"Харьковский Демокрит"

   Представником другої течії в молодій українській журналістиці був часопис — "Харьковский Демокрит", що виходив у Харкові 1816 р. Назву цього журналу, можна думати, було запозичено від сатиричного місячника "Демокрит", що 1815 р. виходив у Петербурзі.
   Свою появу "Харьковский Демокрит" завдячує одному з перших вихованців Харківського університету В. Масловичу (1793—1841), який був і його редактором. Батько Масловича був за походженям серб. Мати — українка з роду Познанських, приятелів відомого етнографа грузина Цертелєва, що посвятився українським етнографічним студіям. Ще за студентських часів виявив В. Маслович нахил до літературних студій і творчості (зокрема його студії над історією байки).
   Приступивши до видання "Харьковского Демокрита", в передмові до нього він зазначив: "За особливий свій обов'язок вважаю, щоб цей журнал поповнювався творами нашої країни".
   За змістом журнал цей можна поділити на такі відділи: 1) гумор, байки, епіграми, оди тощо; 2) оповідання, казки, подорожі; 3) різні пісні; 4) забави, шаради.
   Матеріали цих відділів появлялися мовами українською та російською.
   Масловича постійно тягнуло до української поезії, до української мови й літератури. Українська мова стала його рідною мовою і він заповнював своїми творами сторінки часопису, що часом прозраджували його гострий язик.
   З тих творів згадати хоч такі, як поема про Харька, засновника Харкова, на підставі народних переказів під заголовком "Засновання Харькова"; сатиричну поему на українське життя "Утаіда", в якій можна помітити вплив Котляревського; "Песнь Семейству", що поза російським заголовком написана була доброю українською мовою, та інші.
   Крім самого Масловича містили тут свої твори Г. Квітка-Основ'яненко, Срезневський, Гонорський та інші.
   Вийшло "Харьковского Демокрита" шість чисел. Перестав виходити в зв'язку з виїздом Масловича з Харкова;
   Повстання декабристів 1825 р., польське повстання 1830 р., рух за кордоном — все це занепокоїло російський уряд. Маючи за собою вже досвід і традицію в боротьбі з українством, звернув він увагу на українське життя і став на шлях його чергового приборкання, бо побоювався розвитку його національного вияву і розвитку. Наслідком цього стає те, що понад тридцять років не бачимо вже на східноукраїнських землях жодного українського часопису.