2. Духовне життя людини первісної доби

   Духовний розвиток людини - невід´ємна складова її біологічного формування, виробничої діяльності та суспільної організації. Синкретизм духовного світу виявлявся в образотворчій, релігійній, технічній практиці первісної людини, виражаючи розумову, моральну, естетичну, психічну та суспільну сторону її буття. Одними з ранніх виявів духовного світу людини стали релігійні культи та мистецтво, зародки яких відносяться до раннього палеоліту. За відсутністю археологічного матеріалу зараз важко стверджувати, які саме форми духовного життя найдавніші - релігійні чи мистецькі. Ще з часів раннього палеоліту людина почала виявляти ставлення до тваринного світу, створюючи перші релігійні культи звіра, насамперед ведмедя. Перемога над хижаком забезпечувала людину не лише продуктами харчування, а й розширювала ареал проживання. Свідченням тваринних культів є археологічні знахідки в печерах Північної Осетії, Азербайджану, Франції, Швейцарії, України.
   Та, мабуть, найзагадковішим видом духовного світу людини було мистецтво, що стало не лише способом самовираження, пізнання та окультурення навколишнього середовища, а й одним із засобів "олюднення" самої людини. Його особливість виявилась у відсутності самостійних форм існування та тісному зв´язку з господарською практикою і релігійними культами. Власне мистецтво слугувало духовною підтримкою досить напруженого буття. Особливістю мистецької творчості було те, що в ньому синкретично поєднувались музика, пантоміма, танець, вербальна та образотворча діяльність людини.
   До найдавнішої діяльності людини належить образотворче мистецтво. Його умовно поділяють на мистецтво малих форм, представлене невеликими за розмірами виробами епохи пізнього палеоліту (скульптурою рідше -барельєфами, гравіруванням чи пофарбуванням на поверхні бивня, рога, кістки, каменю), та печерне мистецтво. Останнє своє вираження отримало в монументальному поліхромному живописі та петрогліфах - стародавніх написах та зображеннях на стінах печер, скелях чи камені, виконані фарбою, різьбленням або рельєфом. Основною зоною печерного мистецтва стала піренейська зона. Там відомо близько 120 "картинних галерей" льодовикових часів. Найбільшими "Сікстинськими капелами" первісності є розписи в печерах Ніо, Труа Фрер, Альтаміра, Ласко, Ла-Мадлен та ін. Це мистецтво тематично досить обмежене і спрощене, збіднене за формами художнього вираження, але воно проливає світло на духовний розвиток людства.
   Раннім формам образотворчого мистецтва притаманні такі риси, як сюжетність, реалізм, натуралізм, але з повною відсутністю естетичного начала. Тематично в мистецтві домінував напрям анімалізму, тобто панування в художній творчості образу звіра, що зумовлювалось залежністю життєдіяльності людини від тваринного світу.
   Анімалістичне мистецтво яскраво зафіксувало пануюче значення мисливства та особливості синкретичного мислення людини, що виявилося в логіці мисливської магії, анімалістичному тотемізмі, фетишизації знарядь праці.
   Сюжетне домінування в мистецтві анімалізму тематично поєднувало печерне мистецтво і мистецтво малих форм, частково зафіксувавши льодовикову фауну. Одну сюжетну групу становили такі промислові тварини, як бізон, мамонт, бик, північний олень тощо, на яких полювали колективно. Другу - вимираючі наприкінці палеоліту печерні хижаки: лев, тигр і особливо ведмідь, яким протистояла первісна людина. В умовах холодного та вологого клімату людина шукала відносно суху печеру, боротьба за яку була основною історичною драмою епохи. Третя група, до якої відносяться птахи, рептилії (змії, черепахи) не піддається поясненню з погляду практики виживання первісної людини. Найчастіше людина вдавалася до таких зображень, намагаючись за допомогою фантастично-міфологічних образів пояснити світ.
   У мистецтві пізнього палеоліту образ людини не отримав поширення. Він був вторинним щодо анімалістичного мистецтва. Загалом чисельно переважали зображення жінки. В основному - це стилізовані скульптури жінок - палеолітичні Венери, які мали невиразні риси обличчя, ледве позначені кінцівки, але значно перебільшені ознаки жінки-матері. З початком пізнього палеоліту образ жінки становив антропоморфну складову всієї концепції світу, про що свідчить подання її образу через систему знакових ознак (схематичне зображення безголового зображення тіла жінки, що було символом нескінченності життя). Розквіт жіночої скульптури прийшовся на останній період пізнього палеоліту. Тоді сюжетна, схематизована і знакова скульптура, а також орнаментальні та знакові композиції (основний елемент - гострий кут чи трикутник) означали "велике черево" праматері. Ідея "людини загалом" знайшла втілення в комплексних символах, що поєднували атрибути чоловіків і жінок. Це так звані гермафродити, або "пластичні каламбури" первісності.
   З доби первісності беруть початок релігійні вірування, основою яких був анімізм (від лат. anima - душа). Його початкова сутність полягала в намаганні наділити всі явища навколишнього світу, і насамперед людину, особливими душами - тваринними началами, які управляли кругообігом життя і смерті. З анімізмом пов´язане виникнення тотемізму - віри в існування засновника роду та його покровителя і захисника: тварини чи рослини.
   Однак тотем не був божеством, а лише "другом", "родичем", на якого намагалися вплинути засобами магії.
   Залишки тотемізму збереглися донині в прізвищах людей, що відповідають назвам тих чи інших тварин або рослин (Горобець, Заєць, Лисиця тощо).
   Анімістичний комплекс як свідчення ірраціональної фантазії первісної свідомості людини існував у єдності з іншими релігійними культами: магією та фетишизмом. Елементом культового обряду була магія (від. грец. mageia -чаклунство, чародійство, волхвування). Вагоме місце у свідомості первісної людини належало фетишизму (від фр. fetiche - ідол, талісман) - культу речей, які первісна людина наділяла надприродними властивостями.
   На межі мезолітичної епохи потужна монументальна сюжетно-анімалістична традиція попередньої доби змінилася на схематично-знакову і орнаментальну образотворчість, переважно малих форм. Домінуючими в художній діяльності людини стають антропоморфні теми, тобто зображення людини, увага до її руху, дій. Мезолітичні малярі зображували багатофігурні композиції, поєднані спільним змістом нерідко на мисливську тематику. Такі композиції виконувались не в печерах, а на зовнішній стороні скель. На таких "картинах" відтворювались сцени полювання, збройних сутичок. Чоловічий образ став домінуючим на протилежність жіночому. З´явився і перший жіночий одяг - "спіднички".
   Доба неоліту, що принесла якісні зміни в структурі побуту людства, відбилась у мистецтві появою найдавніших астрально-космічних символів. Саме в цей час зросла залежність виробничої діяльності людини від правильного врахування закономірностей руху небесних світил, визначення прильоту з вирію та відльоту до нього птахів, часу нересту риб, від орієнтації людини у просторі тощо. Особливе значення мав осілий спосіб життя.
   Прив´язаність до території, створювала в свідомості людини уявлення про упорядкований простір, або космос, що брав свій початок і мав своїм центром поселення людини. Саме навколо цих орієнтирів (територія - космос - людина) почала творитися міфологія (від грец. Mythos - передання, легенди) - оповідь про богів, духів, легендарних героїв, пращурів.
   У міфології органічно перепліталися елементи науки, релігії, філософії, мистецтва та самого буття людини.
   Міфологічне мислення заполонило її свідомість, створюючи штучний світ фантастичних образів. Однак міф в уявленні первісної людини виконував функцію життєвого дороговказу. У будь-якій ситуації він допомагав людині віднайти сенс буття та душевний спокій. За значенням міф був конкретністю і реальністю, пов´язував у єдине ціле дійсність і фантастичну уяву. Поза міфом з його героями та образами людина існувати не могла.
   Міф створював модель світу як закінчену систему знань, уявлень про навколишнє середовище всередині даної традиції. Міфологія - це особливий тип мислення, що протистояв історичному та природничо-науковому типам свідомості.
   Однак міфологічне передавання разом з генеалогічними схемами слугували за часовий трансляційний механізм, що поєднував буття декількох поколінь через створену певним соціумом систему термінів, понять, традицій. Міф синтезував у/Єдину нерозривну систему розповідь про минуле та пояснення сьогодення, а, можливо, і майбутнього. Саме в поєднанні просторово-часових параметрів Всесвіту і полягало його головне завдання. Образами такого космічного континуума (від лат. continuum - неперервне, суцільне ) були рік, небо, Світове древо.
   За первісної доби міфи були чи не найголовнішим засобом пізнання світу, що спирався на використання певних символів та своєрідної логіки. Міфологічна модель світу в уявленні первісної людини - це насамперед тотожність макро- і мікрокосмосу, природи і людини, яка знаходила свій вияв у поясненнях космічного простору і Землі, в побутовій сфері (побудові житла, орнаментації посуду, декоруванні одягу), антропоморфізмі неживих об´єктів у мові (сонце сходить і заходить, падає дощ, підніжжя гори, ніжка стола тощо). Елементи міфології й досі збереглись у свідомості людей у формі расових та класових міфів, культу вождів, ритуалів масових збіговищ.
   Для міфологічної свідомості було характерним вироблювання бінарної системи ознак, своєрідної матриці, яка була універсальним семантичним засобом (семантика - від грец. semantikos - позначення; змістовна сторона мови, окремих слів або їх частин) і включала 10-20 пар протиставлених одна одній ознак, що мали і позитивне, і негативне значення. Ці протиставлення характеризували структуру простору (верх-низ, небо-Земля, Земля-підземелля, схід-захід), часу (день-ніч, літо-зима), колір (білий-чорний, чорний-червоний), соціально-віковий статус (чоловік-жінка, старший-молодший, пращури-потомки, свій-чужий), абстрактні числові співвідношення (парний-непарний). Існували і загального плану протиставлення, що визначали модуль буття усередині міфологічної моделі світу (щастя-нещастя, життя-смерть, доля-недоля). На підставі таких бінарних ознак створювались універсальні знакові комплекси, які були ефективним засобом освоєння світу.
   Всесвіт у його знаковій формі найповніше втілився в орнаментальному мистецтві, яке набуло розвитку з появою нового, невідомого раніше матеріалу - кераміки, що утворилася внаслідок обпалення глиняних виробів за часів неоліту.
   Кераміка цього періоду є важливою археологічною ознакою культур, що часто отримують сучасну назву за типом орнаменту. Легкість його нанесення надавала первісним народам єдину можливість виявити свою творчість, естетичні смаки та втілити через символіку орнаменту свої міфологеми про навколишній світ.
   Зразки астрально-символічного зображення сузір´я, зокрема Близнюків, знаходять на керамічних вазах буго-дністровської культури. Космогонічна символіка знайшла яскраве втілення у трипільській кераміці, виявившись у символічному зображенні на керамічних виробах богів-биків. За часів неоліту з´являється розуміння зодіакального закону, основним святом якого був день весняного рівнодення як свято першого дня року і першого зодіакального сузір´я. Характерна подібність космічної символіки Близького Сходу і України.
   У бронзову віці людина розширила свої знання про зодіакальну символіку, розвинула уявлення про душу, що керує тілом і не залежить від нього. Це спричинило виникнення культу мертвих, появу масових могильників та формування поховального обряду. Поховальний обряд, пов´язаний із віруваннями предків про відхід душі до неба, що почав складатися з кінця мідного - початку бронзового віку, виявився в появі складних поховальних споруд - мегалітів (від грец. - megas - великий та lithos - камінь). Мегаліти -це культові споруди, складені з великих брил каміння. Вони відомі в Західній Європі, Криму, Північній Африці, Азії, Індії, на Кавказі тощо. До мегалітів відносяться різні типи споруд. Це зокрема - менгіри, що являють собою вертикально занурену у землю кам´яну брилу 4-5 м заввишки; дольмени, що мають форму камерної гробниці, поширену в Ірландії, Великобританії, Прибалтиці, Причорномор´ї.
   Особливим типом мегалітичних камерних гробниць є кромлехи - що являють собою кільце з каменів навколо кургану з верхнім перекриттям. Унікальною архітектурною пам´яткою такого типу є знаменитий британський Стоунхендж (від анг. Stonehenge - висячі камені), розташований у центрі рівнини Солсбері. Він складається з трьох побудованих у різний час споруд. Пам´ятник мав релігійне, культове призначення, був місцем для ритуальних церемоній і поховань. Деякі вчені припускають, що він був також стародавньою обсерваторією.
   На теренах України в епохи міді-бронзи також формується поховальний обряд, який за структурою і символікою подібний до масштабів (надбудов над могилою у формі житла небіжчика, зроблених з цегли-сирцю; у період раннього Єгипту це була перехідна форма до пірамід) та пірамід Близького Сходу. Поховальний обряд представлений земляними могильниками-катакомбами (катакомбна культура), дерев´яними зрубами під курганними насипами (зрубна культура другої половини II тис. - початку І тис. до н.е.) та курганними похованнями (тщинецька культура другої половини II тис. до н.е.). Загалом курган символізував ідею центра, Всесвіту та "закону". Дія "закону" виявлялася і в долі душі небіжчика після смерті. Поховальний обряд мав на меті забезпечити душі її божественного володаря безсмертя. Вчені припускають, що за часів бронзи потойбічне життя вважалося для людини основним, головнішим за життя. Свідченням тому і є домінування поховальних споруд над житловими.
   Отже, протягом первісної доби відбувся антропо- і соціокультурогенез, що мав різні прояви, але його найважливішими ознаками стала поява людини сучасного типу, а з нею - й передавання інформації та набутого досвіду з покоління в покоління, становлення суспільних інститутів та соціальних явищ, зокрема мистецтва. За часів первісності відбувся значний стрибок у розвитку знарядь праці, з´явилася металева індустрія та штучні матеріали, яких немає в природі (бронза, кераміка). Перехід до осілості, землеробства та скотарства, поява торгівлі, перших міст, концентрація політичної влади, зародження письма знаменували початок прогресуючого розвитку людства на шляху до цивілізації.