Представники народного українського напряму проти так званого москвофільства в пресі

   В таких умовах доводилося пробивати собі стежку молодій українській журналістиці західноукраїнських земель на перших же порах. Розвинута впродовж десяти років акція прихильників "общерусекости" чи "москвофільства" зустрічала часами спротив як з боку поодиноких діячів народно-українського напряму, так і з боку ширших кіл українського суспільства. Досить на цьому місці згадати хоч би голоси таких визначних діячів як А. Могильницький, Т. Глинський; член "Собору учених", один з тих небагатьох, що від перших же хвилин пробудження українського культурного життя і до останніх своїх днів був рішучим послідовником народної української мови, — Т. Лисяк, який підкреслював у пресі, що "з живим народом треба говорити живою мовою", а "хто народ любить, з народом живе, той піде разом з народом"; Йосип Лозинський, жвавий тогочасний полеміст у сфері мовної проблеми; Вислобоцький (В. Зборовський) — редактор "Вестника" (після І. Головацького) та інші.
   Але в цілому представників української інтелігенції, які в цей час пішли з народом та намагалися якнайширше розгорнути свою національно-громадську чинність, було не багато.
   Чинність ця виявилася, головним чином, у перебранні згадуваного вже "Вестника" у Відні, у поширенні своїх періодичних видань та в боротьбі за володіння "Зорею Галицькою".