Абстракціонізм (лат. abstractus — відокремлений, відірваний) — напрям у модерністському мистецтві XX ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

   Авангардизм (фр. avante-garde — передовий загін) — узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі XX ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

   Агностицизм — філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об´єктивного світу та його закономірностей.

   Акватинта (від італ. acquatinta; від лат. aqua — вода і tinto — забарвлення). Технічний різновид поглибленої гравюри на металі, що ґрунтується на травленні азотною кислотою, вкритої тонким шаром кислотостійкого ґрунту металевої платівки, на яку було нанесено голкою рисунок. Технікою акватинти художник намагається досягти на папері враження розмитого рисунка тушшю чи аквареллю.

   Акведук — арковий міст з лотком або трубою, яким пропускали водовід через ріки, шляхи, яри.

   Акмеїзм (гр. акте — вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) — модерністська течія в російській поезії початку XX ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, прагненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна філософська проблематика і відмова від соціальних проблем.

   Алегорія (гр. — іносказання) — поетичний вислів з переносним значенням, у якому абстрактне поняття або судження передається через конкретний художній образ.

   Алхімія (араб, аль кімія) — назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали в золото та срібло за допомогою «філософського каменя». Ідея зародилася в Китаї, Індії, Єгипті, але поширення набула в Західній Європі завдяки пануванню ідеалістичної філософії.

   Амфітеатр — 1) у давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів; 2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розміщені місця для глядачів.

   Ансамбль (франц. ensemble, букв. — разом) — в архітектурі та містобудуванні — гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого; силует, пластика, колір.

   Ансамбль — в архітектурі та містобудуванні — гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва і зелених насаджень.

   Антаблемент — верхня частина споруди, що спирається на колони.

   Античне мистецтво (від лат. antiquus — давній) — назва давньогрецького і давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження.

   Антропоцентризм — філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

   Анфілада — ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з´єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі.

   Апологет — захисник, оборонець кого-, чого-небудь.

   Апсида (гр. — склепіння) — виступ споруди, напівкруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або замкнений півсклепінням. Застосовується в християнських храмах.

   Аристократія (гр. панування найкращих) — 1) форма державної влади, коли владу має найвищий стан; 2) шляхетчина — назва багатого й родовитого стану в феодальних і буржуазних державах, що має різні родові привілеї; 3) переносно — аристократ таланту, багатства тощо.

   Арістотелізм — філософське вчення. Основоположником його був давньогрецький філософ Арістотель. Предметом науки А. вважав загальне, те, що осягається розумом. Загальне, на думку Арістотеля, існує тільки в чуттєво сприйманому одиничному і пізнається через нього. Критикуючи теорію ідей Платона (див. Платонізм), за якою реально існують лише загальні ідеї, а конкретні речі є тінями ідей, Арістотель сутністю вважав конкретні речі, а поняття — їхніми відображеннями. За його вченням, конкретні речі є першою сутністю, а поняття (роди й види) — другою. Його філософії властива стихійна діалектика, у ній значне місце посідає вчення про становлення. А визнавав чотири принципи сущого: форму, завдяки якій дана річ є саме такою; матерію, або пасивну можливість буття речі; спонукальну причину; мету. Першоджерелом руху А. визнавав «форму форм» — Бога. А. підкреслював збіг форм мислення з формами буття. За етикою А., найвищими благами людини є мудрість і доблесть, а також фізичне здоров´я і щаслива доля; досягти блага людина може завдяки притаманній їй розумовій діяльності. Філософія А. мала вплив на подальший розвиток філософської думки. У добу Середньовіччя вчення А. стало основою схоластики.

   Арка — криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами — стовпами, колонами, пілонами.

   Аркада (фр. arcade, італ. areata) — ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи або колони. Застосовують переважно при спорудженні відкритих галерей.

   Аркбутан (фр. arc-boutant) — зовнішня опорна кам´яна або цегляна напіварка, що передає горизонт, розпір від склепіння на зовнішні стіни та контрфорси.

   Архітектура — 1) будівельне мистецтво, проектування й будівництво споруд; 2) мистецький характер споруди.

   Архітектурні ордери — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових частин стояково-балкової конструкції будівлі. Основні різновиди А. о. — доричний, іонічний, корінфський. А. о. складається з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу і завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза й карниза.

   Архітрав — головна балка, що перекриває прогін між колонами; нижня частина антаблемента.

   Аскетизм — 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.

Б

   База — основа колони, стовпа, або пілястри.

   Базиліка (гр. — царський дім, палац) — витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на З—5 частин — нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базиліки будували християнські храми.

   Баптистерій — хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. Часто Б. — окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.

   Барельєф — вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об´єму.

   Бароко (від італ. вагоссо — вигадливий, химерний) — один із провідних художніх стилів кінця XVI — середини XVIII ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

   Боді-арт (англ. body-art — мистецтво тіла) — один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об´єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.

   Бюст — погрудне, переважно портретне зображення людини в круглій скульп-турі.

В

   Ваганти (від лат. vegans — блукаючий) — в XII—XIV ст. мандрівні актори країн Західної Європи, що виконували антиклерикальні пісні та вистави.

   Варвари — 1) у давніх греків та римлян назва чужоземців; 2) переносно — жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей.

   Вертеп — 1) печера; 2) розбійницьке, шахрайське кубло; 3) назва старовинного українського мандрівного лялькового театру, де поруч з різдвяною містерією виставляли й сценки з народного життя.

   Вівтар — 1) жертовник, місце для жертвоприношень; 2) головне місце в християнському храмі, розташоване в його східній частині й відокремлене вівтарною перегородкою.

   Відродження, Ренесанс (фра. Renaissance, італ. Renascimento) — епоха в історії культури країн Західної й Центральної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії— XIV—XVI ст., в інших країнах— кінець XV—XVI ст.). Розрізняють Раннє В. (XV ст.), Високе В. (кінець XV—перша чверть XVI ст.), Пізнє В. (друга— третя чверть XVI ст.). Термін «В.» запровадив італієць Дж. Вазарі в XVI ст. на означення зв´язку з античною спадщиною.

   Вілла — заміський будинок із садом чи парком.

   Вітраж (фр. vitrage — віконне скло) — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла, на яке наноситься малюнок спеціальними фарбами, гравіруванням або витравлюванням. Шматочки монтуються з допомогою двотаврових балок, що спаюються оловом в єдину сюжетну композицію.

Г

   Галерея — 1) довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада; 2) видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.

   Гармонія — струнка узгодженість частин і цілого.

   Генезис — походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток.

   Гільдії — станові спілки купців.

   Гіперреалізм (від гіпер — підвищення, надмірність і реалізм) — течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.

   Горельєф — вид скульптури, високий рельєф, де зображення виступає над площиною фону більше як на половину свого об´єму.

   Готика (від італ. gotico. букв. — готський, від назви германського племені готів); готичний стиль — художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної та частково Східної Європи (між серединою XII й XV—XVI ст.). Зародився у Північній Франції. Готичне мистецтво переважно культове за призначенням і релігійне за тематикою. Особливе місце в мистецтві Г. посідає собор — високий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису. Готичний собор — це, як правило, 3—5-нефна базиліка з поперечним нефом-трансептом. Основним видом образотворчого мистецтва Г. є скульптура, яка набула глибокого ідейно-художнього змісту та розвинених пластичних форм. Різноманітна тематика вітражів, що декорували віконні прорізи готичних храмів. У пізній Г. набули поширення скульптурні вівтарі в інтер´єрах, де об´єднані дерев´яна розфарбована й позолочена скульптура і темперний живопис на дерев´яних дошках. В епоху Г. досягли розквіту книжкова мініатюра й декоративне мистецтво, пов´язані з високим рівнем цехового ремесла.

   Гравюра (від фр. gravure; graver— вирізати). У графічному мистецтві окремий вид творчості. Гравюрою називають відбиток на папері з дошки, на якій був вирізаний (награвірований) малюнок. Гравюра є оригінальна і репродукційна. Оригінальною є гравюра, виконана в цілому художником від початку й до кінця, включаючи обробку дошки. Репродукційна гравюра (з´явилася в Європі наприкінці XV ст.) відтворює оригінали живопису тощо. Поділяється на станкову, розраховану на самостійне існування, та книжково-журнальну як ілюстраційну. Існує багато різновидів гравюрної техніки: різцева гравюра, офорт, суха голка, меццо-тинто, м´який лак, акватинта, манера олівця, резерваж, лавіс, ксилографія, ліногравюра, гравюра на камені й різних пластинках. Основні матеріали для гравюри на металі — сталь, мідь, цинк, для гравюри на дереві — самшит, пальма, граб, груша.

   Граматика — 1) будова мови; 2) частина лінгвістики, що вивчає будову мови.

   Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

   Графіті (італ. graffiti — видряпини) — написи та малюнки, надряпані на стінах і архітектурних деталях давніх будівель, а також на посуді та інших предметах.

   Гробниця — архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам´ять.

   Гугеноти — протестанти-кальвіністи у Франції XVI—XVIII ст.

   Гуманізм (від лат. humanus — людяний, людський) — ідейний напрям культури доби Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від обмежень схоластики.

Д

   Дадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку XX ст. Характерні риси дадаїзму: антиестетизм, зумисний примітивізм. Дадаїзм — попередник сюрреалізму.

   Деїзм — 1) ідеалістичне вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи і суспільного життя; 2) форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва.

   Декоративне мистецтво — галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на безпосередньо пов´язане з архітектурою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного декору, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади й інтер ´єри, а також паркової скульптури) і декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту).

   Деміург — (алегорично) творець.

   Диктатура — необмежена влада, яка спирається на силу.

   Догмат — основне положення віровчення, обов´язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

   Додекафонія (з гр. — дванадцятизвуччя) — техніка композицій, заснована на застосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хроматичної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторювався, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

   Доричний ордер — один із трьох давньогрецьких архітектурних ордерів; позначається простотою й масивністю оздоблення. Походить від назви давньогрецької області Доріди. У Д. о. відсутня база у колони, він має просту форму капітелі, а також тригліфи й метопи у фризі.

Е

   Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

   Екзистенціалізм (лат. existentia— існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об´єктивність буття, реальним вважає лише існування людини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність суспільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб´єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

   Експансія — загарбання державами та монополістичними об´єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне й політичне уярмлення інших країн.

   Експресіонізм (фр. expression — виразність, вираження) — напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX ст. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб´єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

   Експресія — виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

   Емпіризм — 1) напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає сприймання і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує; 2) схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

   Епіграма (гр. — напис) — короткий вірш сатиричного глузливого змісту, здебільшого спрямований проти якої-небудь особи.

   Епістолярна творчість (гр. — послання, лист) — форма викладу, коли твір написаний у формі листування персонажів або послання, а також приватне листування як джерело історії.

   Ескіз — попередній начерк креслення, картини тощо.

   Етика — 1) наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

   Етюд — в образотворчому мистецтві — первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору.

Є

   Євангелія («благовіствування», частина Біблії) — так звуться чотири церковні книги, що оповідають про життя Христа. Події, описані в цих книгах, легендарного характеру, яких багато у східних народів.

Ж

   Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом Ж. поділяється на монументальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Ж поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка Ж. (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монументальному Ж. застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олією — акварель, гуаш, пастель.

З

   Замок — укріплене житло феодала, оборонний об´єкт. У XIII—XIV ст. 3. перетворюється на складні комплекси споруд і нарешті — на палацові ансамблі.

I

   Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

   Ієрархія (гр. — священний та влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соціальні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану. Порядок підлеглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

   Іконоборство — релігійно-політичний рух VIII—IX ст. у Візантії, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

   Іконографія (гр. зображення і малюю, пишу) — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

   Інтер’єр — внутрішній простір будівлі, приміщення.

   Іонічний ордер — один із трьох головних давньогрецьких архітектурних ордерів. Має струнку колону з базою і стовпом, які прорізані вертикальними жолобками. І. о. завершується капітеллю, що має два великі завитки. Характеризується легкістю пропорцій і багатшим декором усіх частин у порівнянні з доричним ордером.

   Іронія — прихована насмішка, спеціально «вдягнена» у форму позитивної характеристики чи вихваляння.

К

   Кантата — великий музичний твір урочистого або лірико-епічного характеру для хору, соліста і оркестру.

   Капелла — в архітектурі — невелика споруда чи приміщення для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та ін. Розташовувалися К. у храмах, бокових нефах або навколо хору. Будувалися також К., що стояли окремо.

   Капітель — верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається бал-ка або архітрав. К. дістали детальну розробку в античних архітектурних ордерах.

   Карниз — горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення. К. буває верхній, що увінчує, наприклад, в антаблементі, й проміжний.

   Катехізис — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

   Кватроченто (італ. quattrocento — чотириста) — італійська назва XV ст., яке було періодом раннього Відродження в італійській культурі.

   Кирилиця — один з двох давньослов´янських алфавітів (другий — глаголиця), названий за ім´ям Кирила — одного з просвітителів слов´ян, проповідників православ´я, братів Кирила та Мефодія. Створено на основі грецького алфавіту з додаванням кількох літер.

   Кінетичне мистецтво (гр. kinemos — руховий, рушійний) — напрям у західному мистецтві 50—60-х pp. XX ст. Представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

   Кіномистецтво — мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

   Кітч (нім. Kitsch — дешева продукція, несмак, verkitschen — дешево продавати) — напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

   Класицизм— один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII—XVIII ст., зразком для якого було класичне давньогрецьке й давньоримське мистецтво.

   Клерикалізм — політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне й культурне життя країни.

   Колона — вертикальна опора, як правило, кругла в поперечному перерізі, стрижневий елемент споруди, несучої конструкції тощо. Складається з бази, стовбура й капітелі.

   Колорит — 1) гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків у творі живопису; 2) характерна особливість художнього твору, а також епохи, місцевості тощо.

   Композиція — побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і призначенням.

   Контрреформація — релігійно-політичний рух у Західній Європі XVI—XVII ст., організований і очолений папством проти Реформації.

   Контрфорс (фр. contre-force — протидіюча сила) — вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності й стійкості. Елемент готичної конструкції.

   Концептуалізм (лат. — думка) — напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття, так звані універсали´, реально не існують — вони є лише загальними поняттями.

   Концептуальне мистецтво — одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій. Його представники відмовляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до концептуальних об´єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжуються написами, текстами, іншими позаестетичними засобами.

   Корінфський ордер — один із трьох основних архітектурних ордерів. Має високу колону з базою, стовбуром, прорізаними жолобками, й пишною капітеллю, що складається з ошатного різьбленого візерунка листя аканта, облямованого невеликими завитками. К. о. — пишний і урочистий ордер. Назва К. о. походить від назви давнього міста Корінфа.

   Корчага — в Київській Русі X—XII ст. велика глиняна посудина з плескатим, круглим або гострим дном, вузькою шийкою та двома ручками. Використовувалася для зберігання зерна і рідин.

   Космографія (гр. — опис світу) — опис Всесвіту в книгах, відомості з астрономії, метеорології, географії й геології.

   Кубізм (фр. cubisme, від cube — куб) — модерністська течія в західноєвропейському образотворчому мистецтві початку XX ст., представники якої зображували реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур.

   Купол — просторове покриття будинків, споруд, що перекриває круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення.

   Куртуазна література (від фр. — ввічливий, люб´язний) — придворно-лицарська література у Франції і Німеччині, спрямована своїм змістом проти аскетичної церковної літератури. Оспівувала лицарське кохання, слугування дамі, пригоди і подвиги лицарів.

Л

   Лібрето — 1) словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо); 2) план сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

   Лоджія — 1) приміщення в будинку, відкрите з фасадного боку й огороджене парапетом або граткою; 2) окрема будівля галерейного типу.

   Локальний колір — основний і незмінний колір зображуваних об´єктів, умовний, позбавлений відтінків, які виникають у природі внаслідок дії освітлення й повітряного середовища.

М

   Маньєризм (італ. manierismo, буквально примхливість, химерність) — стильова течія XVI — початку XVII ст. в європейській літературі й образотворчому мистецтві, яка відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Для неї характерні екзальтація та гіперболізм, суб´єктивізм, ускладненість, деформація пропорцій.

   Масова культура — напрям у культурі другої половини XX ст., розрахований на доступність широким верствам населення, знижений рівень сприйняття, розважальність.

   Метопа — прямокутна кам´яна плита, часто прикрашена рельєфними зображеннями; входить у фриз доричного ордера.

   Меценат— 1) римський політичний діяч І ст. до н. е., який уславився покровительством поетам і художникам; 2) переносно—багатий покровитель наук і мистецтв.

   Мистецтво — 1) художня творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-вжиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, об´єднувані як художньо-образні форми відображення дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб; 2) у вузькому значенні — образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якій сфері діяльності.

   Мімікрія — 1) подібність одних тваринних чи рослинних організмів до інших або до предметів навколишнього середовища з метою самозбереження; 2) безпринципне пристосування до оточення, до умов життя.

   Мініатюра — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що потребує витонченої техніки виконання. До М. належать книжкові ілюстрації та невелике портретне зображення, виконане емаллю, гуашшю, аквареллю на папері, кістці, металі, фарфорі.

   Мінімалізм (лат. minimalis — найменший) один з напрямів у мистецтві 60—70-х pp. XX ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зводяться до використання найпростіших геометричних фігур. Мінімалізм представлений головним чином скульптурою і живописом.

   Містика — релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.

   Містицизм — релігійно-ідеалістичний світогляд, заснований на містиці.

   Модернізм (фр. moderne — сучасний, новітній) — узагальнююча назва художніх напрямів XX ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.

   Монархія — 1) форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи— монарха; 2) царство, королівство, цісарство, імперія; 3) держава з такою формою правління.

Н

   Натурфілософія — система умоглядних уявлень про природу. Обмеженість наукових знань про природу Н. намагалася компенсувати філософськими роздумуваннями про неї. Н. виникла ще в античності, коли природничі науки тільки зароджувалися і всі знання про явища природи розвивалися в межах філософії. В період Середньовіччя Н. мала переважно умоглядний характер. В епоху Відродження Н. відіграла велику роль у боротьбі проти схоластики в природознавстві. Натурфілософи того часу розвинули ряд глибоких матеріалістичних та діалектичних ідей (напр., Д. Бруно висунув ідею про безкінечність природи і незчисленність світів, що входять до її складу; Микола Казанський — ідею про збіг протилежностей в безкінечно великому і безкінечно малому).

   Натюрморт — зображення неістот, як правило, — предметів домашнього побуту, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

   Неокласицизм — течія в літературі та мистецтві XVIII — початку XX ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Відродження і частково класицизму.

   Неоплатонізм — ідеалістичний напрям у філософії, що виник у період занепаду Римської імперії (III—VI ст.). Це була остання спроба поєднати на основі платонізму різні системи античної філософії і використати їх для боротьби з невпинно зростаючим християнським монотеїзмом. Згідно з Н. творцем світу є надчуттєве абстрактне «єдине», що може бути сприйняте людиною лише в екстазі. «Єдине» шляхом випромінювання, витікання (еманації) виділяє з себе світовий розум (світ ідей), світову душу, природу (чуттєвий матеріальний світ). Матеріальний світ є чимось ілюзорним, гріховним. Метою людини, за Н., є звільнення від усього тілесного, досягнення блага («єдиного») шляхом екстазу. Н. мав вплив на християнство та середньовічну і почасти містичну філософію нового часу. В часи Відродження Н. перетворився в один із найвпливовіших філософських напрямів.

   Неореалізм — напрям в італійському кіно і літературі 40—50-х pp. XX ст. Визначними рисами неореалізму є демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору (принцип вірності факту).

   Нервюр (фр. — прожилки) — в архітектурі виступаюче і профільоване ребро, головним чином готичного хрестового склепіння.

   Неф, корабель — приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон. У храмах виділяються головний неф та бічні.

   Номіналізм (лат. — іменний) — напрям у середньовічній філософії, представники якого вважали, що реально існують тільки окремі речі, а загальне поняття (універсали) є лише назвами або іменами, що їх створило людське мислення.

О

   Образотворче мистецтво — умовна назва видів пластичних мистецтв: живопису, скульптури, графіки. На відміну від так званих необразотворчих видів в основі творів О. м. лежить використання і творче переосмислення явищ реальної дійсності. Залежно від специфіки засобів художнього вираження різні види О. м. відтворюють такі об´єктивні особливості навколишнього світу, як об´єм, колір, простір, матеріальна форма предметів, світлоповітряне середовище. Окрім фіксації образу безпосереднього чуттєвого сприйняття О. м. доступне відображення розвитку подій у часі, динамічності дії, розкриття психологічного й емоційного змісту зображуваної ситуації, духовного світу людини.

   Окультизм — містичне вчення, що визнає можливість безпосередніх зносин з потойбічним світом.

   Олігархія — одна з форм державного правління, за якої політичне й економічне правління здійснюється невеликою групою осіб.

   Оп-арт (англ. op-art, скороч. від optical art — оптичне мистецтво) — напрям у мистецтві модернізму 60-х pp. XX ст., що розробляє в живописі й графіці декоративні ефекти простих геометричних форм, зазвичай розрахованих на оптичний ефект.

   Опера — музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з вокальною, текст та образотворче мистецтво, і призначений для виконання в театрі.

   Ораторія — великий музичний твір для хору, солістів-співаків та симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет, але призначений для концертного виконання.

   Офорт (фр. eau-forte — міцна вода), поширена в графічному мистецтві техніка глибокого друку. Спосіб одержання зображень з металевої пластинки шляхом витравлення азотною кислотою (міцною водою). Офорт виконується продряпуванням сталевою голкою рисунка по граверному грунту, з наступним травленням пластинки з якої зображення друкується на папір. Офорт був винайдений на рубежі XV—XVI ст. і використовується до цього часу.

П

   Панегірик (гр. — урочиста промова) — жанр ораторського і поетичного мистецтва, що виник у Стародавній Греції. Пізніше набув іронічного значення за надмірне вихваляння.

   Пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Методологічну основу П. становили вчення про витікання (еманацію) нижчих сфер буття з вищої та вчення про безпосереднє надрозумне пізнання Бога. Пантеїстичні ідеї були поширені в епоху Відродження (Микола Кузанський, Д. Бруно).

   Парсуна — (від персона, особистість, обличчя) — умовна назва творів українського та російського портретного живопису XVII—XVIII ст. Перші парсуни, на яких зображувалися реальні історичні особи, не відрізнялися від творів іконопису. У другій половині XVII ст. П. розвивалася за двома напрямами. Перший характеризувався впливом іконописного начала, другий — впливом іноземних художників.

   Пейзаж — (країна, місцевість) — жанр образотворчого мистецтва (або окремий твір цього жанру), в якому основним об´єктом зображення є природа. У пейзажі відтворюються реальні або уявлювані художником види місцевості, архітектурних споруд, міст, морські види та ін.

   Перспектива — система способів зображення предметного світу на площині відповідно до закономірностей зорового сприйняття людиною різних предметів. В образотворчому мистецтві лінійна П. використовується для побудови ілюзорного простору на площині. У повітряній П. предмети змінюють свій колір, при цьому чіткість обрисів залежить від відстані до тієї площини, на якій вони зображуються.

   Перформанс (англ. performance — виконання, здійснення) — один із напрямів у модерністському мистецтві. Виник у 60-х pp. XX ст. Складається з виконання якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною роллю, участі в дійстві не беруть.

   Піктографія (лат. — намальований, гр. — пишу) — малюнкове письмо, в якому поняття (ідеї) передаються за допомогою зорових образів, фігур, схем, спрощених зображень (піктограм).

   Пілон — масивний стовп, підпора склепінь, арок, перекриття мостів.

   Пілястра — прямокутний у плані плоский вертикальний виступ на площині стіни або потужного стовпа, що споруджується для підсилення несучих конструкцій та для композиційного розчленування стіни. П. має базу, стовбур, капітель, тобто ті ж самі частини та пропорції, що й колона ордера.

   Пластичні мистецтва, мистецтва просторові — поняття, що об´єднує всі види мистецтва, твори яких існують у просторі. П. м. умовно й відносно поділяють на образотворчі й необразотворчі. До образотворчих належать: живопис, скульптура, графіка, монументальне мистецтво; до необразотворчих — архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво.

   Платонізм — напрям античної філософії. Засновник — давньогрецький філософ Платон. Найважливішою частиною філософії Платона, на якій розвинувся П., було вчення про три головні онтологічні субстанції: «єдине», «розум» і «душу». Основою всякого буття і вихідним пунктом будь-якої дійсності, на думку Платона, є «єдине», бо воно не має ознак і частин, початку і кінця. Для пояснення буття П. розвинув теорію про наявність нетілесних форм речей, які він називав «образами» або «ідеями», і ототожнював з буттям. «Ідеї» Платон протиставляв небуттю, ототожнюваному з матерією і простором. Почуттєвий світ, за Платоном, — породження «ідей» і «матерії» і є проміжною ланкою між ними. «Ідеї» — вічні, вони не виникають і не зникають, безвідносні, не залежать від простору і часу. Почуттєві, матеріальні речі — тлінні, залежать від простору і часу. У центрі космології Платона— вчення про «світову душу», психології — вчення про те, що душа ув´язнена в темниці нашого тіла, і про перевтілення душі. Джерелом пізнання Платон вважав спогади безсмертної душі людини про світ ідей, який вона споглядала до вселення у смертне тіло. Перші наступники Платона (Платонівська Академія) не піддали суттєвим змінам його ідеї. У подальшому послідовники П. значно посилили містичний зміст вчення Пла-тона. З III ст. П. фігурував переважно як неоплатонізм.

   Пленер — (буквально — відкрите повітря) — 1) відтворення колористичного ба-гатства природи в живописі; 2) заняття живописом на відкритому повітрі.

   Поетика (гр. — мистецтво творення) — галузь літературознавства, наука про основні закономірності розвитку художньої літератури як мистецтва слова.

   Полеміка — суперечка в суді, на диспуті, зборах; зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних та інших питань.

   Поліс — місто-держава, що складалася із самого міста і прилеглої до нього території, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства, типова для Давньої Греції.

   Поп-арт (англ. pop art, скорочено від popular art — популярне мистецтво) — неоавангардистський напрям у 60-х pp. XX ст., що на противагу абстрактному мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

   Портал (лат. porta — вхід, ворота) — архітектурно виділений на фасаді вхід у великий будинок, переважно громадського призначення.

   Постмодерн (те, що йде після модерну) — напрям у сучасній культурі, що сформувався у 70-х pp. XX ст.

   Пропорції — співвідношення розмірів елементів художнього твору, а також окремих елементів усього твору у цілому. Розрізняють архітектурні П. і П., які використовують для зображення людського тіла й обличчя.

   Проторенесанс — етап в історії італійського мистецтва (зародився в XI—XII ст., особливо розвинувся в XIII— на початку XIV ст.). Передував добі Відродження. Для мистецтва П. характерне посилення реалістичних тенденцій, орієнтація на античне мистецтво.

   Профільований — вертикально перерізаний.

   Пуританізм — 1) в Англії та Шотландії в XVI та XVII ст. — релігійно-політичний рух буржуазії, спрямований проти абсолютизму й англійської церкви; 2) переконання, погляди, поведінка пуританина; 3) суворе (часто надмірне) дотримання чистоти звичаїв, високої моральності тощо.

Р

   Ракурс — вигляд різних предметів, фігур, архітектурних форм у перспективі.

   Ратуша (польськ. ratusz, від нім. rathaus — будинок ради) — будівля міського самоврядування, в якій передбачено залу для засідань, а також приміщення для відвідувачів.

   Раціоналізм — 1) філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним джерелом істинного знання; 2) практичне ставлення до життя.

   Реалізм (лат. — дійсний) — художній метод в літературі і мистецтві, що відображає реалістичну картину подій, явищ і т. ін.

   Рельєф — скульптурне зображення на площині. Р. може бути самостійним твором скульптури або частиною архітектурної композиції. Його застосовують також у декоративних виробах. З відношенням до площини фону розрізняють Р. опуклий {горельєф, барельєф) і заглиблений (койланогліф).

   Рельєф (фр. — relief) — скульптурне зображення на площині.

   Ренесанс (фр. Renaissance — Відродження) — див. Відродження.

   Реформація (лат. reformatio — поліпшення, перетворення) — широкий суспільний рух у Західній та Центральній Європі XVI ст., що поєднував у собі суспільно-політичні і релігійні течії. Р. розпочалася в Німеччині з виступу Мартіна Лютера. P. стала початком багатьох протестантських церков.

   Ризниця — спеціальне приміщення для зберігання риз і церковного начиння в християнських храмах.

   Риторика (гр. — риторика) — мистецтво красномовства. Виникла у Стародавній Греції, розробила багато стилістичних прийомів ораторського мистецтва та художньо-літературної мови.

   Рококо (фр. rococo, від орнаментального мотиву рокайль) — стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах першої половини XVII ст.; виник у Франції. Для стилю характерна декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

   Романський стиль — стиль, що набув поширення в країнах Західної, Центральної і частково Східної Європи у X—XII ст. (подекуди й у XIII ст.). Найбільш повно й широко виявився в архітектурі. Споруди Р. с вирізнялися важкими формами й масивністю (замки, міські оборонні споруди, монастирські комплекси фортечного характеру). В образотворчому мистецтві Р. с переважали фреска, мініатюра (оформлення рукописів).

   Романтизм — художній метод, що склався наприкінці XIII — на початку XIX ст. й поширився як напрям (течія) в літературі й мистецтві Європи та США. Романтики виступали проти раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображали незвичайні явища та обставини, особливих героїв з сильним характером і пристрастями.

   Ротонда (лат. — круглий) — кругла в плані споруда (храм, мавзолей, павільйон, зал), перекрита куполом.

   Руст — камені (квадри) з грубо обтесаною або опуклою лицьовою поверхнею. Р. створює враження масивності будинку.

С

   Садово-паркове мистецтво — мистецтво створення садів, скверів, парків. У садово-парковому мистецтві природний рельєф і рослинність поєднуються з архітектурою.

   Саркофаг — невелика гробниця з каменю, дерева, часто прикрашена декоративними рельєфними зображеннями, орнаментами.

   Світлотінь — контрастове виявлення освітлених і тіньових місць на формі, яке сприяє зоровому сприйманню пластики та об´ємності предмета. С. та її теорія розроблялися майстрами Відродження. Відтоді С. використовується як один із засобів, що визначають виразність художнього твору.

   Символізм — модерністський літературний напрям кінця XIX—XX ст. Виник у Франції. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу вони ставили художній символ, що містить у собі ряд значень. Намагалися надати своїм творам музикальності, співзвучності, бо тільки музику вважали мистецтвом.

   Синкретизм — 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад первісного мистецтва; 2) у філософії — різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

   Синтез — 1) метод вивчення предмета в цілісності, єдності й взаємозв´язку його частин; 2) органічне поєднання різних компонентів у одному цілому; узагальнення, висновок з чого-небудь.

   Склепіння — архітектурна просторова конструкція, перекриття або покриття споруд, які мають геометричну форму, утворену опуклою криволінійною поверхнею.

   Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об´ємність, тривимірну форму й виконуються з твердих або пластичних матеріалів (камінь, глина, метал, гіпс тощо). Розрізняють два основні різновиди С: круглу і рельєф. Кругла С. — статуя, скульптурна група, торс, бюст тощо. Вона вільно розміщується в просторі й вимагає кругового огляду. Рельєф передбачає зображення на площині, яка утверджує його тло.

   Смальта (італ. — емаль) — кольорове непрозоре скло у вигляді кусочків, застосовуване для виготовлення мозаїк.

   Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живописі — картина, у скульптурі — статуя, погруддя та ін.

   Статуя — один із основних видів скульптури; об´ємне зображення людської фігури або тварини (рідше якоїсь фантастичної істоти).

   Стилобат — 1) у давньогрецькій архітектурі підніжжя колонади; 2) верхня частина східчастого цоколю будинку.

   Стиль — у літературі та мистецтві — єдність змісту, образної системи й художньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і властива різним історичним періодам та епохам у розвитку літератури і мистецтва. У вузькому значенні С. — індивідуальна манера, своєрідні неповторні ідейно-художні особливості творчості митця; 2) спосіб, прийом, метод роботи.

   Стоїцизм — філософський напрям, що виник в античну добу. Вважаючи відчуття єдиним джерелом пізнання, стоїки твердили, що воно має три етапи: уявлення про реально існуючу річ; узгодження цього уявлення з попереднім уявленням про цю річ; сприймання і, нарешті, переробка цього сприймання розумом людини, або здоровим глуздом, цей акт є вже практикою. Першооснову всього сущого стоїки вбачали у творчому вогні, який вони ототожнювали з субстанцією, матерією взагалі. Вогонь, повітря, вода і земля — елементи, з яких складаються окремі, конкретні речі — це лише форми зміни субстанції, або «пер-шоматерії», яка є вічною і кількість якої не збільшується і не зменшується, а лише переходить з одного стану в інший. Матеріальність охоплює все суще, в тому числі душу й Бога. На думку стоїків, Світ єдиний. Він складається з однакової матерії, причина руху й змін якої в ній самій. Найважливішою частиною філософії С. є етика, а найхарактернішою рисою — заперечення законності рабства і взагалі будь-якої залежності людини, оскільки це суперечить самій природі людини. Моральність, на думку стоїків, полягає в тому, щоб керуватися розумом, який є частиною світового розуму, і жити згідно з природою.

   Супрематизм (лат. supremus — найвищий) — різновид абстракціонізму; твори супрематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло).

   Схоластика — середньовічна шкільна філософія, що мала обґрунтування, захист і систематизацію теології. Об´єктом вивчення схоластики є духовний світ людини, який перетворюється нею на абстрактну схему й абсолютизується. С. властиві умоглядність, догматизм, звернення до Біблії як до найвищого критерію істинності. Ранньосхоластичні вчення пов´язані переважно з неоплатонізмом, пізня схоластика ґрунтується на пристосованому до потреб християнської догматики арістотелізмі. У XVI ст. відбувається певне відродження С, яка була ідеологією Контрреформації.

   Сцієнтизм — науковість.

   Сюрреалізм (фр. surrealism, буквально — надреалізм) — модерністська течія в літературі і мистецтві XX ст., яка намагається джерела творчості знайти в підсвідомості.

Т

   Тектоніка — конструктивна особливість будівлі, що виявляється у співвідношенні її частин, пропорціях тощо.

   Теологія (гр. — бог і слово) — богослов´я, наукоподібний теоретичний виклад певних релігійних поглядів.

   Теоцентризм — філософський принцип, згідно з яким Бог є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

   Типізація — художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури і мистецтва.

   Тиранія — 1) одноосібне правління, що встановлюється внаслідок насильного захоплення влади; 2) панування за допомогою жорстоких засобів.

   Тоталітаризм (фр. totalite — сукупність, повнота, від лат. totus — увесь, цілий) — форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод.

   Трансепт (лат. — огорожа) — поперечний неф або кілька нефів, що перетинають під прямим кутом головні поздовжні нефи культової будівлі.

   Тригліф — елемент фриза в доричному архітектурному ордері у вигляді прямокутної плити з вертикальними рівчачками-прорізами. Т. на фризі чергується з метопами.

   Тріумфальна арка — монумент (брама з одним або трьома арковими отворами) на честь визначної події, прикрашений скульптурами, рельєфами та пам´ятними написами.

У

   Універсали (від лат. — загальний) — філософський термін, який вживали для позначення загальних понять.

Ф

   Фасад (франц. fasade — обличчя) — зовнішній бік будинку або споруди.

   Фовізм (фр. fauves — дикий) — один з напрямів модернізму, для якого властиві поєднання яскравих, «агресивних» кольорів, декоративність, пластичні деформації предметів.

   Форум — у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд.

   Фреска (італ. fresco — свіжий) — живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці.

   Фриз — 1) середня горизонтальна частина антаблемента; 2) декоративна смуга, що обрамляє площину підлоги, верх стіни тощо.

   Футуризм (лат. futurum — майбутнє) — авангардистський напрям у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створити мистецтво майбутнього, відкидали класичну художню спадщину, насаджували ідеї фантастики, урбанізму, крайнього формалізму.

Х

   Хепенінг (англ. happening — подія, випадок) — напрям у модерністському мистецтві, що виник у кінці 50-х pp. XX ст. у США. В основі хепенінгу — виконання художником якоїсь незапланованої дії перед публікою та за її участю.

   Хори — у ранньохристиянських церквах місце перед вівтарем, передбачене для півчих і відділене огорожею від решти приміщень церкви. Пізніше в західноєвропейських країнах хорами стала називатися вся східна (вівтарна) частина церковного будинку. Хорами називається також балкон або галерея всередині великої парадної зали.

Ц

   Цоколь — нижня частина зовнішньої стіни будівлі, яка розміщена безпосередньо на фундаменті і трохи виступає.

Ч

   Чінквеченто (італ. cinquecento, букв. — п´ятсот) — італійська назва XVI ст., періоду розквіту культури Високого та Пізнього Відродження і поширення маньєризму.