Походження політики

   Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Грецький філософ визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. Однак виділення політики в особливу сферу суспільного життя відбулося задовго до того, як греки почали активно користуватися цим поняттям. Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні і соціальні відносини, а також мораль.
   З чим був пов´язаний генезис політики? Історія політичної думки дає різні відповіді на це запитання.
   Першим уявленням про природу політики було теологічне, що пояснює її природу, як і в цілому людського життя, з божественної волі.
   Другим поширеним підходом стало антропологічне трактування, що обґрунтовує необхідність політики людською природою. Так, визначення людини як істоти політичної, висловлене Аристотелем, підкреслювало, що політичне спілкування відповідає природі людини і її прагненню до благ. Поза політикою він або тварина, або божество, тому що тварина і бог не потребують законів і прав. Початковими формами політичного спілкування виступали сім´я і поселення, а вищою формою - держава. Політика дозволила людині приборкати власну егоїстичну основу і втілити загальну користь і справедливість. Близьку думку в XV ст. висловить англійський мислитель Г.Гоббс, який трактував природу людини як егоїстичну і жадібну, що породжує у суспільстві "війну всіх проти всіх". Інстинкт самозбереження та природний розум підказує людям необхідність створення такого політичного інституту, як держава. Таким чином, політика формується завдяки виходу людини з власного тваринного стану, а сама політика перетворює тварину в людину. Гоббс виходив з біологічної природи людини, поширюючи на неї властивості живої природи.
   Визнання загальних для людського і тваринного засад (спільних інстинктів, моделей поведінки) лежить в основі сучасних біологічних трактувань природи і політики. Так, згідно з уявленням австрійського етолога К.Лоренца, людині, як і будь-якій тварині, присутні агресивність та інстинкт боротьби за виживання, при цьому, на відміну від більш небезпечних тварин, менш небезпечні істоти - люди - володіють більш слабким, стримуючим агресивність початком. Саме агресивністю Лоренц пояснював численні війни, конфлікти і революції, хоча вважав можливим її послаблення та обмеження проявів у відкритих формах за допомогою контролю.
   Біологічні трактування походження політики дуже часто мають багато спільного з психологічним поясненням політичних процесів. Сутність цього підходу полягає в тому, що в природі людини закладені потреби, інтереси, емоції і потяги. Саме вони породжують політичні взаємодії.
   Оригінальну теорію переходу суспільства з передсоціального в соціальне, в тому числі і політичний стан, розробить З.Фрейд. Він виходить з того, що політика є проявом лібідозної енергії індивідів. Так, держава і право виступають як замінники колись існуючого прародителя "батька", який був убитий синами, що повстали проти його монополії на сексуальну насолоду. Таким чином, природа влади і політики корениться у несвідомому - в лібідозному комплексі й у відчутті вини. Фрейд вважав, що в ставленні людей до лідерів і держави проявляється дитячий потяг дорослої людини до колись існуючого батька. До них індивід буде відчувати протилежні почуття - одночасно вимагати захисту (патерналізму) і ненавидіти (критика і невдоволення владою).
   Згідно з соціальним трактуванням політика має суспільне походження. Зокрема, широке обгрунтування отримав підхід, що розглядає її формування в ході історичної еволюції суспільства як результат росту її неоднорідності і складності організації. Первісне суспільство було соціально однорідним. У ньому не було політичних установ і організацій, не було політики, хоча була влада, яка здійснювалася всіма дорослими членами роду. Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому суперечливих інтересів обумовили виникнення держави, а разом з тим і політики. Політика виникає як діяльність з організації сумісного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві разом з поділом на керівників і керованих, багатих і бідних. Суспільні зміни були похідними від політичної революції, яка змінила всі форми господарства і спосіб життя людей. З неолітичною революцією історики пов´язують появу металічних знарядь праці, перехід від присвоюючого типу господарства (полювання і збиральництво) до виробничого (землеробство, скотарство), до осілого способу життя, появи міст. У результаті це призвело до зміни у владних відносинах.
   Логіку появи політики можна показати таким чином:
   1. Ріст продуктивної діяльності людини зробив можливим появу додаткової продукції, яка трансформувалася у приватну власність.
   Приватна власність сприяла:
   - подальшому поділу праці і розвитку економіки, зокрема, зростанню обміну, торгівлі, появі ремесел, міст, тим самим складаються різні соціальні групи, ускладнюються форми економічних взаємовідносин;
   - росту автономії особистості, її незалежності від влади "цілого" (роду, племені). З тих пір соціальний статус відособленої людини став визначатися не родинними зв´язками, а економічними можливостями і багатством. Це викликало до життя формування інститутів, спрямованих на забезпечення прав і самостійності особистості;
   - підсиленню майнового розшарування, складання різних класів і груп з протилежними інтересами і конфліктними формами взаємовідносин.
   2. Поглиблення соціальної диференціації за етнічними і релігійними ознаками.
   3. Ріст густоти населення і потреби розширення сфери землеробства та скотарства призвело до територіальних претензій племен одне до одного. Актуальною стала проблема збереження територіальної цілісності і незалежності від зовнішніх претензій.
   Таким чином, політика формується як результат нерівного розподілення багатства, відмінності статусів, різних інтересів соціальних груп, невідворотності протиріч і конфліктів у суспільстві. Її поява була пов´язана з тим, що класові, етнічні і релігійні проблеми, міжплемінні конфлікти, з якими зіткнулося суспільство, вже не могли бути вирішені за допомогою попередніх регуляторів - традицій, звичаїв, моральних норм. Для вирішення цих проблем стали потрібними нові регулятори (правові і політичні) і нова організаційна структура - держава. Насамкінець, говорячи про походження політики, слід враховувати і природні відмінності людей: біологічні, психологічні, інтелектуальні (наприклад, фізична сила або чітко виражене бажання до домінування - в одних, і, навпаки, бажання до підпорядкування - в інших). Ця природна нерівність людей має тенденцію закріплюватися в нерівності соціальній, тобто в різному доступі до багатства, влади, в престижі тощо.
   Політика безпосередньо пов´язана з такими явищами, як влада і держава. Влада є головним інструментом політики і основним об´єктом політичної боротьби. В первісному суспільстві вона не носила політичного характеру.
   Французький політолог М.Дюверже виділив три історичних форми влади:
   1) анонімна, яка розпорошена між всіма членами роду (у деяких племен навіть не було старійшин, прийняття рішень здійснювалося всіма дорослими членами роду);
   2) індивідуалізована, пов´язана з виділенням особливого статусу вождя племен;
   3) інституціоналізована, пов´язана з появою особливого інституту - держави.
   Перші дві форми влади носять додержавний характер, а такі суспільства називають потестарними (від лат. potestas -влада). Як правило, виникнення політики дослідники асоціюють з виникненням держави, коли влада набуває державно-публічного характеру.
   З появою держави (перші держави виникли п´ять тисяч років тому в Месопотамії і Єгипті) пов´язують перехід від неполітичної (племінної кровно-родинної) до політичної організації суспільства. Держава стала новою соціальною силою, покликаною підтримувати цілісність суспільства за допомогою важелів адміністративного і правового регулювання суспільних відносин. Потреба в захисті своїх інтересів породила об´єднання людей, що створили різні асоціації (партії, суспільні об´єднання).