Творчість як гріх самоспалення

   Галло Макс. Кохання в пору самоти: Роману Всесвіт. 1997. № 5-6, с. 9-53; № 7, с. 57-119.
   Макс Галло (р. н. 1932) - відомий французький письменник, історик і політик.
   У романі "Кохання в пору самоти" (1993) головні герої - переважно журналісти: редактор "Жіночого журналу" Катрін Ванс, її колишній чоловік, тележурналіст Жан-Франсуа Гільшер, їхня донька, лікар-психіатр Жанна Гільшер, журналіст-міжнародник Венсан Жановер, який пише для "Жіночого журналу" репортажі з "гарячих" точок світу.
   Психологізм роману забезпечується за допомогою зміни оповідачів в окремих частинах твору, що надає йому сповідальнос-ті, дозволяє міняти авторську точку зору на події, показати їх з погляду то одного, то другого героя. Важливе місце займають у романі передісторії персонажів. Спогади найстарших з них переносять художній час у Другу світову війну.
   Герої роману - люди глибоко самовіддані, закохані в свою професію. Разом з тим вони починають відчувати гріх самоспалення в творчості й розуміти, що журналістика не може бути вищою за людину. Спонукою до прозріння для родини Гільшер стає самогубство шістнадцятирічного Матьє - сина Жанни, онука Катрін і Жана-Франсуа. У такий спосіб юнак висловив свій протест проти самоти, відсутності інтересу до нього з боку рідні.
   Відчуває духовну виснаженість і самотність, духовно травмований від передбачених людських трагедій і Жановер. Порятунок від самоти й самозречення він і Катрін здобувають у коханні, яке створює для них можливість відродитися, знову знайти в собі сили для добротворення.