Преса Карпатської України (Угорської Руси). Мовний характер. Розвиток, Діячі

   Довше затрималося, підтримуване впливами зовнішніх політичних сил, москвофільство в бувшій Угорській Русі (Карпатській Україні). Не могло воно оминути і такого барометру суспільного життя, як преса. Вже з самого початку, що сягає другої половини 70-х років минулого століття відбилося воно на її сторінках, як по лінії національно-культурній, головно мовній, так і соціальній.
   Був це час, що його чи не найліпше характеризують слова редактора "Карпат" М. Гомичкова, який писав, що "Драгоманов хочет от нас, чтобы мы писали языком слуг, — но литература пишется везде для господинов".
   Тим "язиком господинов" стала штучно вироблена мішанина церковнослов'янщини з мовами: російською і малярською. Це було те ж саме "язичіє", що вже конало в Галичині під смертельними ударами розвитку української мови і культури.
   Першим часописом, що в цей час почав виходити в Карпатській Україні (бувшій Угорській Русі), був "Свет", видаваний в Ужгороді в 1867—1871 рр. Товариством св. Василія Великого. Виходив за редакцією гімназійного професора Ю. Ігнатка, К. Сабова та В. Кимана.
   Побіч з літературними творами, що переважно були передруком творів російських письменників, були тут статті історичного, господарського, релігійного та печатей загальноінформативного характеру.
   Серед співробітників були такі представники москвофільства, як вже згадуваний редактор "Церковної Газети" І. Раковеький та ідеолог А. Добрянський. Але тут же і такі імена, як місцевий поет О. Павлович, етнограф і поет М. Злоцький та А. Крапицький — історик-письменник, який такими словами окреслив національне обличчя свого народу в одному з неопублікованих в той час віршів:

"Мой отець рускій дякь
И мамка, мні мили,
В Вишних Чабипах
Хрестити велели.
Там бо суть ті чесни люде,
Руски - Українці,
Котри в той чесности мене
На дальше учили "...

   Популярності цей часопис не здобув. Причиною того була його мова та пропаганда ідей, далеких від інтересів, що могли б захопити своєю життєвістю місцевого читача. Вже через рік кількість передплатників (на 1868 р.) впала з 410 на 200.
   Один з дописувачів (підп. Верховинець) такими словами пояснює цей факт: "Першою причиною упадку "Свету" має бути "письменний язик". Здається, що "Свет" пише незрозумілою публіці мовою, писателі... не вживають мови, якою говоримо, чи слова, які кожний читач розуміти може без словаря"...
   Переходячи до змісту, той же автор підкреслює: "Нащо маємо шукати чогось в чужині... ходимо по Москві по Куліковим полям, а дома горить нам власна будова... ані від Дону, ані від Кулікова ніхто не прийде гасити"...
   За рік тут же з'являються такі рядки, що характеризують зміст часопису: "Не маємо нічого для свого простого народу і хочемо славитися літературою свойому народові неприступною".
   З початком 1871 р. "Свет" було зреформовано. Почав виходити "Новий Свет" за редакцією В. Гебея, який у першому числі приобіцяв змінити характер часопису в напрямі наближення до народу як мовою, так і змістом. Проте часопис продовжував традицію попередника. Виступи з вимогою народного напрямку залишилися без наслідків. Преса ще довший час була глухою до таких вимог. Не мала вона сил вирватися з ланцюгів мови і культури, ідей і поглядів "Господинов".
   По упадку "Нового Свету" (1873 р.) виходить заснований гімназійним проф. М. Гомичковим часопис "Карпати".
   Протримався він до 1886 р., продовжуючи традицію своїх попередників, помалу наближаючись до мадярської орієнтації своїм змістом. Популярності не здобув. Можна це бачити з кількості передплатників. Року 1873, як свідчить редакція, було 330 передплатників, у 1874 р. середньо за рік 217, на початку ж наступного 1875 р. — передплата впала до 169, а за цілий рік — лише 183. Тому, ще перед припиненням його, заходами Б. Фенцика з 14.IX. 1885 появляється новий часопис під назвою "Листок", який опинився ще в тяжчому становищі. Кількість передплатників щораз зменшувалася, впавши вкінці до 25.
   Все це вказувало на потребу рішучих змін. До цього і взялося Товариство Св. Василя Великого, почавши з 1897 р. видавати часопис під назвою "Наука" за редакцією віце-ректора Духовної семінарії Ю. Чучки. Після нього редакторами були д-р В. Гаджега, а потім А. Волошин, який провадив її в усіх наступних роках (з 1903 р.). За редагування А. Волошина, крім В. Гаджеги, послідовного і непохитного захисника українського народного напрямку, історика, пізніш дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка, були співробітниками: В. Желтвай, пізніш визначний громадський діяч і журналіст (Вишнявський),І. Дем'ян, Д. Григашій, Ом. Невицький, Г. Стрипський, відомий в українській літературі та науковій праці під іменем Біленький та інші.
   До кінця 1903 р. була "Наука" двотижневиком, а з січня 1904 р. стала тижневиком. Розвивалася вона в народному напрямі, й підкреслювала окремішність свого народу від російського та вказувала на справжнє українське ім'я, що йому належить. Так, наприклад, 1904 р. на її сторінках читаємо, що назва "Українець" не є чужою для русинів".
   "Ви маєте знати", — пише на цю тему один із співробітників (Угрорусин) в одному з чисел, — "же велика розлука єсть между народом великоруським і малоруським. То не я маю доказати, то доказує білий світ. То дуже давно доказала історія."
   Це становище відбилося і на змісті часопису, сторінки якого все частіше починають приносити новіші твори тогочасного українського письменства. Разом з тим підкреслюють, шо "не треба нам великорущини, но нужно писати по нашому милому малоруському язику".
   Так еволюціонуючи, "Наука" поволі здобувала симпатію народних мас. Від кидаючи все неприродне і чуже народові, вона ставала провідником української культури.
   Виступивши проти неприродного явища — москвофільства, "Наука" одночасно поборювала всякі асиміляційні зазіхання, звідки б вони не йшли. Це викликало напади на неї. У відповідь часопис більш починає звертати увагу на всі прояви народного життя, на організацію просвітньої праці, кооперації, на ширення господарських відомостей чи порад і т. д. Врешті, 1907 р. "Наука" починає видавати популярний ілюстрований додаток під назвою "Село".
   Так протрималася "Наука" до першої світової війни, яка перервала її існування.