3.5. Культура Давнього Ізраїлю

   Вузькою смугою на захід від Месопотамії, між Середземним морем і Ліванським хребтом, між Синайським півостровом та рікою Йорданом простягнулася територія Палестини. До XIII ст. до н. є. землі Ханаану (древня назва Палестини) населяли землеробські народи: хананеї, моавітяни, амореї та ін. У XIII ст. до н. є. їх починають витісняти скотарські племена семітського походження — предки євреїв. Давньоєврейська держава у різних формах проіснувала майже тисячу років, з X ст. до н. є. до 70 р. н. е., коли Палестина була остаточно захоплена Римом і перетворена у провінцію Римської імперії.
   Унікальним джерелом інформації про давньоєврейську культуру є Біблія. її поява сприяла розвитку літургійної й світської поезії, збагаченню жанрових поетичних форм. Літургійна поезія в поєднанні з хоровим співом була введена царем Давидом у богослужебну практику. Світська поезія увійшла у Біблію циклом любовної лірики — Піснею Пісень царя Соломона. Повчальна проза постає Книгою Иова, що містить елементи різних літературних жанрів: поеми, ліричної драми й філософського трактату, що осмислює нерозв´язані проблеми буття.
   У період так званого Другого храму (536 р. до н. є. — 70 р. н. е.) у давньоєврейській літературі формується новелістична й історична проза, що несе у собі ознаки впливу греко-античної традиції — книги Иосифа Флавія «Іудейські старожитності» та «Іудейська війна».
   Зародження іудейського образотворчого мистецтва пов´язане з появою синагог, що після знищення Єрусалимського храму стають не тільки релігійним, а й громадськими осередками євреїв. Археологічні розкопки давніх синагог у Бег-Альфа (Ізраїль) і Дура-Європос (Сирія) показали, що мозаїчні й фрескові зображення тварини й людини складають звичайний елемент не лише синагогального інтер´єру, а й зовнішнього декору.
   Останні століття епохи Другого храму було відзначено посиленим впливом еллінізму на культуру стародавніх євреїв, особливо у середземноморській діаспорі, а саме в Олександрії. Саме там з´являється новий жанр єврейської літератури — драма. Автором декількох п´єс був Ієхезакель на прізвисько Трагік. Одна з його п´єс, «Вихід з Єгипту», що була створена за законами давньогрецької трагедії, збереглася до наших днів.
   Олександрійський історіограф Артапан намагався синтезувати елліністичні мотиви з традиційним світоглядом іудаїзму. У творі про історію єврейського народу він міфологізує образ пророка Мойсея за греко-єгипетським зразком, наділяючи його рисами божества Гермеса-Тота.
   Найвизначнішим представником єврейського еллінізму в діаспорі був теолог і філософ Фелон Олександрійський (І ст. н. е.). Використовуючи ідеї грецької філософії, він розробляє метод алегоричного тлумачення Біблії, створює вчення про Логос (Слово), що було посередником між Богом та людьми.
   Таким чином, елліністичні тенденції у розвитку єврейської культури розкололи єврейство на елліністів та ортодоксів, а в епоху Середньовіччя елліністичні традиції були значною мірою винищені.