5.4.3. Література

   Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. її виникнення та розвиток пов´язані з соціально-економічними та культурними успіхами, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя.
   З прийняттям християнства з´являється красне письменство, у якому взаємодіють церковно-слов´янська і давньоруська мови, сакральний і світський писемні стилі. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії. Фольклорні джерела використовувалися при написанні літописів. З виникненням писемності почалося записування історичних фактів у хронологічному порядку. З´явилося літописання — вид історичної літератури.
   Яскравою пам´яткою давньоруського літописання є «Повість минулих літ» (кінець XI — початок XII ст.), створена ченцем Печерського монастиря Нестором. Це історико-художній твір, що розповідає про виникнення держави Київська Русь, про ратні подвиги русичів, про народні заворушення та княжі міжусобиці. Увесь літопис просякнутий закликом до єднання князів у боротьбі проти зовнішніх ворогів, засудженням чвар. Цей літопис увібрав у себе весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а також досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. «Повість минулих літ» доведена до 1110 р. і була покладена в основу пізніших зводів, які доповнювали її місцевим матеріалом. Відомі її три редакції. Перша до нас не дійшла, друга читається у складі Лаврентіївського літопису, а третя — у складі Іпатіївського літопису.
   Важливе культурно-історичне значення має Київський літописний звід, укладений ігуменом Матфеєм у Видубицькому монастирі (XII ст.), який розповідає про події 1118—1198 pp., що відбулися у Київській землі. Він є безпосереднім продовженням «Повісті минулих літ». До Київського літопису увійшли матеріали переяславського та чернігівського літописання.
   За київським зразком створювалися літописи у Новгороді, Переяславі, Володимирі на Клязьмі, Володимирі-Волинському, Галичі та інших містах.
   Унікальною пам´яткою давньої історичної літератури є Галицько-Волин-ський літопис, що охоплює події на Галицьких та Волинських землях від 1202 до 1292 pp. Він є важливим джерелом знань про внутрішнє життя князівств, а також про міжнародні зв´язки того часу. У ньому широко використано тогочасну епічну поезію.
   В XI—XII ст. Київська Русь переживала період бурхливого розвитку. В цей час були створені пам´ятки агіографічної, філософсько-публіцистичної та художньої оригінальної літератури. Це — «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Послання» Климента Смолятича, твори Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Києво-Печерський патерик» та інші.
   Найвидатнішою пам´яткою давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім» (1185—1187), у якому відбиті патріотичні ідеали та поетична культура Київської Русі.
   Твір ораторського мистецтва «Слово про закон і благодать» є цінною історико-літературною пам´яткою, у якій проголошується повна культурна і церковна автономія Русі, похвала хрестителю Володимиру та його сину Ярославу Мудрому.
   Авторами так званої «учительної» літератури XI—XII ст. були Феодосій Печерський, Лука Жидята, Климент Смолятич, Кирило Туровський та інші проповідники й оратори того часу.
   У XI—XIII ст. у Київській Русі важливого значення набула агіографічна література, або «житія». Пам´ятками такої літератури є «Чтеніє о житії і о погубленії блаженную страстотерпцю Бориса і Гліба» Нестора, «Житіє преподобного отца нашего Феодосія, ігумена Печерського», «Хождєнія Даніїла Заточника» та інші. В основу цих творів покладено життєпис князів-мучеників Бориса і Гліба, засудження війни між братами, а також зображення монастирського побуту.
   Цінною літературною пам´яткою є «Повчання» Володимира Мономаха. Воно адресоване дітям — спадкоємцям державної влади. У ньому Володимир Мономах подає для нащадків образ ідеального князя і правителя, досвідченого господаря і зразкового сім´янина.
   У Київській Русі існувала паломницька література, яскравим зразком якої є « Житье и хожденье Данила, руськия земли игумена». Тут відтворено топографію середньовічної Палестини, подано багато легендарних і апокрифічних оповідань.
   Пам´яткою початку XIII ст. є «Києво-Печерський патерик», що являє собою збірник творів про історію Києво-Печерського монастиря. В його основі лежать легенди і перекази про особливу святість монастиря.
   Підґрунтям давньоруської оригінальної літератури була усна народна творчість, яка існувала у східних слов´ян ще до виникнення писемності. Це — обрядові пісні, перекази, заклинання, замовляння, епічні та ліричні пісні, пісні-билини, що частково дійшли до нас у переробках та трансформаціях.
   Особливе місце посідали пісні-билини, у яких відтворена історія народу. Відомі билини київського і новгородського циклів. У них оспівуються такі народні богатирі, як Ілля Муромець, Добриня Нікітич, Альоша Попович, селянин-орач Микула Селянинович. Це образи безкорисливих захисників землі руської. Поширеними були билини: «Ілля Муромець і соловей-розбійник», «Ілля Муромець і ідолище», «Добриня і змій», «Добриня Нікітич і Альоша Попович» та інші.