Неопозитивістська форма вільнодумства

   Вільнодумство як ідейно-духовна течія не є однорідним, що цілком закономірно, адже строкатість та розмаїття найбільше відповідають його сутності. Це складне проблемне духовне поле, де своєрідно переплелися релігійні, політичні та секулярні погляди і тенденції — як наслідок творчого осягнення істини, оновлення задогматизованих релігійних поглядів і переконань.
   Секулярний (гр. saeculahs — мирський, світський) — вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.
   У сучасному вільнодумстві поширеною є його неопозитивістська форма. В її осноеі — філософія позитивізму, яка проголошує необхідність підпорядкуванням науковим знанням усіх інших сфер людського життя. Оцінюючи релігійну сферу, неопозитивісти виходять із принципу її неверифікованості: оскільки релігію, як і атеїзм, не можна раціонально обґрунтувати, вона не може бути ні спростованою, ні підтвердженою науковими даними.
   Так, найвідоміший представник англійського неопозитивізму Альфред-Джулс Айєр (1910—1989) зазначав, що коли твердження, що Бог існує, не має сенсу, то і думка атеїста, що Бога немає, є також безглуздою, оскільки осмислено суперечити можна тільки осмисленому висловлюванню. Неверифікованість, із погляду неопозитивістів, ще не означає відсутності сенсу. Визнаючи наявність у релігії проблем, вони стверджують, що як цілісне явище вона має свій сенс, хоча не всі його повністю розуміють. Тому релігійність — це особиста справа людини. Тим паче що, на відміну від науки, релігійні висловлювання не виражають фактів, а мають емоційне значення.
   Звідси і твердження, що відмінність релігії від науки — суто мовна: якщо наука користується мовою, семантика якої побудована на дослідній перевірці і чіткому співвідношенні значення слів і фактів, то релігія використовує мову «емотивну» (емоційну), значення якої залежить від емоцій, що переживає людина. Не маючи стосунку до фактів і мови науки, релігія, на думку неопозитивістів, може мати власну мову, що здатна відкрити шлях до «космічного прозріння», віри в Бога. Із того, що існування Бога не перевіряється експериментально, твердять вони, ми не мусимо відразу робити висновок, що про нього не можна думати правильно чи помилково, раціонально чи ірраціонально і т. п. Адже відкриття здійснювалися не тільки Колумбом і Пастером, а й Толстим, Достоєвським і Фрейдом. Про речі нам здатні повідати не лише вчені з мікроскопами, а й поети, художники і пророки.