2. Журналісти повинні вміщувати факти і думки, які вони повідомляють, у відповідний контекст, з метою подати їх зрозуміло, не перебільшуючи чи применшуючи значення.
3. Заголовки і зовнішнє оформлення статей та репортажів не повинні містити ні перебільшення, ні перекручення фактів.
4. Журналісти мають ретельно відокремлювати свій особистий коментар або аналіз від інформації як такої, щоб не заплутати аудиторію. Вони найбільше пильнують, щоб факти були передані якнайточнішо. У публіцистичних жанрах на кшталт коментарів, хронік, реплік або в журналістиці, політично заангажованій, де онімій посідає чільне місце, журналісти мусять понад усе поважати самі факти.
5. Чутки не можуть оприлюднюватися в пресі, за винятком ситуацій, коли вони надходять із насправді поінформованого і гідного довіри джерела, якщо ці чутки с значущими і такими, що дають можливість зрозуміти подію. Ллє необхідно, щоб чутки завжди були чітко подані саме як такі. Щодо матеріалів на кримінальні теми, то чутки в них цілком виключаються.
6. Журналісти повинні цілком точно передавати слова тих, кого вони цитують. Цитати, посилання, голоси в радіоматеріалах мають подаватися так, щоб не перекручувати сказане.
7. Фото, графіка, звук та зображення, поширені й оприлюднені, мають максимально точно відображати реальність. Художні елементи матеріалу не повинні обманювати публіку. Фотомонтаж має бути оголошений власне як фотомонтаж.
8. Журналісти не мають вдаватися до плагіату. Якщо вони використовують ексклюзивну новину, яку щойно оприлюднило інше медіа, вони мають вказати джерело інформації.
4. Збирання інформації
Журналісти працюють з відкритим обличчям і відразу представляються як журналісти. Вони збирають інформацію тими засобами, які визнає професія: зустрічі, бібліографічні розвідки, вивчення досье, контакти та ін.
4.1. Підпільні методи
Є кілька винятків, які виправдовують збирання інформації журналістами трохи підпільними методами: коли використовується несправжнє ім'я, ховаються диктофони і камери, не вказується справжня мста репортажу, стеження за кимось, проникнення в певне закрите середовище.
Використання таких методів має завжди сприйматися як виняток. Журналісти вдаються до них, коли:
- інформація, яку вони шукають, становить очевидний суспільний інтерес, наприклад коли йдеться про уточнення соціально небезпечної інформації;
- інформацію жодним чином неможливо отримати в інший спосіб, або інші методи вже були безуспішно використані;
- користь від отриманої інформації для суспільства буде набагато більшою, ніж неприємності, які спіткають кількох особистостей.
Суспільство буде поінформовано про те, в який спосіб було отримано інформацію.
4.2. Недружні до преси джерела
Журналісти мають попереджати тих, хто неохоче спілкується з пресою, про тс, що їхні слона можуть бути оприлюднені або поширені, а отже, стануть відомі великому загалу.
4.3. Надокучливість
Журналісти зобов'язані виявляти повагу та співчуття до тих, хто щойно пережив особисту трагедію, а також до близьких цих людей. Вопи не повинні дозволяти собі надокучливість і щодо таких людей та вимагання від них необхідної інформації.
б. Поширення інформації
5.1. Відтворення і подача інформації
Журналісти завжди мають віддавати перевагу відтворенню дійсності такою, яка вона є, а не прикрашати її різними художніми деталями. Відтворення інформації та її подача в ЗМІ використовуються в журналістиці задля того, щоб надати правдивості репортажу, проілюструвати подію, але треба бути дуже обережним, оскільки завжди є небезпека ввести в оману публіку. Тобто громадськість має бути чітко поінформована про те, що журналіст вдався до повного охудожнення матеріалу.
Відтворення інформації має полягати у найточнішому викладі фактів, думок, емоцій, що характеризують певну подію.
Елементи інсценізації, коли, наприклад, журналіст просить якусь особу говорити по телефону під час знімання для пожвавлення репортажу є прийнятними, оскільки вони не спотворюють зміст самого репортажу. Про такі постановочні елементи немає сенсу попереджати.
Проте, коли йдеться про складнішу сценічну постановку, журналісти мають бути надзвичайно обережними. їм необхідно уникати маніпуляцій з дійсністю. Наприклад, під час знімання демонстрації вони не повинні заохочувати її учасників до виявів насильства.
Журналісти мають зберігати критичний погляд на події під час обшуків, свідками яких їх запрошують бути представники правопорядку. Критичність необхідна, коли є підозра про змонтованість ситуації однією із зацікавлених сторін, яка є джерелом цієї інформації. Коли така постановка спрямована на те, щоб справити враження спонтанної ситуації, журналісти зобов'язані попередити публіку про організований характер події.
Документи з архівів необхідно подавати саме як архівний матеріал із точним зазначенням дати й місця.
5.2. Не для друку
Журналісти не зобов'язані виконувати вимоги не розголошувати інформацію ("off the record", "background", візування матеріалу), якщо про це не було чіткої домовленості перед інтерв'ю. Це правило мас бути обумовленим до розмови, а не після. Журналісти обмежують, наскільки це можливо, застосування такої схеми стосунків, яка може спричинити маніпуляцію ними з боку джерел інформації.
5.3. Затвердження джерелом
Журналісти не дають для ознайомлення свої репортажі джерелам інформації перед тим, як оприлюднити матеріал.
5.4. Реклама
Журналісти не зобов'язуються перед джерелами інформації поширювати саме ту інформацію, яку ті забажають. Вони відмовляються поширювати інформацію в обмін на контракт про рекламу чи будь-що інше, вигідне для журналістів або медіа. Інформація та реклама мають бути чітко відмежовані. Журналісти не пишуть рекламних репортажів. Якщо, навіть, їм випало завдання робити такий репортаж, вони ніколи не підписують його. Рекламні репортажі мають бути дуже чітко ідентифіковані вже на етані верстки, щоб їх жодним чином не можна було переплутати із суто інформативним репортажем. Журналісти мають висвітлювати події, які цікавлять їхнє медіа, з максимальною ретельністю та адекватністю події.
Журналісти поширюють інформацію лише відповідно до її об'єктивних критеріїв: суспільного інтересу, який вона містить, та контексту, який вона тлумачить.
5.5. Називати чи не називати підозрюваних та засуджених Журналісти зобов'язані зважати на презумпцію невинності громадян. Коли когось заарештовано або затримано правоохоронними органами, журналісти мають право називати цих людей, але вони не мають визначати цих осіб як злочинців до суду, вживаючи умовні форми висловлювань тощо.
Якщо арешт чи обшук здійснено без відповідного мандата, журналісти поводяться максимально обережно перед тим, як назвати справжнє, ім'я підозрюваних, якщо тільки ці підозри не підтверджуються ретельною перевіркою фактів, що здійснив сам журналіст і, якщо оприлюднення цієї перевіреної інформації попередить небезпечні тенденції або наміри суспільної ваги.
5.6. Обов'язок відстежувати тему
Коли медіа висвітило якусь подію або певні особи були звинувачені та постали перед правосуддям, ЗМІ має якомога ретельніше відстежувати розвиток подій аж до завершення і регулярно повідомляти про новини аудиторію.
5.7. Називати чи не називати жертв та потерпілих
За незначним винятком, журналісти можуть називати імена жертв нещасних випадків та потерпілих у кримінальних справах. Ця інформація становить суспільний інтерес. Оприлюднення відомостей про особу надзвичайно важливе тоді, коли йдеться про відомих людей або коли повідомлені факти можуть вплинути на розвиток подій, притягти до відповідальності винних.
Щодо жертв злочинів на сексуальному ґрунті та їхніх близьких, журналістам краще не називати їхні справжні прізвища, за винятком надзвичайних обставин.
в. Захист джерел та матеріали журналістської праці Журналістам необхідно вказувати свої джерела інформації, щоб дати змогу громадськості краще оцінити компетентність, надійність та інтереси, які захищає особа, чиї слова процитовано в матеріалі.
6.1. Анонімність
Важлива інформація не може бути зібрана та подана без чіткої ідентифікації джерел. Оскільки інакше ці джерела можуть використовувати журналістів з метою маніпуляції громадською думкою, до того ж безкарно, або заподіяти шкоду іншим особам, не беручи жодної відповідальності за сказане.
Отже, право на анонімність джерела використовується лише за таких виняткових обставин:
- інформація є важливою, і немає інших конкретних джерел, що можна ідентифікувати, для її отримання й оприлюднення;
- інформація становить суспільний інтерес;
- джерелу цієї інформації загрожують серйозні проблеми у разі, якщо його буде названо.
Журналіст має пояснити, чому саме джерело не вказане, але опише його досить достовірно, дбаючи водночас про гарантоване впізнавання. Цс потрібно для того, щоб громадськість могла переконатись у компетентності, надійності фактів та зрозуміла інтереси особи, яка надає інформацію.
6.2. Обіцянка про конфіденційність
Якщо журналіст пообіцяв джерелу інформації анонімність, він мас додержувати даного слова незалежно від того, яка інстанція вимагатиме розкрити це джерело, за винятком тих ситуацій, коли інформатор свідомо обдурив журналіста. Журналіст, утім, може повідомити свого керівника, хто саме надав йому конфіденційну інформацію, якщо начальник також гарантуватиме анонімність джерела, як і журналіст.
6.3. Матеріали журналістської праці
Журналістські матеріали, надруковані чи ні (нотатки, фото, відеокасети тощо), призначаються лише для того, щоб інформувати громадськість. Вони не можуть бути передані іншим інстанціям для використання з іншою метою.
6.4. Свідчення журналістів
Журналісти не є інформаторами поліції. У розмовах із працівниками правоохоронних органів вони повідомляють тільки ту інформацію, яку вже публічно повідомили через свої ЗМІ.
6.5. Винагорода джерел інформації
Журналісти і підприємства ЗМІ не виплачують жодної винагороди особам, які погодилися бути їхніми джерелами інформації.
7. Приватне життя і право па інформацію
Журналісти поважають право громадян на приватне життя і захищають право на інформацію, що є провідним індивідуальним правом нашого суспільства. Використання цього права збагачує приватне життя кожного громадянина, даючи можливість йому розширити своє бачення світу та бути краще поінформованим. Однак трапляється, що це право на інформацію суперечить праву особистості на приватне життя. У таких випадках, коли факти з приватного життя мають суспільний інтерес, замість того, щоб заохочувати тривіальну людську цікавість, журналісти віддають перевагу праву на інформацію за наявності таких критеріїв:
— коли йдеться про відому людину або державного діяча і коли певні факти з його особистого життя важливі для розуміння того, як саме він виконує свої обов'язки перед державою, або коли вони впливають на подальше виконання його службових обов'язків та поведінку в суспільстві;
— коли ця особа сама робить своє приватне життя публічним, коли приватні моменти відбуваються на очах у громадськості.
8. Права особистості
Журналісти мають ставитись із повагою до всіх громадян суспільства. Журналісти можуть сповіщати про расу, релігійну належність, сексуальну орієнтацію і каліцтво людини тільки в тому разі, якщо цс конче необхідно для розуміння повідомлення.
Проте вони мають бути надзвичайно уважними до тону своїх репортажів. Тобто уникати узагальнень, які можуть образити різні меншини, не вживати дражливих висловлювань, порівнянь, які не є необхідними для окреслення індивідуальних характеристик особи, не виявляти упередженість і не обирати систематично такий ракурс подачі матеріалів, який би міг указувати на чиюсь дискримінацію. Вони мусять бути надзвичайно уважні до того, щоб мимовільно не спровокувати расистські, сексистські, гомофобні реакції.
9. Конфлікт інтересів
Журналісти мають уникати конфліктів інтересів та ситуацій, схожих на конфлікт інтересів з фінансовим чи іншим підтекстом. Вони мають уникати будь-яких поведінки, зобов'язань та функцій, які можуть зашкодити їм бути незалежними або зможуть посіяти в громадськості сумніви щодо цього.
Конфлікт інтересів виникає, коли журналісти відповідно до різних контрактів, особистих симпатій та зобов'язань працюють або здаються такими, що працюють на чиїсь приватні інтереси, власні або інтереси якихось осіб, груп, профспілок, підприємств, політичних партій тощо, і що цей інтерес є чи видається важливішим за суспільний. Вони не мають замовчувати частину правди лише з метою захисту або покращення іміджу якоїсь особи чи групи людей. Конфлікт інтересів викривлює або справляє враження, ніби викривлює суть роботи журналіста і позбавляє його необхідної довіри з боку суспільства.
Конфлікти інтересів неприпустимі в тих випадках, коли журналіст особисто перекопаний у власній чесності й незаангажованості. Видимість конфлікту інтересів така ж прикра, як і реальний конфлікт інтересів.
9.1. Зв'язки з громадськістю
Поза своєю журналістською працею журналісти мають уникати роботи, пов'язаної з піар-службами, рекламою, пропагандою, читанням лекцій на допомогу тим, хто прагне подавати інформацію з певною рекламною метою, і тим, прес-аташе яких певні структури озброюють у роботі проти журналістів тощо. Ці завдання працюють не на суспільні, а на окремі інтереси і прагнуть передати пропагандистське повідомлення в маси. Журналісти не мають права одного разу надавати заангажовану інформацію, а іншого — нейтральну. Через це виникає плутанина в громадській думці. Аудиторія починає сумніватися в їхній неупередженості та в тому, наскільки заслуговує довіри інформація від таких журналістів.
9.2. Привілеї
Журналісти не можуть використовувати свій професійний статус та зібрану під час журналістської роботи інформацію для власної користі чи в інтересах своїх близьких.
Журналісти не повинні замовчувати або оприлюднювати інформацію з метою приватного зиску або в інтересах близьких.
Якщо така ситуація виникає, журналіст має скласти декларацію своєму роботодавцеві про існування таких інтересів та можливість їхнього перетину з інтересами підприємства.
9.3. Подарунки та подяки
Журналісти не повинні приймати подарунки та будь-які подяки, що можуть впливати на виконання ними службових обов'язків. Цінні подарунки слід відсилати назад відправникові з пояснювальною запискою.
Згода на подарунки компрометує чи може поставити під сумнів неупередженість або видимість неупередженості журналіста. Подарунки не можуть сприйматися як нормальний атрибут журналістської праці.
Подарунки не є прийнятними, за винятком тих, які використовуються безпосередньо під час журналістської праці: книги, диски, безкоштовні квитки на вистави для театральних та кінокритиків, деякі вироби, коли йдеться про консьюмеристську пресу тощо. Після використання цих об'єктів для написання матеріалів їх слід повертати суспільним чи громадським структурам, за винятком ситуацій, коли вони можуть довго використовуватись у роботі.
Подарунок також може бути прийнятним у випадках, коли його вартість незначна і коли вартість поштових послуг за повернення подарунка перевищить його власну вартість.
9.4. Журналістські конкурси
Журналісти беруть участь як кандидати або члени журі тільки в тих журналістських конкурсах, які працюють на справу розвитку журналістики.
Конкурси працюють на розвиток журналістики тоді, коли журі незалежне від замовників конкурсу, в ньому переважають журналісти і твори оцінюються відповідно до загальновизнаних журналістських критеріїв. Треба уникати ситуацій, коли популярність та ім'я журналіста використовуються на виправдання та підтримку певної кампанії. Треба також уникати, щоб призи впливали па подальшу працю журналіста.
9.5. Безплатні подорожі
Журналісти та їхні медіа мають самі розраховуватися за витрати, пов'язані з їхніми репортажами. Вони не повинні погоджуватись, щоб витрати на репортаж покривали офіційні установи або приватні особи, які зацікавлені в появі у ЗМІ матеріалів з відрядження. Відрядження, профінансовані самими джерелами інформації, можуть спричинити викривлення висвітлюваних тем, коли перевага віддаватиметься інтересам тих, хто багатший, і на шкоду тим, хто не має фінансової змоги заплатити пресі за відрядження. Вони також можуть бодай створити видимість обмеження свободи слова в журналістів.
Відшкодування витрат за відрядження може бути прийнятним у таких випадках, коли:
— немає жодного іншого способу здобути інформацію або дістатися на місце подій. За таких обставин медіа мають оцінити потім вартість подорожі та відшкодувати її;
— відрядження має на меті лише фахове вдосконалення журналістів, а не написання матеріалів до ЗМІ.
Щоразу, коли ЗМІ погодиться на відрядження журналіста за рахунок джерела інформації, журналіст має отримати гарантії своєї свободи викладу під час здійснення журналістської праці. Він також повинен повідомити свою аудиторію, що відрядження було оплачене організаторами.
10. Право на незгоду
Журналісти відповідають за свої дії. їх не мають змушувати до дій, які суперечать принципам та загальновизнаним етичним нормам професії, але і вони не мають права перекладати відповідальність за власні дії на інших, їх не можна змушувати ставити підпис під матеріалом, який зазнав суттєвих редакторських правок.
|
