Преса на західноукраїнських землях. Історичне тло. Перші спроби

   Не в ліпшому стані була в цей період справа періодичних українських видань і на західноукраїнських землях. З часів створення так званого Руського воєводства та прилучення його до земель польської корони й до кінця XVIII ст. перебувала Галичина під польським пануванням. Становими привілеями та матеріальними вигодами перетягала Польща на свій бік потомків наших княжих родів, боярства й міщанства. Решту зустрічали тяжкі обмеження й переслідування тих освічених верств українського суспільства, що прямували до національно-культурної сепарації від Польщі. Українська культура, що колись стояла, без порівняння, вище від польської, падала постійно, не маючи настільки підтримки з боку держави, але й втрачаючи підтримку власних останків вищих верств — шляхти й міщанства. Римо-католицька церква зі справною організацією та дисципліною, з доброю пропагандою та системою середніх і високих шкіл та виховних закладів брала явну перевагу над нашою православною та уніатсько-католицькою церквою. В кінці XVIII ст. при кінці старої польської держави в Західній Україні православна церква впала була зовсім, а залишилася формально тільки українська католицька церква, однак між її вірними було тільки селянство, рештки міщанства і нижчої "ходачкової" шляхти, з яких рекрутувалося духовенство. Під час першого поділу Польщі 1772 р. Галичина перейшла під Австрію. При українськім народі залишився ще тільки "хлоп і поп", як це згірдливо говорили тоді польські шляхтичі.
   Втративши верхні верстви, що зреклися свого народу, галицько-українські землі залишилися лише з нижчим духовенством та українським селянством, придушеним неволею. Те ж саме і на Закарпаттю, де політика асиміляції українського населення привела до повного національно-культурного поневолення, пізніш підпертого "науковим" узасадненням Мадярської Академії наук (1825).
   В таких умовах застає західноукраїнські землі після першого поділу Польщі, коли Галичина відійшла до Австрії, цісар Йосип II. Він приносить з собою надії на культурне піднесення українського народу. Здавалося, що доба, коли вже "не було властиво русинів, а тільки поляки грецького та латинського обряду", минула. Та сподівання не справдились. Незабаром, по смерті Йосипа II (1790), наступила реакція, що тяжко відбилася на українському житті.
   Особлива неприхильність до українського народу виявилася саме в роках народження української періодичної преси на східних українських землях (1816—1818). Впродовж першого тридцятиліття XIX ст. не могло бути ані мови про будь-яке українське друковане слово, а тим більш про періодичні видання.
   Реакція безупинно висувала на чільне місце польський елемент, що звиклою рукою закріплював своє панівне становище і насаджував свою культуру.
   А все ж ціною великої енергії і зусиль щастить таки національно свідомій частині українського суспільства перебороти всі труднощі і покласти підвалини для пізнішого розвитку української книжки і періодичної преси.
   Першу спробу робить 1830 р. Маркіян Шашкевич. Бувши в той час ще семінаристом, почав він старатися про дозвіл на видання українського часопису. Але йому було відмовлено.