"Діло"

   Незабаром по виході "Батьківщини" появляється новий часопис громадсько-політичної думки. Був це часопис, про потребу якого вперше піднесено було голос ще 1878 р. на загальних зборах Товариства "Просвіта" у Львові. Але особливої актуальності справа набрала після програшу народовців при виборах до рейхстагу у червні 1879 р.
   Найвідданішим пропагатором, а потім таким же працівником нового часопису став згаданий уже молодий журналіст В. Барвінський. Було йому тоді щойно 19 років. Його заходами, разом з гімназійним професором Д. Гладиловичем, у грудні 1879 р. скликано в цій справі довірочну нараду. Відбулася вона під проводом Ю. Романчука при участі 36 осіб.
   Справа не була легкою. Одної думки зразу не було. В. Барвінський доводив необхідність виступу з теоретичного і літературного становища на полі реальної політики. З думкою обережності виступав В. Навроцький, вказуючи на непідготованість інтелігенції. Переміг своєю сміливою політичною думкою В. Барвінський. Ухвалено приступити до видання громадсько-політичного органу.
   По обговоренні засад спинилися на справі матеріального забезпечення. В. Барвінський заявив, що залишає адвокатську канцелярію і готовий безплатно взяти на себе редакційну працю, запросивши до ближчого співробітництва в ній І. Белея (Роман Розмарин), що мав 23 роки.
   Так само приступили з безплатною допомогою в редакції Ю. Романчук, а за ним А. Вахнянин, М. Подолинський, Ю. Целевич. Проф. Д. Гладилович зголосився безплатно вести адміністрацію. Тут же ухвалено заснувати спілку видавництва, до якої зразу ж увійшло кільканадцять осіб. Внесок було вставновлено в розмірі 50 злотих. Першим вступив посол С. Качала. Він же значними сумами прийшов на допомогу видавництву в перших роках.
   Названо було часопис "Ділом" в противагу "Слову", тобто не словом, а ділом до ліпшого в народі.
   Перше число "Діла" появилося 1 січня (14.1) 1880 р. за фактичною редакцією В. Барвінського. З тактичних міркувань, впродовж перших двох років підписували часопис М. Коссак як видавець, М. Желіховський як редактор. Лише з третього річника починає підписувати сам В. Барвінський. Та не довго так було. Цього ж року, на 23 році життя, цей талановитий і багатонадійний журналіст і громадський діяч на віки відійшов з життя...
   Спочатку виходило "Діло" двічі на тиждень (1880-1882), потім тричі (1883-1887). На цей саме час припадає спроба митрополита О. Сембратовича при допомозі польських політичних чинників протиставити "Ділу" свій часопис під назвою"Мир". Але не пощастило.
   Вже в перших місяцях свого існування "Діло" звернуло на себе увагу і здобуло 600 передплатників. Ця кількість в дальшому зростала. Разом з тим при матеріальній жертвенності найближчого гуртка громадян, а зокрема С. Качали та співробітників, при зразковій організації адміністративної видавничої праці Д. Гладиловича, з 1888 р. стає "Діло" вже щоденним органом української політичної думки. І таким залишається воно поверх п'ятдесяти років.
   По смерті В. Барвінського (1883) другим з черги редактором "Діла" стає кандидат адвокатури А. Горбачевський, пізніше сенатор, при найближчій співпраці І. Белея. Белей назабаром перебрав до своїх рук фактичне редагування. На цьому становищі перебув він, як третій з черги редактор, 18 років. Прислужився він до розвитку газети і то в часах найтяжчих. Головним співробітником його до 1891 р. був визначний того часу публіцист К. Кахникевич. Ближчими поза редакційними співробітниками "Діла" за І. Белея були: І. Франко, К. Устиянович, В. Навроцький, В. Коцовський, як також ціла група гімназійних професорів — Ю. Романчук, Ю. Целевич, А. Вахнянин, О. Барвінський, правники — К. Левицький, Є. Олесницький та інші. З молодших — О. Маковей, П. Кирчів, М. Струсевич, що довший час (до своєї смерті 1898 р.) був передовиком "Діла".
   Року 1896 до складу редакції вступив проф. О. Борков-ський (до 1911 р.), заступаючи часом головного редактора. За цей час співробітниками були: В. Щурат, В. Будзинов-ський, М. Лозинський, Л. Цегельський та інші.
   По І. Белеєві редакцію "Діла" перейняв В. Охримович, адвокат із Заліщиків.
   Був це час, коли "Діло", залишаючи свій компромісовий шлях, підносить бойовий тон у боротьбі з ворожими таборами: польським і москвофільським. До співробітництва стають нові молоді сили, що оживлюють зміст часопису. З них такі публіцисти, під пером яких оживають рядки "Діла", як М. Лозинський та Л. Цегельський.
   По відході В. Охримовича редакцію перебирає Є. Левицький, яку провадив в 1902—1906 рр.; його на короткий час замінює В. Охримович. Року 1907 головним редактором стає Л. Цегельський.
   Настали бурхливі часи завзятої боротьби за український університет, завершенням якого було вбивство А. Ко-цка. Одночасно боротьба за виборче право та сама виборча акція. Сеймові вибори до галицького сейму і політика гр. Потоцького, що привела до голосного в усьому світі акту М. Січинського. Все це виповнило сторінки тогочасного "Діла", що стало центром і трибуном українського життя.
   Від 1908-1911 рр. редактором був Я. Весоловський, який зміг поставити часопис, справді, на високий журналістичний рівень. По Весоловському прийшов не менш вправний журналіст В. Кушнір і врешті В. Панейко, за редакції якого "Діло" застала перша світова війна.
   З четвертого річника в "Ділі" появляються імена декого з українських земель з-під Росії. Досить із них пригадати тут хоча б таких як М. Грушевський (псевдонім М. Заволока), О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, М. Комаров. Потім прилучаються І. Липа, О. Макаренко (псевдонім Іван Тимошевський) та багато інших, як також низка українців-емігрантів (після 1905—1906 рр.) як В. Дорошенко, Андрій Жук, Гнат Хоткевич, М. Залізняк, В. Степанківський та інші.
   Ця співпраця зміцнювала всеукраїнський характер єдиного довший час українського громадсько-політичного часопису, що розвинувся і зміцнів у пізніших часах та заслужив признання на сторінках інших часописів.
   Спільним зусиллям усіх цих сил спромоглося "Діло" перемогти всі труднощі й вийти на певний шлях, на якому не змогли вже встояти й москвофільські сили, плекані зовнішніми силами.
   Але не позбавлений був таки часопис труднощів. Особливо виявилися труднощі під час нової спроби угодової політики, що прибрала назву "Нової ери" і не могла оминути сторінок "Діла".