Передмова до п'ятого видання

Дорогі читачі: учні й колеги!

   Перше видання цієї книжки, що вийшло в світ понад десять років тому, і наступні три (у тому числі й одне - російською мовою) розійшлися, що поставило проблему створення наступного видання. Зрозуміло, що воно планувалося як виправлене й доповнене; зрештою, у такий спосіб будувалися й попередні. Але у порівнянні з ними я мушу подати деякі нові пояснення.
   У передмові до третього видання я вказав на два найголовніші напрямки доопрацювання попереднього тексту: 1) розширення конспекту до жанру повноцінного підручника і 2) залучення до обґрунтування теоретичних положень численних прикладів з журналістської практики. Сьогодні, підготувавши нове видання, збагачений досвідом роботи в журналістській науці протягом п'ятнадцяти років, я прийшов до несподіваного й для самого себе висновку. Він полягає в тому, що стабільний підручник з журналістики, який би був придатний для використання в усі часи й у будь-якому просторі, навряд чи можливий. Перешкоджають його появі обставини двох типів.
   По-перше, це суспільно-політичні обставини, які раз у раз змінюються. Особливо в Україні. Якщо справедливою є думка П'єра Бурдьє, що властивість поля журналістики - безкінечна боротьба за свободу слова, то оволодіння цією свободою і є змістом історичного процесу розвитку медіа. Журналістика як спосіб пізнання суспільством самого себе мусить бути весь час інакшою, щільно припасованою до сучасності, особливостей її політичного життя. Зміни в суспільстві у найширшому значенні цього слова тягнуть за собою зміни в журналістиці, яка це суспільство відображає й пізнає. А вже за журналістикою поспішає і квапиться (іноді й шкутильгаючи) наука про журналістику. Це означає, що вона мусить за визначенням бути еволюційною наукою, яка через (короткі) відрізки часу переглядає свої основні положення й категорії.
   По-друге, це технологічні обставини, які так само раз у раз змінюються. Останнім часом припинилися розмови про науково-технічну революцію; не тому, що вона відійшла в минуле, а тому, що вона стала буденним явищем. Людство вступило у фазу постіндустріального (інформаційного) суспільства, у якому головним товаром і цінністю стали знання, а на роль провідного чинника поступу висунулася особа вченого. І якщо правильною є думка Маршала Маклюена, що засіб є повідомленням, то й зміна інформаційних технологій вирішальним чином впливає на стан і якість журналістики.
   Відтак, я став учасником процесу наздоганяння наукою живої, еволюційної журналістської практики. Як тут не навести ще одне висловлювання: "Теорія, мій друже, сіра, та дерево життя зелене" (Й.-В. Гете). Читачам судити про те, як у цій книзі сіра теорія змагалася із зеленим деревом життя.

Автор