Перед українським громадсько-політичним органом. Український селянський часопис "Батьківщина"

   Стається так, що єдиним громадсько-політичним органом мало залишитися на західноукраїнських землях "Слово". Здавалося вже, що для його діяльності відкривалося широке, чисте поле. Представники українського народовецького напрямку бачили в цьому загрозу. Це викликає думку необхідності мати свій політичний орган.
   Тим часом з ініціативи і старанням Ю. Романчука народжується новий український орган, що скеровує свою увагу на українське село. Був ним часопис під назвою "Батьківщина", що починає виходити з 1 жовтня 1879 р. На початку за редакцією М. Желіховського виходить він раз на два тижні, потім тижнево, аз 1886 р. старанням київської студентської організації, а головним чином О. Доброграєвої, почав виходити місячний літературно-науковий популярний "додаток" до "Батьківщини". З української інтелігенції, що взяла участь в цьому часописі, можна згадати А. Дольницького (Харко Таран або X. Нарат) та М. Дорундяна. Обидва писали на правничі теми. Крім них - Д. Танячкевич, В. Нагірний, К. Устиянович та інші. Року 1888 редакцію перебрав М. Павлик, повівши п в радикальному дусі. Симпатії до часопису серед ширших кіл українського суспільства зростали. Був він дійсно селянським часописом, в якому село само брало участь, писало про своє життя, про свої громадські порядки, про злидні, кривди і потреби.
   Проте тверезе слово, захист селянських інтересів, інформації і літературний та популярно-науковий матеріал являв собою зміст "Батьківщини".
   Як свідчить І. Франко, "Батьківщину"... дожидали люди цілими громадами геть за селом, визираючи посланця, що мав принести номер із пошти, її відчитували письменні на цвинтарях, під церквою по неділях перед цілою зібраною громадою, що, слухаючи непривичних для себе слів, звісток і порад, забувала про їжу, і недільний відпочинок, її слово було святе"...
   Інакше серед старої інтелігенції. Вже на початках "Батьківщина" викликала серед неї своїм напрямком застереження. Вбачали в ній впливи радикального і соціалістичного духу, дарма що, як організатор і провідник (Ю. Романчук), так і співробітники в той час не були ані радикалами, ані тим більше соціалістами.
   Та вже зовсім неприхильне становище зайняла ця громада до "Батьківщини" з приходом до редакції М. Павлика. Під впливом цього незабаром М. Павликові було відмовлено в співробітництві. Це в свою чергу викликало незадоволення на місцях. Почулися голоси протесту, а серед них голоси Василя Стефаника та Леся Мартовича. Було це 1889 р. Після того "Батьківщина" протрималася ще якийсь час, виходячи побіч з іншими органами, що почали вже набирати сили, і серед якої не останнє місце почала займати і преса українського радикального напрямку.