Початки комуністичної та офіційної совєтської преси і на українських землях. Три доби розвитку

   З приходом в Україну совєтської влади приходить ступнева, але рішуча ліквідація національної української преси. Залишається і в дальшому розвивається лише преса комуністична, що стоїть на грунті совєтському. Початки цієї преси сягають ще кінця 1917 р., коли (19. XII) появився перший орган совєтської влади, утворений Москвою в Харкові під назвою ЦИКУК (Центральный Исполнительный Комитет Украины). Був це "Вістник Української Народної Республіки", назву якого друковано в мовах українській і російській, а зміст переважно в мові російській.
   В міру захоплення українських земель совєтською владою в зайнятих нею місцях з'являлася і совєтська преса. Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії журналістики на українських землях. Можна її поділити на три виразні доби.
   Перша — коли ліквідуються органи української національної і соціалістичної думки, що не стояли на ґрунті совєтської дійсності. Залишається ще на короткий час преса, що приймала цю дійсність у надії знайти в ній розв'язку національних вимог українського народу. Були це кілька органів "боротьбистів" та незалежних українських соціалів і демократів, що об'єдналися і створили Українську комуністичну партію. Органами "боротьбистів" у першу чергу був центральний щоденник під назвою "Боротьба", якого 1920 р. за редакцією В. Еланського (Блакитного) вийшло 75 чисел; "Трудове Життя", що виходило в Києві до 25.ш. 1920 p., та декілька назв на провінції. незалежна УСДРП мала в києві своїм центральним органом щоденник під назвою "червоний прапор", що виходив у 1918 р. і став в 1920 р. органом організаційного комітету української комуністичної партії (УКП). виходило в цей час кілька органів цієї партії і на провінції, як "червоний шлях" у кам'янці-подільському та інші. незабаром УКП примушена була влитися до новоствореної КП(б)У (комуністична партія більшовиків україни), як до територіальної партії, і ліквідувати свої органи.
   Початки преси КП(б)У українською мовою припадають на березень 1919 p., коли у києві губернський комітет цієї партії почав видавати щоденну газету під назвою "більшовик", а у харкові — центральний і харківський комітет — щоденник під назвою "комуніст — коммунист".
   Побіч починає виходити центральний орган совєтської влади під назвою "вісти — известия всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад". як щоденна газета, виходить вона спочатку в мовах російській і українській, а з ч. 131, коли редакцію перебирає в. блакитний (еланський) — тільки в українській мові. з цього моменту стають "вісти" фактично на той час єдиним органом, що гуртує дійсно українські сили, що пробували пристосовуватись до радянської системи стан української преси в порівнянні з російською пресою в Україні 1919-1922 pp. можна бачити з числових даних, що їх подають В. Ігнатієнко і А. Русанов року 1922 на 222 органів російською мовою, органів в українській мові було 173, з яких на комуністичну пресу припадає 21 назва.
   У наступних роках відбувається різкий упадок загальної кількості органів. але одночасно зростає кількість органів комуністичних. так, у 1920 р. на 73 українських органів припадає вже 63 органи комуністичних (російських органів виходило в цей час 151, з яких 120 комуністичних). а 1922 р. на 77 українських органів — 75 комуністичних. з цього ж року починає зростати російська преса, даючи вже 188 органів, з яких 169 комуністичних (на 75 комуністичних органів українською мовою). врешті, 1922 р. українська не комуністична преса цілковито зникає. залишається преса лише партійно-комуністична та офіційна совєтська, що поступово взаємно покриваються. українською мовою цього року виходить 56 органів за місцем.
   Видання розподіляються вони так: київщина — 22, харківщина - 20, полтавщина - 7, катеринославщина - з, поділля - 2 і херсонщина — 2. переважна кількість органів припадала на центри. так, київ мав 16, харків — 18, полтава — 3 органи.
   З 1923 р. кількість преси українською мовою збільшується. Головно збільшується кількість газет. поширюється їх видання на місцях (села, фабрики тощо). це підводить розвиток совєтської преси до другої доби.
   Друга доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою "українізації". тягнеться вона від 1924 до 1930—1931 pp. на цю добу припадає переведення багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їх кількості.
   Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети "вісти" в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістичних сил це ж становище затримується у "вістях" якийсь час і по смерті в. блакитного (еланського, 1925 p.), наступником якого в редакцію приходить Є. Касьяненко. на сторінках додатку до "вістей" під назвою "культура і побут" з'являються відомі памфлети м. хвильового, де підносить він історичне гасло "геть від Москви". тут же праці М. Шрага, П. Христю-ка, М. Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. врешті, сторінка гумору і сатири о. вишні (П. Губенка — П. Грунського), що спричинюється до особливої популярності часопису серед ширших кіл громадянства.
   До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як "вапліте" (вільна академія пролетарських літераторів) під проводом хвильового, а пізніш, як спадкоємець "вапліте", — знаменитий "літературний ярмарок" і потім "пролітфронт", "червоний шлях" за редакцією Гринька (1923), "життя і революція", "радянська література" та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. це ж саме відбилося на сторінках літературно-критичного органу під назвою "критика". не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою "радянська освіта". народжується високоцінний своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою "бібліологічні вісти", перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф. М. Грушевського, науковий орган українознавства "Україна", як орган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.
   Тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчості через відповідні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що наступає з 1930—1932 рр. як третя доба.
   Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації української національної думки і характеризується двома основними моментами:
   1) фаворизування жаргону в пресі, як шлях до мовної асиміляції і
   2) протиставлення до ідеї українства — ідеї совєтської батьківщини ("советского отечества") і братання української культури з російською на користь останньої.
   Як наслідок — широке розгорнення ліквідації всіх органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.
   Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і Скрипника. А за ними — довга низка визначніших журналістів, письменників, наукових робітників та громадських діячів їде до північних концентраційних таборів і на смерть.
   Досить згадати тут хоч би такі імена найближчих співробітників та редакторів преси перших двох діб: Г. Гринько, О. Шумський ("Червоний Шлях"), О. Дорошкевич, М. Терещенко, Е. Черняк, Антоненко ("Життя і Революція"), Г. Косинка ("Нова Громада"), М. Ірчан—А. Бабик ("Західна Україна"), М. Семенко, Г. Шкурупій ("Нова Генерація") та багато інших, не кажучи вже про проф. М. Грушевського як редактора "України". Року 1930 журнал цей з наказу влади перестав виходити. Відновлено було його через 10 місяців, на цей раз вже за редакцією колегії в складі П. Шурана, М. Іваненка, С. Скомського та М. Качеровського.
   Беручи свій початок у 1930—1932 рр., ця третя доба преси совєтської України тягнеться до другої світової війни, розгортається і поглиблюється в повоєнні сорокові роки.