Брудна кухня журналістики

   Бальзак Оноре. Втрачені ілюзії: Роман. -К: Дніпро, 1986. - 632 с.
   "Втрачені ілюзії" - один з найвидатніших романів видатного французького реаліста Оноре де Бальзака (1799-1850), написаний у зеніті розквіту його творчості. Роман складається з трьох частин, які у свій час виходили окремими книжками: - "Два поети" у 1837 р., "Провінційна знаменитість у Парижі" - 1839 р. і "Поневіряння винахідника" - 1843 р. Звичаї французької журналістики описані в другій частині твору.
   Один з головних героїв роману Люсьєн Шардон - син аптекаря з провінційного Ангулема. Проте він змагається за надання йому материного дворянського прізвища - де Рюбампре. Унаслідок певних перипетій, пов'язаних з його коханням до пані Луїзи де Баржетон, він опиняється в Парижі, без підтримки, знайомств, засобів до існування. Люсьєн має неабиякий літературний талант, він привозить у Париж збірку поезій та історичний роман, проте знайти видавця початківцеві не просто. В умовах фінансової скрути він і вирішив зайнятися журналістикою.
   Дія роману розгортається в 1822 р. у Франції періоду Реставрації. Французька преса того часу навіть не ставила перед собою завдання правдиво інформувати читачів про стан справ у суспільстві. Це була вкрай політизована журналістика думок і оцінок. Дві головні партії - роялісти й ліберали - з'ясовували стосунки через пресу шляхом взаємних викриттів і образ. Преса тоді тільки набувала величезної ваги й перетворювалася на реальну владу. Будь-який авторитет міг бути знищений і повалений завдяки могутності друкованого слова. У середовищі журналістів часто виникали змови: про кого і як писати. Журналістів уже боялися. Але розумілося, що перо журналіста можна й підкупити.
   Убогий, але талановитий Люсьєн, поставлений перед можливістю гарного заробітку, втрачає моральну опору, женеться за успіхом, стає відомим журналістом, з чиїм словом мусять рахуватися політики, письменники, театральні діячі. Успіх до нього прийшов у ліберальній пресі. Проте засліплений мрією стати графом де Рюбампре, він починає співробітництво в роялістській газеті. Колишні соратники не вибачили йому такого повороту і за допомогою тієї ж журналістики організували його професійне знищення.
   Стилістика змалювання героїв у творчості О. де Бальзака знайшла своє яскраве втілення і в цьому романі. До позитивних героїв беззастережно може бути віднесений лише винахідник нового рецепту виготовлення паперу Давід Сешар і його дружина (сестра Люсьєна) Єва. Решта героїв - це моральні каліки, потвори, засліплені жагою збагачення або кар'єрного просування. Це батьки, які люблять гроші й ненавидять своїх дітей, вбачаючи в них лише марнотратників. Це дворяни, які пишаються своїм походженням й герметично замикають своє середовище від проникнення в нього представників "нижчих станів", хоча б вони й володіли такими чеснотами, які відносили їх до культурної еліти нації. Це ненажерливі буржуа, які не мають поняття про людську честь, гідність, совість, і мріють про одне - докласти до своїх мільйонів ще одне су, відібране в розореної голодуючої родини. Це урядовці, гаслом яких стала сваволя в ім'я служіння золотому тільцю. Це журналісти, які торгують словом, як і будь-яким іншим крамом на ярмарку життя. За логікою письменника, щирий і безпосередній, чесний і сумлінний Люсьєн у середовищі цих потвор не мав іншого виходу, ніж стати таким, як вони.
   У романі неодноразово журналістика стає предметом обговорення в товаристві різноманітних Люсьєнових друзів, які висловлюють про неї свої думки. У братстві вільних філософів з вулиці Чотирьох Вітрів його попереджають про небезпеку стати журналістом, що для цих людей означає втратити можливість лишатися собою й говорити те, що думаєш. "Журналістика -справжнє пекло, - говорить один з членів гуртка Фюльжанс, -то безодня несправедливості, наклепів і зради, яку може терпіти і звідки може вибратися чистим тільки той, кого, як великого Данте, оберігатиме божественний лавр Вергілія".
   Люсьєн не повірив у небезпеку, зрештою, життя не залишило йому простору для вибору. У журналістику його ввів його знайомий з Латинського кварталу Етьєн Лусто. Люсьєн опинився на вечірці, де присутні знамениті ліберальні журналісти. У бесіді за столом пролунало багато пророцтв щодо журналістики, які справдилися в майбутньому.
   "Вплив і могутність газети ще на своєму світанку, - сказав Фіно. - Журналістика нині в дитячому віці, але вона виросте. Через десять років усе підлягатиме гласності". Інші співбесідники додають свої деталі: журналістика підноситиме на трон королів і руйнуватиме монархії, "вона все розпаскудить". Найтонші спостереження запропонував німецький дипломат: журналістика перешкоджатиме піднесенню особистості, "сіючи зерна самосвідомості в умах нижчих класів, - сказав він, - ви пожнете бурю і станете її першими жертвами", журналістика призведе до повстання мас.
   Письменник Клод Віньйон подав таку думку: "Замість піднятися до служіння громаді, газета зробилася знаряддям у руках партій, знаряддя стало предметом гендлю, а де гендлюють, там, як відомо, втрачають і сором і совість. Кожна газета - це лавочка, де торгують словами будь-якого забарвлення, на смак публіки".
   Ці думки героїв відлунюють неодноразово й в авторській мові О. де Бальзака. Він пише: журналісти "поквапилися до своїх крамничок. Для цих людей, обдарованих щоденним і гострим розумом, газета була всього лише крамничкою" [курсив О. де Бальзака. - І. М.]. В іншому місці він зазначає: "Преса й Інтелект правили суспільством".
   "Втрачені ілюзії" увібрали в себе багато автобіографічних елементів і деталей. Люсьєн Шардон не просто сучасник, а одноліток О. де Бальзака. Великий письменник так само в 1820-х рр. пройшов випробування журналістикою, добре знав її внутрішнє життя, способи ведення справ, методи створення й знищення авторитетів. Таким чином, роман "Втрачені ілюзії", зокрема його другу частину "Провінційна знаменитість у Парижі" (1839) можна вважати першим масштабним твором світової літератури, у якому відображено професійне середовище журналістів.