Преса на західних українських землях під час першої світової війни

   Захопило це горе преси і західні українські землі. За Збручем, під Росією, з українством, здавалося, було покінчено вже в перших же днях війни. І в першу чергу з його речником — пресою. Лишалися західні українські землі. Довго чекати не довелося. Брутальна і безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на західноукраїнські землі під гаслом "визволення" та об'єднання під "скипетром русского царя всех ветвей русского народа".
   Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства. Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з російським військом. Прийшла вона 21.VIII. 1914 р. на чолі з графом О. Бобринським. Прийшла й негайно приступила до "визвольної" акції. Перші кроки позначилися в напрямі нагінок на українську пресу, на яку й було скеровано головний удар. Упродовж перших же "визвольних" днів закрито було всі українські часописи. Останніми були "Свобода" (останнє число з 27. VIII) і "Діло" з датою 23. VIII.
   Дня 25. VIII. 1914 р. до редакції "Діла" з'явився помічник воєнного губернатора Шереметьева підполковник Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню опечатано, а за деякий час забрано з неї заголовки "Діла" і "Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут друкуватиметься газета під назвою "Военное Слово". Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Тим часом часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації продовжували виходити, ставши на послугу російській владі.
   Українська преса примушена була шукати можливостей для свого існування на чужині. Так "Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і "Свобода".
   Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса додому. З поворотом австрійських військ перед українським суспільством у Львові стає справа видання свого часопису. На нараді 21. VI. 1915 р. під головуванням д-ра А. Чайковського, що відбулася в приміщенні "Сільського Господаря", висунено було думку видавати нову газету в двох мовах (українською і німецькою) під назвою "Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Федорців, який настоював на відновленні "Діла". Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій газеті іншу назву, бо, мовляв, назва "Український Листок" не личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку, дати назву "Українське Слово". Але нарада і це внесення відкинула, запропонувавши йому взятися-таки за видання "Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але, приступивши до праці, сказав-таки зложити назву — "Українське Слово". Та через те, що для видання нового органу треба було мати на нього концесію, що вимагало певного часу, довелося уступити від цієї назви, а використати назву одної з газет, що виходили перед окупацією. Так було взято назву часопису, власником якого був о. Т. Войнаровський, — "Нове Слово".
   Перше число появилося 23.VI. 1915 р. за редакцією Ф. Федорціва та С. Чарнецького. А тим часом було подано прохання на дозвіл "Українського Слова". Дозвіл було дано і вже 12.УІІ. 1915 вийшло останнє число "Нового Слова", а ІЗ.УІІ. появилося "Українське Слово". До редакційного складу крім Ф. Федорціва ввійшли С. Чарнецький, О. Когут і Калина Величківна. Постійними співробітниками стали І. Крип'якевич та М. Яцків, з Відня дописував Г. Микитей.
   Був це орган, що стояв на позиціях Народного комітету та більшості Загальної Української Ради.
   Появу "Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких з бігом часу збільшувалася. Почалося з накладу в 2.000 примірників, який незабаром піднісся до 5.000 примірників. Приступлено було до створення спеціальної видавничої спілки. Саме в цей час приїхав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передачі.
   Фінансовий бік справи. До війни не було майже ні одного українського журналу, що оплачувався б передплатою. Тим більш під час війни, та ще й при тому революційно-національному становищі, що його займали "Шляхи", які не тішилося великою прихильністю широких кіл українського суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав Стрілецький пресовий комітет. Коли ж більша частина членів того комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні, журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на його дальшому існуванні. До всього того технічні умови ставили часто непереборні перешкоди: брак складачів, друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все це, "Шляхи" все ж проіснували до 1918 р., виконавши немалозначну роль в тяжку добу української журналістики.