|
Склад адміністративного правопорушення Поняття складу адміністративного правопорушення. Вчення про склад правопорушення займає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці і має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.
Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим правопорушенням?
Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.
Склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.
Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є або ні якесь діяння проступком, його потрібно сполучити, порівняти з цією абстракцією. "Накласти" абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням.
Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.
Так, п. 1 ст. 247 КпАП (обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення) визначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате піддягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Щодо цього виникає питання: скільки ознак у правопорушення, які ці ознаки за своїми юридичними властивостями, які з них є обов'язковими для визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.
Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.
За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на: а) які мають юридичне значення (юридичне значущі); б) які не мають юридичного значення (юридичне незначущі).
Наприклад: при вчиненні дрібного розкрадання (ст. 51 КлАП) вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридичне незначуща.
Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу проступку (описані в законі) або конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, які не входять до складу проступку.
До другої належать обставини, що пом'якшують (ст. 34), обтяжують (ст. 35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.
Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак і робить те або інше діяння адміністративним правопорушенням. Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.
Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознаки повинні бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного правопорушення.
Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему. Відповідно до першої, ознаки складу проступку закріплюються в статтях Особливої частини КпАП1. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав.
По-перше, вона грунтується на ототожненні статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма — це правило, а стаття законодавчого акта — лише форма викладу думки законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитися.
По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір і т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.
Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопорушень. Таке "розчленування" адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.
Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: "Пошкодження таксофонів — тягне за собою накладення штрафу". Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з'ясування складу будь-якого адміністративного правопорушення в обов'язковому порядку містить аналіз статей Загальної й особливої частин КпАП.
Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки і практики.
Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов'язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об'єднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).
З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.
Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.
Постійними вважаються ті, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять: "вік настання відповідальності", "піднаглядний", "контрабанда", "безквитковий проїзд", "транспортний засіб", "пішохід", "торгівля з рук" тощо.
Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах і змінюються підзаконни-ми актами, наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони ліній і споруд зв'язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т. д. Ці правила можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.
Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися і скасовувалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам у робочому одязі і т. п.
Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП.
Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 p. має право своєю постановою встановити для піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Ці обмеження можуть установлюватися як частково, так і в повному обсязі. Більш того, цей же начальник уже після встановлення обмежень, має право змінювати їх обсяг як у бік його зменшення, так і в бік збільшення.
Порушення цих обмежень згідно зі ст. 11 Закону призводить до притягнення до відповідальності за ст. 187 КпАП, тобто за порушення правил адміністративного нагляду.
Другий різновид перемінних ознак — оцінні. Зміст таких ознак у нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявність або відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту відіграють теоретичні дослідження.
Тут необхідно врахувати, що такі ознаки, як "грубе порушення" (статті 85, 86, 108), "істотна шкода" (ст. 186), "аварійна обстановка" (ст. 128'), "забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання" (ст. 184), "безгосподарне утримання" (ст. 150), "об'єкти, що сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів повітряних суден" (ст. 111), "образливе чіпляння до громадян" (ст. 173), стан, "що ображає людську гідність і громадську мораль" (ст. 178), "злісна непокора" (ст. 185), "злісне ухилення" (статті 1853, 1854), "поважні причини" (ст. 210) і т. п. чітко конкретизувати в КпАП важко, а в ряді випадків і не потрібно.
За ступенем узагальнення розрізняють ознаки: а) загальні; б) родові або видові; г) конкретні або одиничні.
Загальні властиві всім складам (протиправність, осудність, вина та ін.).
Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що описують правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань — суспільні відносини, що складаються в даній сфері.
Конкретні (одиничні) характеризують окремі конкретні склади. Наприклад, "нецензурна лайка" (ст. 173), "безквитковий проїзд пасажирів" (ст. 135), "проституція" (ст. 1811), "тиша в громадських місцях" (ст. 182), "невелика кількість наркотичних засобів" (ст. 44), "організатор вуличного походу" (ст. 1851), "неповага до суду" (ст. 1853).
Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікаву обставину. Звичайно законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вказує на окремо прийняті і чинні норми, правила тощо, в яких вони містяться. Проте в одному випадку, чи то через очевидність факту, чи в результаті відхилень від правил правотворчості, ознака виводиться логічним шляхом. Це стосується ст. 180 КпАП "Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння". У ній не сказано, з якого віку може наставати відповідальність за дане правопорушення. Аналіз статті дозволяє зробити тільки один висновок: за такі дії відповідальність повинна наставати не з 16 років, як установлено загальними правилами (ст. 12 КпАП), а з 18 років — віку повноліття.
Види складів адміністративних правопорушень. Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими рекомендуються такі класифікації:
1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.
2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні і формальні.
3. Залежно від суб'єкта проступку — на особисті і службові (посадові).
4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.
5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).
Коротко зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів складів адміністративних правопорушень.
1. Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).
Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.
Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.
Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.
Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 1863, 1644, 154, 181', 187 та ін.), нявність або можливість настання шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128' та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128' та ін.), залишення місця події (ст. 127), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 2081, 209, 1952), грубе порушення правил (статті 85 і 108).
Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від адміністративного, крім основних і кваліфікованих, знає привілейовні склади, тобто склади з пом'якшуючими обставинами (для порівняння: ст. 94 КК — просте вбивство; ст. 95 КК — вбивство в стані сильного душевного хвилювання; ст. 93 КК — вбивство з обтяжуючими обставинами).
2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких: а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, Що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); б) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі: потрава посівів (ст. 104), введення в експлуатацію підприємств без спорудження пристроїв, що запобігають забрудненню вод (ст. 59), завідомо неправдивий виклик аварійних служб (ст. 183).
До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий комісаріат (статті 210, 211'), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).
Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується при визначенні розміру стягнення. Наприклад, непідготовленість установок, що використовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів державного газового нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на вико-'нання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструкцій з безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).
Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв'язуєтья з настанням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під формальними — ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї, відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.
3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку — просто громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначено в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.
4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Перших — більшість. У цих складах чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів (ст. 123), порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), заняття проституцією (ст. 181'), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160).
У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбаає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотримання цих правил.
Проступком буде і порушення тільки правил обліку або тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх названих правил разом. У цій статті ми зустрічаємося, крім того, з альтернативою предметів проступку: у ній йдеться про норми, що регламентують дії щодо поліграфічного устаткування, розмножувальних апаратів, шрифтів, матриць. " Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак. Найчастіше ця особливість в описі ознак обумовлена прагненням законодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, конкретизувати її. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов'язано з прагненням нор-мотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.
5. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розлиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта або втрата його через необачність (ст. 198).
Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156), порушення правил охорони і використання пам'ятників історії і культури (ст. 92).
Крім названих, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивні сторони, як форма вини, проступки можуть бути поділені на навмисні і необережні, а за ознакою мотиву поведінки — на корисливі і некорисливі тощо.
Структура складу адміністративного правопорушення. Правопорушення як подія, що сталася в реальній дійсності, є ніщо інше, як специфічна поведінка людини або групи людей.
Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це результат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколишній світ і внутрішнього ставлення до подій, які тут відбуваються) і людських діянь (учинків), що спрямовані на зовнішні об'єкти (навколишнє середовище і суспільство). Отже, поведінка — це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинка, діяння). Виходячи з цього, у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чинники, які її утворюють: об'єкт, об'єктивний бік, суб'єкт, суб'єктивний бік. У зв'язку з цим і склад проступку конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.
Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона складають структуру складу адміністративного правопорушення. Зупинимося на характеристиці кожного з названих елементів.
1. Об'єкт — це те, на що спрямоване посягання. Об'єктом адміністративного проступку, як і будь-якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.
Законодавець забороняє курити у невстановлених місцях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (ст. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), ушкоджувати телефони-автомати (ст. 148) тощо, тому що такі дії заважають нормальному розвитку схвалюваних державою суспільних зв'язків.
Не всі соціальне корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.
Цей висновок безпосередньо випливає зі ст. 1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку. Стисліший виклад об'єкта проступку міститься в ст. 9 КпАП, що визначає адміністративне правопорушення як діяння, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Отже, об'єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, урегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями. Коли ми говоримо про об'єкт проступку як елемент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, названі у відповідній нормі.
У багатьох випадках у статтях Особливої частини КпАП прямо зазначені ознаки об'єкта, що охороняється: порушення права державної власності на надра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).
Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюються також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність (гл. б), адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (гл. 14), адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (гл. 15).
Крім цього, мають місце випадки, коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 "Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку", об'єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.
Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються адміністративними санкціями, його цінність. Вона допомагає струк-турувати весь масив суспільних відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.
У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-яких конкретних ознак суспільних відносин, використовують тільки ті, котрі єдині для об'єктів усіх адміністративних правопорушень. Рівень узагальнення знижується при виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об'єктів і стає мінімальним, коли йдеться про безпосередні об'єкти.
Загальним об'єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 КЗпП "Висновок колективного договору" передбачає попереднє обговорення його умов. Порушення даної норми тягне відповідальність за ст. 411 КпАП "Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди".
Родовий об'єкт — це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого (загального об'єкта) на частини (родові об'єкти) може проводитись за різними основами.
По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об'єкти проступків.
По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.
По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управління.
При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього масиву складів адміністративних правопорушень (це Особлива частина другого розділу КпАП) законодавець застосував другий і третій критерії. Таким чином, класифікація складів проведена за двома підставами: 1. Залежно від галузі громадської діяльності. 2. Залежно від змісту відносин, що охороняються.
Залежно від галузі громадської діяльності (у нашому випадку це перший критерій) склади проступків об'єднані в главах 8 "Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії", 10 "Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку" тощо.
Залежно від змісту відносин, що охороняються (у нашому випадку це другий критерій), склади проступків об'єднані в главах 5 "Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення", б "Адміністративні правопорушення, що посягають- на власність", 14 "Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку", 15 "Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління".
Використання при кодифікації двох критеріїв призвело до того, що проступки, що посягають на єдиний родовий об'єкт, виявилися в різних главах. Зокрема, основна маса складів, пов'язаних з посяганням на власність, знаходиться не в главі 6 (адміністративні правопорушення, що посягають на власність), а в інших главах. Наприклад, ст. 104 (потрава посівів) у гл. 9; ст. 132 (самовільне використання транспортних засобів підприємств з корисливою метою), статті 110, 115, 119, 139 (пошкодження транспортних засобів і шляхових споруд), ст. 148 (пошкодження таксофонів) у гл. 10, ст. 150 (самовільне переобладнання та перепланування жилих приміщень) у гл. 11 тощо.
Звичайно, такий підхід не бездоганний, але на даному етапі кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність його було визнано найбільш корисним.
Видовий об'єкт — це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об'єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види — це власність приватна, колективна, державна (див.: п. 4 ст. 2 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 p.). Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.
Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативного управління визначеним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості — громадська безпека на певній дорозі.
Не позбавлений доцільності поділ адміністративних правопорушень на одно-, дво- і навіть триоб'єктні. Перші завдають збитку одному об'єкту, а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівнику міліції (ст. 185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський порядок; незаконне рубання лісу — на раціональне природокористування і державну власність.
Адміністративне законодавство в ряді випадків визнає безпосереднім об'єктом предмет посягання.
Зокрема пункти 3 і 4 ст. 24, ст. 28 і ст. 29 регламентують конфіскацію і сплатне вилучення предмета, що був безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Чи не суперечить це положенню про те, що об'єктом правопорушення є суспільні відносини? Ні. Посягання на суспільні відносини здійснюється шляхом впливу на його елементи, а такими є суб'єкти відносин, їх зв'язки, діяльність, матеріальні речі (предмети).
Суспільні відносини порушуються шляхом руйнування сформованих зв'язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання — елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.
2. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку — це зовнішній прояв суспільне небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторонук складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.
У реальній дійсності вичленити в діяльності людини зовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська діяльність являє собою визначену психофізичну єдність. У вчинках людини, у її діяльності або бездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнення поставленої мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні переживання, думки, почуття, цілі людини може судити тільки за зовнішніми проявами її поведінки. На запитання: "За якими ознаками можна судити про реальні думки і почуття реальної особистості?" відповідь однозначна: "Такі ознаки — це дії даної особи".
Одним з основоположних принципів адміністративного права є відповідальність тільки за об'єктивовану поза нею поведінку людини, тобто за її діяльність або бездіяльність. Спосіб думок, наміри людини, що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть.
Саме тому, забороняючи під страхом покарання ті або інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви.
У науці кримінального права до обов'язкових ознак об'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправність, наслідки, причинний зв'язок. Але громадська безпека, а для проступків — громадська шкідливість і протиправність є інтегративними ознаками всього складу, що виникають у результаті взаємодії всіх первинних ознак. Саме тому вони включаються в легальне визначення злочину (проступку). Що ж стосується наслідків і причинного зв'язку, то більшість складів проступків конструюються законодавцем як формальні, виконання яких не спричиняє будь-яких матеріальних наслідків, а тому й самі наслідки, і причинний зв'язок не можуть розглядатися як обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення.
Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративного правопорушення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пияцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допуск тощо).
Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше — система елементарних дій бо навіть певна діяльність.
Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.
Складне діяння або складається з декількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Розрізняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:
- з двома різними діями;
- які складаються з альтернативних дій;
- збірні;
- які тривають;
- які продовжуються.
Правопорушенням із двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює. Характерним прикладом такого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157). Її склад утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скупки або перепродажу виключає визнання його адміністративним правопорушенням.
Правопорушенням, що складається з альтернативних Дій, є таке, склад якого утворить учинення як однієї з перелічених у законі дій, так і всіх разом. Тут важливо зазначити, що особа не скоює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприклад, спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх зберігає і пересилає (ст. 44). Якщо громадянин розпиває спиртні напої в громадському місці, а потім з'являється в громадському місці в п'яному стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, то він теж чинить один, а не два проступки (ст. 178). Самостійні дії тієї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції утворюють один склад (ст. 85'). Дії робітника торгівлі, що відмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного його використання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни також утворюють один склад (ст. 1561).
Збірним можна називати проступок, що фактично "зібраний" з кількох різних порушень, які існують самостійно, хоча і дуже близьких за змістом адміністративно-правових норм. При формальному підході у даному випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення. Підставою такого підходу до самостійних протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збігаються за юридичними ознаками складу. До них належать порушення різних окремо встановлених правил, інструкцій, вимог (бланкетні склади).
Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93), вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться в правилах складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів розглядаються законодавцем як одне правопорушення (ст. 82). Аналогічним чином розглядаються порушення правил тримання собак і котів (ст. 154), адміністративного нагляду (ст. 187), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92), навчання карате (ст. 196) тощо.
Такими, що тривають, визнаються правопорушення, які почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути як активна дія, так і бездіяльність. Потім винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю, не належним чином, і його поведінка оцінюється як бездіяльність щодо цього обов'язку. Прикладами адміністративного проступку, що триває, можна назвати проживання без паспорта (ст. 197), невиконання правил військового обліку (ст. 210), самовільне підключення телефонного апарату до діючого телефону (ст. 1481).
Правопорушення, що триває, може припинятися як фактично, так і юридичне. Фактичне припинення відбувається або шляхом виконання обов'язку, або в результаті зміни обстановки. Юридичне ж припинення означає, що .винний притягнутий до відповідальності за своє діяння, а обов'язок ще не виконав. Наприклад, за проживання без паспорта винного оштрафовано. У день винесення постанови про застосування санкції правопорушення, що триває, вважається закінченим. З наступного дня починається нове аналогічне правопорушення.
Таким, що продовжується, можна вважати адміністративне правопорушення, що складається з ряду тотожних, тісно пов'язаних між собою проступків. Їх сукупність утворить єдине правопорушення. Таке правопорушення складається з окремих, дискретних, тотожних діянь, що відділені одне від одного в часі. Вони цілком збігаються за основними юридичними ознаками (формою провини, метою суб'єкта, обсягом, місцем і характером дій тощо), між ними існує тісний внутрішній зв'язок, їх можна порівняти з ланками одного ланцюга.
Такими, що продовжуються, адміністративними проступками вважаються, приміром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148), багаторазове фотографування з борта повітряного судна (ст. 112), багатократне проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах (ст. 114) тощо. Якщо громадянин, який заздалегідь купив квитки на ряд театральних вистав, перепродав їх за підвищеною ціною перед початком спектаклів, тобто займався перепродажем кілька разів, його дії становитимуть один проступок — дрібну спекуляцію (ст. 157), а не ряд тотожних адміністративних правопорушень.
Для таких правопорушень, що продовжуються, характерне те, що і кожне з діянь, яке їх утворюють, саме по собі містить всі ознаки складу, і усі разом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфікувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридичне значущих властивостей, ні юридичної оцінки скоєного. Вони лише збільшують тривалість правопорушення в часі, розмір заподіяної шкоди тощо.
Те правопорушення, що продовжується, (як і те, що триває) може припинятися фактично й юридичне.
Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (перерваним з тих або інших причин, що не досягли бажаної мети). На відміну від кримінального законодавства, КпАП не містить у загальній частині статті (аналогічної ст. 17 КК), що передбачає відповідальність за незакінчене правопорушення, тобто за підготовку до нього або замах на нього. Таким чином, законодавець установлює загальне правило, за яким навмисне створення умов для вчинення протиправних дій не є адміністративним правопорушенням і незакінчене правопорушення не карається.
Разом з цим Особлива частина КпАП містить кілька статей, якими встановлюється відповідальність за підготовчі дії, тобто відповідальність за незакінчене діяння (незакінчене діяння визнається адміністративним правопорушенням).
Так, ст. 209 "Контрабанда" прямо вказує, що будь-які підготовчі дії до порушень, перелічених у статті, тягнуть накладення адміністративного стягнення. Стаття 188 КпАП установлює відповідальність за приховану від огляду передачу або спробу передачі заборонених предметів особам, що знаходяться у виправно-трудових установах. Стаття 1852 прямо названа: "Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій".
Кожне явище реального світу існує в часі і просторі. Такі ознаки правопорушення, як час і місце його вчинення, завжди мають юридичне значення. Але законодавець не завжди включає їх до конструктивних ознак складу, хоча і робить це досить часто.
Називаючи час серед конструктивних ознак, законодавець робить це різними способами залежно від того, про що йдеться — про дію чи бездіяльність.
Ознакою дії є момент її вчинення, тому в складі злочину завжди є уточнення про заборонений час (статті 85, 132), час судового засідання (ст. 1853), час проходження (ст. 208), стоянки (ст. 207), експлуатації (ст. 97) тощо. У такий спосіб законодавець указує на часові відрізки, в які вчинення визначених дій є протиправними.
Ознакою ж бездіяльності виступає термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком. Так, посадова особа чинить адміністративне правопорушення, якщо до встановленого терміну не забезпечує заселення жилого приміщення (ст. 149); якщо до встановленого терміну відповідальні за те особи не здійснюють перерахування необхідних внесків до відповідних фондів, вони підлягають адміністративній відповідальності (ст. 1651); якщо до встановленого терміну громадянин не перереєструє мисливську рушницю, то стає правопорушником (ст. 192); піднаглядний чинить проступок, якщо у встановлений час не з'явиться на реєстрацію до ВВС (ст. 187).
Нерідко у складі проступку присутня ознака місця. Частіше йдеться про визначені території, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173), заборонене місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174), невстановле-не місце (ст. 160), прикордонний пункт (ст. 106), прикордонна зона (ст. 202), державний кордон (ст. 208), автомобільна дорога (ст. 141), проїжджа частина шляху (ст. 122), залізничні колії (ст. 109), портові води (ст. 114), залізничний переїзд (ст. 128'), морський порт, річковий порт, аеропорт, автовокзал, пристань (ст. 106), аеродром (ст. 111), ліс (ст. 72), поле (ст. 104) тощо. У ряді випадків конкретно називаються установи: митна установа (ст. 208), військовий комісаріат (ст. 2 II6), органи загсу (ст. 212'), суд (ст. 1855), Антимонопольний комітет (ст. 1б64), адміністрація аеропорту (ст. 111); транспортні засоби: річкові і маломірні судна (ст. 117), трамвай, тролейбус, автобус, маршрутне таксі (ст. 119), повітряне судно (ст. 112), вантажний поїзд, гужовий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109), приміський поїзд, поїзди далекого і приміського сполучення, метрополітен (ст. 110).
Спосіб учинення проступку містить у собі: порядок, метод, послідовність дій, прийоми, застосовувані правопорушником. Спосіб — це форма, в якій виражаються дії. Для деяких складів спосіб учинення правопорушення є конструктивною ознакою.
Так, дрібне розкрадання є адміністративним проступком лише в тому випадку, якщо воно здійснене шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зловживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабіжництва або розбою (у цьому випадку настає кримінальна відповідальність). Стаття 209 КпАП установлює відповідальність за контрабанду, причому в її пунктах 1—5 перелічуються способи вчинення контрабанди. Так само ст. 1551 містить вичерпний перелік карних способів порушення порядку розрахунків із споживачами.
У цілому ряді випадків для вчинення конкретних дій або конкретної діяльності необхідно одержати дозвіл (згоду) органів державної виконавчої влади. Такий дозвіл (згода) є конструктивною ознакою об'єктивної сторони для деяких складів.
Зокрема, підприємницька діяльність без державної реєстрації тягне адміністративну відповідальність за ст. 164 КпАП; для публічного показу кіно- і відеофільмів необхідно одержати прокатне свідоцтво (ст. 1646); керівництво об'єднанням громадян, що не легалізувалося (одержало офіційне визнання) у встановленому порядку тягне відповідальність за ст. 1865; для пуску газу на установки, що використовують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагляду (ст. 101); самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне адміністративну відповідальність (ст. 61); встановлення без належного дозволу споруд, що перешкоджають розпізнаванню навігаційних знаків і сигналів (ст. 1162) тощо.
Для характеристики способу вчинення окремих правопорушень законодавець може використовувати такі оцінні знаки, як "злісне" (статті 185, 1853, 1854), "грубе" (статті 85, 86, 108), "безгосподарне" (ст. 150) тощо.
Найчастіше серед ознак об'єктивної сторони називаються способи, що використовуються при вчиненні проступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів (ст. 132); використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 1483); застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично припустимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному нагляду (ст. 171); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу (ст. 103').
У визначених випадках законодавець використовує розмір шкоди як критерій, за допомогою якого розмежовуються прості і кваліфіковані склади (статті 77, 123, 126, 1281, 139, 140), а також обумовлюється застосування адміністративної або кримінальної відповідальності. Так, розкрадання визнається адміністративним проступком, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 51); самоуправство (ст. 186) є адміністративним правопорушенням, якщо незаконні дії не завдали істотної шкоди (заподіяння істотної шкоди тягне кримінальну відповідальність за ст. 198 КК).
Як критерій, за яким адміністративне правопорушення відмежовується від злочину, може використовуватися вартість предмета незаконної операції. Так, незаконна валютна операція визнається адміністративним правопорушенням, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує вісімнадцять неоподатковуваних мінімумів Прибутків громадян.
Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є ознака "іншої особи", тобто особи, яка в тій чи іншій формі бере участь у відносинах з правопорушником. Серед "інших осіб" розрізняють:
- по-перше, представників органів держави, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження (так, КпАП містить статті, якими встановлюється відповідальність за невиконання розпоряджень командира повітряного судна (ст. 112); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 1859); ухилення від виконання законних вимог прокурора (ст. 1858);
- по-друге, потерпілих громадян, щодо яких вчинені хуліганські дії (ст. 173); громадян — споживачів, яким відмовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, комплектності, ваги, ціни придбаних товарів (ст. 156'); робітники, щодо яких порушено законодавство про працю і про охорону праці (ст. 41). До даної категорії варто віднести осіб, що постраждали в результаті ненадання транспортних засобів медичним працівникам і працівникам міліції (ст. 124');
- по-третє, учасників правопорушення (це неповнолітні), доведених до стану алкогольного сп'яніння (ст. 180); діти, стосовно яких батьки не виконують обов'язків щодо виховання (ст. 184); особи, що користуються послугами повій (ст. 1811); особи, що незаконно навчаються карате (ст. 196); громадяни, що здали паспорт у заставу (ст. 202);
- по-четверте, правопорушників, яким винний виявив сприяння, прийняття на роботу осіб, що мешкають без паспортів або з недійсними паспортами (ст. 200); допущення проживання без паспорта (ст. 199); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку (ст. 2113).
У адміністративному праві немає загальних норм про співучасть (у загальній частині КК ст. 19 "Співучасть"), у яких би вирішувалося питання про детермінацію відповідальності кількох осіб, які умисно і спільно скоїли адміністративне правопорушення. Лише стаття 35 КпАП відносить до обставин, що обтяжують відповідальність скоєння правопорушення групою осіб. Проте, будь-які ознаки групового правопорушення (спільне, умисне, із розподілом ролей участь у правопорушенні двох або більше осіб тощо) у нормативному порядку не закріплюються. Разом з цим, у кількох статтях Особливої частини КпАП є норми, що регулюють відповідальність за групове правопорушення і містять ряд конкретних ознак такого правопорушення. Саме вони дозволяють зробити висновок про те, що адміністративному праву відомі як проста співучасть (спів-провина), так і складна (з розподілом ролей).
Так, ст. 181 у ч. 1 встановлює адміністративну відповідальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 1221 визначає, що участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових (більш як два) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху в містах та інших населених пунктах, тягне адміністративну відповідальність.
Частина 3 ст. 181 установлює відповідальність за організацію азартних ігор; стаття 1851 передбачає накладення адміністративних стягнень на організаторів зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо порушено порядок їх організації або проведення.
3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, котрими ця особа характеризується.
У Кодексі України про адміністративні правопорушення не вживається термін "фізична особа". Використовується тільки термін "особа". Дана обставина дає змогу висунути припущення про те, що суб'єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа.
Такий висновок небезпідставний, оскільки за рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають найважливіші їх ознаки. Це, наприклад, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28—32 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 p., норми Закону "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 p. тощо). Саме ця обставина дозволяє дослідникам вказувати на існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.
Проте чинний КпАП однозначно визнає суб'єктом проступку винятково фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативне. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягненню якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також вказується на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто скоїв проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.
Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно цьому і суб'єктів прийнято поділяти на загальні і спеціальні).
Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку з метою підкреслити відсутність якої-небудь особливості, що впливає на оцінку проступку. Так, ст. 126 КпАП вказує на таку загальну ознаку, як відсутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводиться вона тут тільки для того, щоб легко можна було відмежувати названий склад від складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.
Спеціальними визнаються такі, які вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку скоєного діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і впливають на кваліфікацію правопорушення.
Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до складу адміністративного правопорушення.
Чому поряд із загальними законодавець використовує спеціальні ознаки? Справа в тому, що правове положення суб'єктів не однакове. Вони різняться за видами трудової діяльності, займаними посадами, відношенням до військового обов'язку тощо. Посадовим обов'язком службовця йоже бути забезпечення дотримання визначених загальнообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітарних, протипожежних норм — обов'язок усіх громадян, а для службовців — ще і трудовий обов'язок. Тому при порушенні таких норм вони повинні каратися більш суворо. Деякі обов'язки стосуються не усіх, виконувати їх повинні визначені категорії осіб (військовозобов'язані, іноземці, вйтьки неповнолітніх дітей, особи, що знаходяться під адміністративним наглядом) і, звичайно, тільки вони можуть відповідати за невиконання подібних обов'язків. Більш суворі заходи стягнення передбачаються стосовно ^их, хто раніше притягався до адміністративної відповідальності, тобто при наявності рецидиву адміністративного проступку.
У всіх названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих або інших осіб, що виникає звичайно на основі індивідуальних актів компетентних органів управління. Ці особливості правових статусів і обумовили закріплення спеціальних ознак суб'єктів, їх поява в законі відбиває прагнення законодавця диференціювати відповідальність різних категорій громадян, а отже, створити умови для індивідуального, справедливого впливу на правопорушників. Спеціальні ознаки не стосуються будь-яких розходжень національного, класового характеру, ставлення до релігії, статі, віку, освіти.
Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що відбивають:
1. Особливості трудової діяльності і службового становища (посадова особа, капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, підприємець).
2. Минулу протиправну поведінку (особа, що перебуває під адміністративним наглядом; особа, що раніше притягувалася до адміністративної відповідальності).
3. Інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, представник власника, хворий).
За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер (хоча особа може мати таку властивість досить тривалий час), вони більш мобільні, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.
Спеціальні ознаки мають такі особливості: 1) властиві лише окремим групам громадян; 2) відбивають специфіку їх правового статусу; 3) виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридичне значущих дій повноважних органів; 4) динамічніші ніж загальні ознаки; 5) містяться у статтях Особливої частини КпАП; 6) закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.
Спеціальні ознаки виконують одну з двох функцій:
- по-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складів, а це означає, що до адміністративної відповідальності за відповідні правопорушення притягуються лише спеціальні суб'єкти;
- по-друге, вони можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікованих складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної відповідальності може бути притягнутий будь-який громадяни, що досяг 16-літнього віку, а вчинення подібних дій спеціальним суб'єктом оцінюється як виконання кваліфікованого складу.
Тут варто звернути увагу на статті КпАП, що містять одночасно дві санкції. У таких випадках одна з них розрахована на громадян, інша, як правило, на посадових осіб. Так, у ст. 66 сказано, що знищення або пошкодження підросту в лісах тягне накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — від трьох до семи мінімумів. У подібних статтях міститься відразу два склади: простий і кваліфікований. Ознака спеціального суб'єкта (наприклад, посадова особа) виступає в даній ситуації як така, що кваліфікує. Тут ми маємо справу з одним з прийомів юридичної техніки, які забезпечують чіткий за змістом і економний за формою виклад правових норм.
Поряд із включеними до складу адміністративного правопорушення загальними і спеціальними ознаками, в Загальній частині КпАП і ряді інших правових актів названа значна кількість обставин, що характеризують суб'єкта правопорушення, але до складу не входять. Це стан особи на військовій службі (ст. 15), відсутність в особи громадянства України (ст. 16), стан вагітності і сильного душевного хвилювання (ст. 34) тощо. Вони ніяк не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте впливають на вид, розмір та Інші характеристики стягнення.
Як приклад розглянемо стан особи на військовій службі. Якщо військовим зроблені такі проступки, як порушення правил дорожнього руху, правил полювання, контрабанда, то відповідальність за них настає на загальних підставах. Проте до зазначеної особи не можуть бути застосовані такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і виправні роботи. Матеріал щодо військового може бути переданий командуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.
Не належить до складу і такий факт, як вагітність. Але в ст. 32 КпАП сказано, що адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, а в ст. 34 вагітність жінки названа серед пом'якшуючих провину обставин.
Дані ознаки нерідко зараховують до розряду спеціальних і за аналогією до спеціальних відносять суб'єктів, що їх мають*. Вважається, що це дещо спрощений підхід. Спеціальна ознака, як уже відзначалося, включається до складу і є або конструктивною, або такою, що кваліфікує (аналогічно дане питання вирішується в карному праві). Ознаки ж, про які йдеться, таких характеристик не мають. На підставі цього їх доцільно позначити як особливі ознаки, а суб'єктів з цими ознаками — особливими суб'єктами.
Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.
Аналіз чинного законодавства показує, що до особливих суб'єктів належать:
а) неповнолітні;
б) інваліди;
в) жінки, що мають дітей у віці до 12 років і вагітні;
г) військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язані;
д) рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ;
е) студенти й учні;
є) особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, що передбачають застосування дисциплінарних санкцій за адміністративні проступки;
ж) депутати;
з) іноземні громадяни;
й) особи, які повторно протягом року здійснили однорідне правопорушення, за яке вони вже піддавалися адміністративному стягненню;
і) осуджені за злочин.
Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:
- по-перше, вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують відповідальність;
- по-друге, особливі суб'єкти не піддаються деяким стягненням. Так, адміністративний арешт не може застосовуватися до військових, неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до 12 років, інвалідів 1 і 2 груп;
- По-третє, цілий ряд суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні проступки можуть бути піддані не адміністративним, а дисциплінарним стягненням.
Та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивного або така, що кваліфікує) і як особлива. Так, учинення правопорушення в стані сп'яніння ст. 35 КпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Одночасно, стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КпАП.
4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Адміністративним правом визнається, що суб'єктивна сторона, як одна з обов'язкових ознак складу, полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.
Вчинок людини завжди є результатом взаємодії його психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Дії осудної особи знаходяться під контролем його свідомості і волі. Іншими словами, осудна особа спочатку аналізує життєву ситуацію, моделює варіант свого вчинку, оцінює можливі його наслідки і, якщо вони відповідають її потребам, чинить конкретні, "схвалені" свідомістю дії. Потім настає самооцінка цих дій та їх наслідків, аналіз ситуації, що виникла, моделюється і відбувається черговий вчинок. Отже, психічне ставлення особи до вчиненого діяння, зокрема й до протиправного, — обов'язковий компонент свідомої життєдіяльності.
Зрозуміло, наведена вище конструкція абстрактна, але вона дозволяє досить чітко вичленити в правопорушенні, як у людському вчинку, його психічний зміст. Встановлення в кожному правопорушенні психічного змісту, психічного ставлення суб'єкта до діяння вкрай важливе. Саме психічне ставлення до конкретних дій пояснює суть цих Дій, необхідною мірою розкриває механізм правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки. Тому з'ясовування психічного ставлення особи до вчиненого є найважливішим моментом у правовій оцінці правопорушення. Цим і зумовлене введення психічного ставлення особи до діяння у склад адміністративного правопорушення як його суб'єктивної сторони.
Психічна діяльність людини — єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є провина. Встановлення провини є головним завданням аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Як обставина, що пом'якшує відповідальність, можуть враховуватися емоції. Так, у ст. 34 КлАП серед таких обставин назване вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання чи при збігу важких особистих або сімейних обставин.
Раніше була поширена думка, що в адміністративному праві на відміну від кримінального, провина не є обов'язковим елементом для усіх випадків застосування адміністративного впливу. В даний час це питання вирішене однозначно. У ст. 9 КлАП прямо сказано, що адміністративний проступок — діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні провини означає відсутність у нього суб'єктивної сторони і, отже, складу правопорушення.
Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.
Провина — поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, — намір і необережність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати провина.
Адміністративне правопорушення (ст. 10 КлАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, Закон називає два елементи наміру: по-перше, інтелектуальний, що виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків. По-друге, вольовий, що полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допущення.
Інтелектуальний елемент, що характеризує навмисну провину, насамперед містить у собі розуміння, усвідомлення протиправності дії або бездіяльності. Правові норми, що регулюють поведінку громадян і охороняються адміністративними санкціями, публікуються для загального повідомлення, роз'яснюються в пресі, по радіо, телебаченню. Правові заборони, як правило, збігаються з моральними. Діє презумпція знання закону, тобто передбачається, що кожен громадянин має можливість ознайомитися з правовою нормою, і тому посилання на незнання закону не звільняє від адміністративної відповідальності. Громадянин може не знати, якими санкціями охороняється норма права, але повинен знати норми, що регулюють його поведінку.
Передбачення — це відбиття у свідомості подій, які можуть або повинні статися. Формула закону "передбачала шкідливі наслідки" означає, що особа уявляла, якої шкоди заподіє її діяння суспільним відносинам, здоров'ю, інтересам людей, майну, навколишньому середовищу. Так, умисно випускаючи в продаж продукцію, якість якої не відповідає вимогам стандартів, тобто роблячи проступок (ст. 168 КпАП), посадова особа передбачає, до яких негативних наслідків це призведе або може призвести.
Вольовий елемент, що характеризує спрямованість волі суб'єкта, визначається законодавцем як бажання або свідоме допущення настання шкідливих наслідків. Коли Йдеться про бажання, то мають на увазі прагнення до визначеної мети, волю, спрямовану на досягнення передбачуваного результату (прямий намір). Свідоме допущення — це активне переживання, пов'язане з позитивним вольовим ставленням до шкідливих наслідків (непрямий намір).
Таким чином, адміністративному праву відомі два види наміру: по-перше, прямої (dolus direktus) — коли особа усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків; по-друге, непрямий (dolus indirektus) — коли особа усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.
Щодо цього необхідно підкреслити, що багато складів адміністративних проступків є формальними і не містять такої ознаки, як настання шкідливих наслідків або заподіяння правопорушником збитку. Дане положення обумовлене різними обставинами: в одних випадках збиток очевидний (знищення зелених насаджень — ст. 153); в інших його складно визначити (обчислити), і законодавець не вважає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використання електричної і теплової енергії — ст. 98); подекуди — існування шкідливих наслідків даного діяння взагалі проблематичне, хоча наявність шкоди від маси аналогічних правопорушень очевидна (проживання без паспорта або без прописки — ст. 197).
У формальних складах обсяг об'єктивної сторони вичерпується переліком ознак дії і обставини її вчинення. Отже, і від винного можна вимагати усвідомлення, розуміння лише тих обставин, діянь, що названі в складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, бажання їх настання. При виконанні формальних складів намір полягає в усвідомленні протиправності дій за даних обставин і бажанні їх учинити, в навмисності протиправної поведінки.
Лише у невеликій кількості статей КпАП (41*, 46', 116, 121, 1641, 198, 211) намір прямо названий як ознака складу проступку. У багатьох інших статтях намір як необхідна ознака складу мається на увазі, хоча в тексті цього слова немає. При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), відхилення від проходження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму провини вирішується шляхом тлумачення даних статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у названих випадках провина може бути тільки навмисною).
З урахуванням сказаного можна підтверджувати, що кількість адміністративних проступків, що здійснюються тільки умисно, досить значна. Крім того, проступки можуть чинитися умисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчастіше умисно (безквитковий проїзд).
У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-правової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдуманість тощо.
Опис психічної діяльності при необережній формі провини, даний у КпАП, запозичений з кримінального законодавства (ст. 9 КК). У кримінальному праві розрізняють два види необережної провини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. За аналогією можна розрізняти два види необережної провини й в адміністративному праві:
Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає в тому, що винний не передбачив шкідливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити. Недбалість теж є негативним психічним ставленням до діяння, оскільки, маючи можливість і будучи зобов'язаним усвідомлювати суспільну шкідливість свого поводження і не чинити проступок, правопорушник не усвідомив антигромадського характеру діяння і скоїв його, тобто діяв безвідповідально щодо інтересів суспільства й окремих його членів.
З тексту ст. 11 КпАП зрозуміло, що поняття необережності пов'язується законодавцем із психічним ставленням До шкідливих наслідків. Придатне для матеріальних складів проступків, таке визначення необережності не цілком підходить для формальних складів.
Якщо при виконанні формальних складів намір характеризується як умисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність належної обачності, недбалість.
Необережна форма провини як конструктивна ознака складу використовується в Особливій частині КпАП рідко. Так, ст. 198 передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — відповідальність за втрату через недбалість обліково-військових документів.
Необережне вчинення проступку може мати безпосереднє значення для кваліфікації правопорушення саме як адміністративного. Так, адміністративна відповідальність за ст. 104 КпАП (потрава посівів) настає лише при необережній формі провини (хоча стаття такої ознаки складу не містить), тому що при навмисній формі провини настає кримінальна відповідальність за ст. 159 КК.
Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така вона присутня у текстах статей 422, 1031, 132, 157, 1602, 1643, 1812, 1857 та ін.
Мета — це уявний образ результату, до якогр прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчинення проступку. Як конструктивна ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.
У ряді статей КпАП ознака мети прямо не названа, але вона все одно присутня у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 1811), організація азартних ігор (ст. 181) тощо. Щодо цього треба відзначити, що там, де є намір, обов'язково виникає питання про мету, хоча вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.
На закінчення відзначимо, що психічний стан правопорушника значно більший, об'ємніший за своїм змістом, ніж ті компоненти, що включені до суб'єктивної сторони складу і становлять зміст наміру, необережності, мети. У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адміністративного проступку істотне місце займають настрій та емоції, спонукання, різного роду переживання.
Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але в ряді випадків мають юридичне значення. Так, учинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу важких особистих або сімейних обставин визнається обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. З ст. 34 КпАП).
|
