5.3. Середньовічна культура Західної Європи (V—XV ст.)

   Народи країн Західної Європи пройшли надзвичайно складний шлях свого культурного розвитку. В цю епоху були розширені горизонти європейської культури, сформувалась історико-культурна єдність Європи, утворилися життєдіяльні нації та держави, склались європейські мови, були створені пам´ятки культури, що збагатили історію світової культури, здобуті значні успіхи в науці та техніці.
   Раннє Середньовіччя— це час росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на арену європейської історії. Саме в цей час створюються перші письмові «історії». Це «Гетика» — історія готів Іордана (VI ст.), «Історія про королів готів, вандалів і свевів» Ісидора Севільського (І пол. VII ст.), «Історія франків» Григорія Турського (II пол. VI ст.), «Церковна історія народу англів» Біди Достопочтенного (кін. VII — поч. VIII ст.), «Історія лангобардів» Павла Диякона (VIII ст.).
   Культура раннього Середньовіччя пережила складний процес синтезу пізньоантичної, християнської та варварської традицій. Після загибелі Західної Римської імперії (V—VII ст.) Захід опинився у становищі занепаду та варварства. Цю територію заселяли варварські племена, в основному германського походження. Вони утворили на зайнятих територіях ряд самостійних, але недовговічних держав, що змінювали одна одну. У Галлії та частинах нинішньої Німеччини поселилися франки, на півночі Іспанії — вестготи, в північній Італії — остготи, в Англії — англи та сакси. Ці народи мали власні багатовікові художні традиції. Доторкнувшись до класичного античного мистецтва, вони не втратили своїх традицій та їх значення, а навпаки, склали основу, на якій формувалось мистецтво середньовічної Західної Європи. В цьому процесі важливу роль відігравали художні традиції цих «варварських» народів, мистецтву яких характерна перевага декоративності над образотворчістю, а також динамізм форм і підвищена експресивність.
   Саме в цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква. Ще в епоху пізньої античності християнство стало підґрунтям для об´єднання різних поглядів, уявлень, настроїв — від теологічних доктрин до язичницьких забобонів та варварських обрядів. Християнство було тією прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості епохи. Християнська ідеологія поступово зміцнювалась і поширювалась.
   Велике значення для Середньовіччя мала діяльність отця церкви, теолога, єпископа Гіппонського Аврелія Августина. Він обґрунтував в праці «Про град божий» догму про роль церкви, християнську філософію, історію та християнську психологію, що стала основою середньовічного католицизму.
   Як уже було сказано, середньовічна культура формувалася в регіоні, де знаходився центр римської цивілізації, яка не зникла одномоментно. Продовжували існувати суспільні відносини, інститути влади, культура, шкільні традиції та ін. Наприклад, Середньовіччя перейняло від античності римську шкільну традицію — систему «семи вільних мистецтв», що ділилися на два рівні: нижчий, початковий — тривіум, що включав вивчення граматики, діалектики, риторики та вищий — квадривіум, до якого входили арифметика, геометрія, музика та астрономія. Найбільш поширений у середні віки підручник був створений неоплатоніком Марціаном Капеллою у V ст.
   Важливим засобом культурної спадковості між античністю та середньовіччям була латинська мова, яка одночасно служила мовою церкви, державною, міжнародного спілкування та культурного розвитку. Латинська мова пізніше лягла в основу романських мов.
   Античні впливи спостерігалися також і в культурному житті остготської Італії та вестготської Іспанії. Поважним вчителем середньовіччя вважався Северин Бое-цій (480—525). Його трактат про арифметику та музику, твори з логіки та теології, переклади логічних творів Арістотеля стали фундаментом середньовічної системи освіти та філософії.
   Відомий вчений Флавій Коссіодор (480—585) у своєму творі «Варії» зібрав документи ділової та дипломатичної переписки. Цей твір став на довгий час зразком латинської стилістики. Коссіодор заснував обитель Віварій — культурний центр, що об´єднував школу та майстерню з перепису книг (скрипторій), бібліотеку. Віварій став зразком для бенедиктинських монастирів, які з VI ст. перетворюються в центри збереженння культури на Заході аж до епохи розвинутого Середньовіччя.
   Першим середньовічним енциклопедистом вважали вихідця із вестготської Іспанії Ісидора Севільського (570—636). У своєму творі «Етимології» в 20 книгах він зберіг значну частину античних знань.
   Слід відзначити, що античні впливи на культуру середньовіччя часто відбувалися в непримиренній боротьбі язичників та християн. Так, проти культури язичників у кінці VI — поч. VII ст. різко виступав папа Григорій І (590—604). Він відкидав поєднання античної мудрості та мирських знань із світом християнського духовного життя. З його ім´ям пов´язаний розвиток латинської агіографічної літератури.