"Редактор лінге"

   Гамсунг Кнут. Редактор Линге: Роман // Гамсунг Кнут. Полное собр. соч. -М., 1910. Т. 2. - 240 с.
   Так називається роман про журналіста, що належить перу Кнута Гамсуна (1859-1952) - видатного норвезького письменника, увінчаного в 1920 році лаврами лауреата Нобелівської премії.
   У літературі кінця минулого століття йому належить місце одного з найбільш виразних й послідовних представників імпресіонізму. Талант К. Гамсуна був яскравий і могутній. Це спричинювало те, що його твори негайно перекладались світовими мовами.
   Роман "Редактор Лонге" (є варіант перекладу "Лонге") створено в 1892 році, невдовзі після завершення знаменитого роману "Містерії". І хоча в "Редакторі Лонге" К. Гамсун продовжив центральну сюжетну лінію попереднього роману, пов'язану з фру Дагні, ці твори різко протистоять один одному: "Містерії" присвячені вічній, загальнолюдській темі кохання і смерті; "Редактор Лонге" - злободенній політичній проблематиці. Через це перший роман зажив голосної слави, другий перекладався мало, видавався рідко. Разом з тим "Редактор Лонге" - мало не перше в історії літератури велике епічне полотно, у якому відображена професійна діяльність журналіста.
   Редактор газети "Новини", що видається в столиці Норвегії, вже усвідомлює пресу як могутній чинник суспільного життя. "Редактор - це все одно, що яка-небудь державна влада. А влада Лінге більша, ніж якась інша", - так думає про себе головний герой. "Більша" тому, що він талановитий автор і організатор, відчуває силу свого слова, його здатність впливати на формування громадської думки. Актом визнання влади преси стало запрошення редактора на нараду до голови уряду.
   Поруч з цим К. Гамсуну вдалося показати перетворення преси на бізнес, прибуткове підприємство. Ще вчора "сільський хлопець" Лінге "на очах у всіх зробився впливовою особою, у нього був свій дім, своє вогнище, прекрасна дружина, що прийшла до нього не з порожніми руками, і своя газета, яка приносила йому тисячу на рік".
   Популярність газети залежала від правдивості й достовірності її матеріалів, принциповості позиції її редактора. Тоді зростає до неї довіра читачів. Лінге це знає. На початку роману ми бачимо, як сміливо виступає він проти можновладців, розкриває злочин високого урядовця й домагається його відставки. Але з часом він відчуває, як вичерпується аудиторія передплатників певного політичного напрямку, і усвідомлює необхідність змін.
   К. Гамсун зобразив народження загальної газети, яка прагне подобатися всім, підтримує то лібералів, то консерваторів, уміщує матеріали то за унію з Швецією, то за норвезьку самостійність. Але в політично поляризованому суспільстві багатьма читачами така позиція сприймається як безпринципна.
   Авторитетний у художній системі роману персонаж Лео Хойб-ро, розчарувавшись в редакторі, говорить, що "Лінге знищив у людях усяке почуття скромності; своїми безкінечними риноч-ними викриками йому вдалося усунути вроджений страх перед безстидством", а читачі виявилися "обмануті брудними витівками спекулянта".
   Негативне враження від Лінге посилюється й тим, що йому доводиться в ім'я інтересів газети робити непривабливі вчинки: прийняти на роботу в редакцію, а потім звільнити представника відомого консервативного роду Фредріка Ілієна, зажадати від друга дитинства Конгсфольда несумісної з його посадою послуги.
   Однак негативне ставлення до головного героя не приводить письменника до сатири. К. Гамсун і тут лишається вірним імпресіонізмові і зображає героя поважно, з епічним спокоєм, будучи переконаним, що він здійснив художнє відкриття важливого суспільного явища. Тому й назвав роман двома словами, що позначали професію та ім'я героя, - "Редактор Лонге".