Журнал "Лада" С. Шековича. Відгук на нього українського суспільства

   С. Шехович у червні 1853 р. почав видавати "Письмо поучительное русским девицам й молодицам в забаву к поученіе" під назвою "Лада". Журнал цей ставив своїм завданням йти назустріч інтересам та потребам жіноцтва з інтелігенції. Цікавим є погляд на жінку, а звідси і на призначення журналу, що його мав редактор і видавець С. Шехович. Висловив він його в статті "Призначеніе женскаго пола".
   "Женщины, — пише він, — должны быть мудрыми, прозорливыми, любви достойными супругами, верными, рачительными матерями, мудрыми, ощажаючими домост-роительницами... Ибо благо дома, благо семейства, даже самого супруга залежить от женщин"...
   Зміст журналу — повна хаотичність. Тут статті з фізики та наук природи, що визначаються, часом, наївністю. Перевиті вони гумористичними оповіданнями, анекдотами, товариськими забавами. Тут же щось ніби з педагогіки з досить примітивними вказівками на теми виховання дітей, як наприклад, "О избраніи кормилиць", "Воспитаніє детей физическое" і подібне. Тут же лікарські рецепти на біль зубів, голови тощо. Зрештою, вказівки, як поводитися в товаристі ("Правила благопристойности й тонкого благонравія"), як берегти красу ("О наружном виде левиці", "Красота женская" тощо), як одягатися та ін.
   Появленням цього часопису зацікавлення, що його сподівався видавець і редактор, не викликало. Відгукнулося на його вихід всього 83 передплатники. Але як програма журналу, так його пропаганда "общерусскости" та "язичіє" викликали живий відгомін і жваву полеміку. Розвинулася ця полеміка навколо "Лади", з одного боку, в доброзичливому тоні, а другого — в категоричній формі осуду. До перших належить, між іншим, і така порада О. Духновича, що він дає її редакторові в одному з листів до Я. Головацького: "Ему (журналові), — пише він, — надобно больше веселыми заниматись предметами, имья перед очима, что для женщин, коим веселіє природою єсть".
   Другий напрям характеризується виступом Й. Левицького, який заявив, що "Лада" "потребує оглядното редактора і полной науки, аби умел прилично покормити женского голодного духа".
   Скептичними зауваженнями відгукнулася на вихід "Лади" і "Зоря Галицька".
   Зрештою, траплялася в цих відгуках подекуди і сатира, зразком якої може служити, наприклад, один з дописів у "Вестнику", підписаний "Не літерат." Дописувач розповідає про одну панну з-під Львова, яка на запрошення її під час однієї забави до танцю, відповіла: "Нет мене плясати с вами, господин, бо я пообетовала моєму Иванушке Павловичу, которий имет ся на мене женить, что только с ним плясати буду".
   На сміх, що його викликала ця відповідь, уражена панна промовила: "Видно, что не читаєте "Лади" й не изучиваете ся еше общерусскому ясике".
   Незважаючи на виразну гумористичність допису, був він відбиткою вживаної і пропагованої "Ладою" мови та "правил благопристойности тонкого благонравія".
   Не підтриманий суспільством, журнал цей скінчив своє існування на 15-му числі, а його редактор і видавець з половини 1854 р. перебрав редакцію "Зорі Галицької".