§3. Соціальний найм житла

   1. Поняття соціального найму житла
   Очевидно, що соціальний найм має місце там, де правостосунки утворюються з приводу житла, що входить у державний або громадський житловий фонд. Поліпшення житлово-побутових умов громадян породило необхідність будівництва державного і суспільного житла. Сьогодні вони представлені ще значною кількістю площі. Основною формою надання такого житла є договір найму. Проте доцільність і прагнення максимального задоволення потреб населення у житловій площі при наявному житловому фонді, можливо, створило умови для виникнення, якщо не окремого, самостійного виду договору, то принаймні особливого різновиду договору майнового найму - “соціального найму”.
   Особливості договору соціального найму полягають у складній процедурі його укладання, необхідності ряду додаткових підстав для виникнення правовідносин по найму (потреба в поліпшенні житлових умов, постановка на облік осіб, які мають в цьому потребу, ухвалення рішення про надання житла, видача ордера і т. д.), більшій гарантованісті прав наймача.
   Договір найму житлового помешкання в будинках державного і суспільного фонду - це договір, за яким одна сторона (наймодавець - в особі певного органу місцевої влади або громадської організації) передає іншій стороні (наймачу) за плату житлове помешкання для постійного проживання в ньому.
   З приводу природи права на житлову площу у правовій літературі висловлювалися різні точки зору. Так, Е.А. Суханов стверджує, що право на житлову площу, що виникає з договору соціального найму, варто віднести до категорії речових прав, причому обмежених речових прав. Він пояснює це тим, що право на житлову площу по своїй суті виникло з договору найму жилого приміщення; право на певну річ (житлове помешкання), що належить іншій особі (право на чуже майно). Це право належить наймачу і членам його сім’ї в межах, передбачених законом і договором. Наймачу і членам його сім'ї забезпечуються ті ж гарантії захисту їх прав і інтересів, що і власнику. З іншого боку речовий характер прав наймача рядом авторів заперечується2 і це, на нашу думку, справедливо.
   2. Різновиди соціального найму житла, мета
   Проведення класифікації відносин, що виникають із договорів соціального найму житлового помешкання, дозволяє більш повно освітити специфіку і природу даного зобов'язання.
   Поділ житлових зобов'язань соціального найму на різновиди, залежно від структури житлового фонду, що існує в Україні, дозволяє виділити найм житла в будинках державного і громадського житлових фондів.
   Державний житловий фонд - це сукупність житлових будинків і інших житлових помешкань, що знаходяться в державній власності. Він підрозділяється на дві складові частини: житловий фонд місцевих Рад і житловий відомчий фонд.
   Відомчий житловий фонд призначений для задоволення потреб у житлі працівників відповідного міністерства, відомства, підприємства або установи. Таким чином, відомчий житловий фонд - це сукупність багатьох фондів, що належать окремим державним підприємствам на праві господарського відання або установам на праві оперативного управління. Загальне управління будинками відомчого фонду здійснює те підприємство, установа або відомство, на балансі якого вони значаться. Окремі будинки або групи перебувають у віданні домоуправлінь.
   Право повного господарського відання дає можливість державній юридичній особі володіти, користуватися і розпоряджатися переданим йому майном, у тому числі житловими будинками (квартирами), у межах, установлених їх установчими документами. Підприємство розпоряджається майном, що йому належить (крім нерухомого майна) самостійно, за винятком випадків, установлених законами або іншими правовими актами. Право оперативного управління вказує, що державні юридичні особи (у т. ч. казенні підприємства) здійснюють стосовно закріпленого за ними майна в межах, установлених законом, відповідно до мети своєї діяльності, завдань власника і призначень майна, права володіння, користування і розпорядження ним.
   Мета договору соціального найму житла - задоволення потреб громадян у житлі.
   3. Юридична характеристика
   Договір соціального найму є двостороннім, сплатним, реальним. Двостороннім він є тому, що права і обов'язки виникають у обох сторін. Наприклад, наймодавець зобов'язаний здійснювати капітальний ремонт, а наймач зобов'язаний користуватися житлом відповідно до договору і виплачувати винагороду за це наймодавцеві. Оплатність договору соціального найму виявляється у зустрічному наданні. Наймодавець надає майно у користування і за це вправі вимагати винагороди. Наймач передає наймодавцеві гроші і за це може вимагати отримання майна у користування. Враховуючи ту обставину, що права та обов'язки у сторін за договором виникають на момент передачі (прийняття) житла, можна дійти висновку, що договір соціального найму житла - реальний.
   4. Суб'єкти житлових правовідносин, що виникають із договору соціального найму житла
   Оскільки в основі договору соціального найму житла лежать житлові правовідносини, то учасники договору є суб'єктами правовідносин, що виникають із нього.
   Відповідно до статті 18 ЖК управління житловим фондом здійснює власник або уповноважений ним орган, що діє в межах, визначених власником.
   Для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують цілісність житлового фонду і його належне використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання житлового будинку і прибудинкової території.
   Житлово-експлуатаційна організація (а в разі її відсутності - відповідне підприємство, установа, організація) і виступає наймодавцем у договорі соціального житлового найму.
   Наймачем є виключно громадянин, на ім'я якого видано ордер. Проте не всякий громадянин може виступити в ролі наймача. Враховуючи те, що договір житлового найму - це цивільний правочин, необхідно підкреслити, що для його укладення суб'єкт повинен мати необхідний об'єм правосуб'єктності. Такою стороною в договорі житлового найму можуть бути особа з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, або ті, що одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні не можуть самостійно здійснювати право на одержання житлового приміщення, а тому не можуть бути наймачем самостійно.
   Окрім загальних вимог до найму ставляться і спеціальні вимоги. Наймачем у договорі соціального найму житла може бути тільки спеціальний суб'єкт. Це завжди фізична особа. Перш за все громадянин повинен мати потребу в поліпшенні житлових умов і постійно проживати у даному населеному пункті, якщо інше не встановлено законодавством України. Відповідно до діючого законодавства поліпшення житлових умов потребують громадяни:
   1. Які забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному КМ України і Українською радою професійних спілок. Мінімальний рівень житлової площі для кожного регіону визначається окремо. По Харкову він встановлений у 5,5 кв. м. Мінімальний рівень житлової площі ще називають обліковою нормою.
   2. Які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.
   3. Які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Українською радою професійних спілок. До тяжких форм захворювань відносяться близько 8 категорій захворювань:
   - серцево-судинної системи (ревматичні й інші органічні поразки серця з порушенням кровообігу II - III ступенів);
   - гіпертонічна хвороба, ускладнена органічними порушеннями кровообігу головного мозку; захворювання органів дихання (тяжка бронхіальна астма з частими приступами, ускладнена дихальною недостатністю II - III ступенів, гангрена, абсцес легень, ускладнені легенево-серцевою недостатністю II - III ступенів);
   - захворювання опорно-рухового апарату (двостороння висока ампутація нижніх кінцівок (у випадку неможливості протезування));
   - нервово-судинні захворювання (органічні поразки центральної нервової системи зі стійкими тяжкими порушеннями функцій кінцівок і функцій тазових органів (наслідки перенесених тяжких черепномозкових травм, травм хребта і спинного мозку);
   - психічні захворювання (шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілептична хвороба, пресенильні і сенильні психози);
   - туберкульоз легень та інших органів (активні форми туберкульозу всіх органів та систем із виділенням туберкульозної палички);
   - захворювання шкіри (проказа, екзема, нейродерміт (розповсюджені форми з великими осередками поразки, що не піддаються лікуванню), псоріаз (лускатий лишай) - поширені форми), грибоподібний мікоз - еритродермічна і розповсюджені форми;
   - інші захворювання (калові, сечові і піхвові свищі, недостатність сечового міхура, протиприродний анус, невиліковні форми нетримання сечі і калу і т. д.).
   4. Які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів.
   5. Які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності. Пунк 5 п.13 Правил квартирного обліку конкретизував цей період - не менше 5 років.
   6. Які проживають у гуртожитках. Це пояснюється особливим правовим режимом гуртожитку. Гуртожиток - це спеціально побудовані або переобладнані для цих цілей житлові будинки, використовувані для тимчасового проживання.
   7. Якщо проживають в однокімнатній квартирі дві або більше сім'ї, незалежно від родинних взаємозв'язків.
   8. Особи різної статі, що старше 9 років, крім подружжя, та проживають разом.
   9. Які проживають в комунальних або невпорядкова-них стосовно до умов даного населеного пункту квартирах: інваліди Великої Вітчизняної війни і сім'ї загиблих або зниклих безвісті воїнів (партизан) і прирівняні до них у встановленому порядку особи: Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Труда, особи, що нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, “За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР” усіх трьох ступенів; особи, що перебували у складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн і під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани громадянських і Великих Вітчизняних воєн, а також інші особи, що брали участь у бойових операціях по захисту Батьківщини; працівники, що тривалий час працювали сумлінно на одному підприємстві, в установі, організації (не менше 15 років).
   Проживання в комунальній квартирі не залежить від її розміру, опорядженості і кількості кімнат, що займаються. Проживання у невпорядкованій стосовно до умов даного населеного пункту квартирі не залежить від її розміру, ізольованості і числа кімнат. Невпорядкованим вважається недостатньо комфортабельне житло.
   Окрім потреби житла, фізична особа повинна знаходитися на квартирному обліку або бути такою, що має право отримати житло поза чергою. Розглянемо спочатку більш детально першу категорію, її умовно можна поділити на осіб, що мають право на житло в порядку загальної черги, і осіб, що мають право отримати в користування житло в першу чергу.
   Облік громадян, що потребують покращання житлових умов
   Хоч облік громадян - це адміністративні дії, він буде розглянутий тому, що є певним юридичним фактом, наявність якого необхідна для укладення договору соціального найму, і в тій мірі, щоб скласти цілісне уявлення про порядок укладення такого договору та з'ясувати правовий режим наймача, як спеціального суб'єкта цих правовідносин.
   Загальні положення взяття на облік
   З 1 січня 1985 р. питання обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування житлових помешкань у будинках державного і суспільного житлового фонду на території УРСР регулюються Правилами обліку громадян, що мають потребу у поліпшенні житлових умов і наданні їм житлових помешкань в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470 із доповненнями і змінами (ЗП УРСР.— 1984- № 12-Ст. 80) - надалі Правила обліку.
   Відповідно до п. 8 Правил обліку квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради, а громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті відповідної Ради за місцем проживання. Кожна сім'я може перебувати на квартирному обліку за місцем роботи одного з членів сім'ї (за їх вибором) та у виконавчому комітеті Ради за місцем проживання. В цьому випадку їм надається житло там, де раніше настане черга для його отримання. У виконавчих комітетах місцевих Рад ведення квартирного обліку покладається на відділи з обліку і розподілу жилої площі, а там, де таких відділів нема, - на службових осіб, призначених рішенням виконавчого комітету. На підприємствах, в установах, організаціях облік ведеться житлово-побутовими (житлово-комунальними) відділами, а в разі їх відсутності -працівниками, призначеними адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації за погодженням з профспілковим комітетом.
   Громадяни, які залишили роботу на підприємствах, в установах, організаціях, що здійснюють квартирний облік, у зв'язку з виходом на пенсію, беруться на облік нарівні з робітниками і службовцями даного підприємства, установи, організації. У такому ж порядку беруться на облік працівники медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших установ і організацій, які безпосередньо обслуговують трудовий колектив підприємства, установи, організації, а у випадках, передбачених законодавством України, й інші особи.
   Документи, необхідні для взяття на квартирний облік
   Для взяття на квартирний облік зацікавлена особа подає заяву відповідно до виконавчого комітету за місцем проживання громадян та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації за місцем їх знаходження. Вона є офіційним зверненням фізичної особи з метою реалізації свого права на покращення житлових умов. Заява має письмову форму і підписується громадянином та членами сім'ї, які разом проживають, мають самостійне право на отримання жилого приміщення і бажають разом стати на облік. Головна вимога -щоб вказані особи підпадали під категорію “член сім'ї”, постійне проживання із наймачем і ведення з ним спільного господарства.
   До заяви додаються:
   - довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру;
   - довідки про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому комітеті місцевої Ради).
   У необхідних випадках до заяви додаються також медичний висновок, довідка (виписка з рішення виконавчого комітету місцевої Ради) про невідповідність жилого приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам, копія договору піднайму жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.
   Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві і подають відповідні документи.
   Інші документи при необхідності запитуються виконавчим комітетом місцевої Ради або адміністрацією підприємства, установи, організації.
   Прийняття членів сім'ї на квартирний облік спільно з заявником залежить від їх бажання, тобто це право, а не обов'язок.
   Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, підписана секретарем виконавчого комітету місцевої Ради і скріплена печаткою виконавчого комітету. Книга зберігається як документ суворої звітності.
   Розгляд документів і постановка на облік
   Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому комітеті місцевої Ради провадиться громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті, а на підприємстві, в установі, організації - комісією по житлово-побутовій роботі профспілкового комітету.
   Вказані комісії перевіряють житлові умови громадян і про результати перевірки складають акт.
   Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому комітетові місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілковому комітетові. На засідання комісії при необхідності запрошується заявник.
   Рішення щодо взяття на квартирний облік повинно бути винесене у місячний строк з дня подання громадянином необхідних документів.
   Якщо на розгляд виконавчого комітету місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету буде внесено пропозицію про відмову у взятті на облік, на засідання вказаних органів запрошується заявник.
   У рішенні виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або у спільному рішенні адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету, які розглядали заяви громадян, вказуються дата взяття на облік, склад сім'ї, підстава для взяття на облік, вид черговості надання жилих приміщень (загальна черга, в першу чергу), а при відмові у взятті на облік - підстава відмови.
   Рішення про взяття громадян на квартирний облік за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом місцевої Ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.
   Про прийняте рішення виконавчий комітет місцевої Ради, адміністрація підприємства, установи, організації зразу ж направляють заявникові письмову відповідь з повідомленням відповідно дати взяття на облік, виду і номера черги або підстави відмови у задоволенні заяви.
   Громадяни вважаються взятими на квартирний облік: у виконавчому комітеті місцевої Ради - з дня винесення рішення виконавчого комітету, за місцем роботи - з дня винесення спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету, затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради.
   При одночасному розгляді заяв кількох осіб їх черговість на одержання жилих приміщень визначається за датою подання ними заяви з необхідними документами. Якщо в один день подали заяви кілька осіб, їх черговість на одержання жилих приміщень визначається при прийнятті рішення з урахуванням житлових умов, стану здоров'я, трудової та громадської діяльності.
   Громадяни, взяті на квартирний облік, вносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, підписана секретарем виконавчого комітету місцевої Ради і скріплена печаткою виконавчого комітету. Книга зберігається як документ суворої звітності.
   З числа вказаних громадян складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
   Списки громадян, взятих на квартирний облік, та окремі списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вивішуються для загального відома.
   На кожного громадянина (сім'ю), взятого на квартирний облік, заводиться облікова справа, у якій містяться необхідні документи. Обліковій справі дається номер, відповідний номеру у книзі обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилого приміщення.
   Облікові справи є документами суворої звітності. Облікові справи зберігаються за місцем квартирного обліку громадян, а після надання їм жилих приміщень - у виконавчому комітеті місцевої Ради, який видав ордер на вселення.
   Облікові справи зберігаються протягом 5 років після одержання громадянами жилих приміщень (зняття їх з квартирного обліку). Після закінчення вказаного строку справи знищуються в установленому порядку.
   Виконавчі комітети місцевих Рад, підприємства, установи, організації щороку в період з 1 жовтня по 31 грудня проводять перереєстрацію громадян, які перебувають на квартирному обліку, в ході якої перевіряються їх облікові дані. Виявлені зміни вносяться в облікові справи громадян і книгу обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень. Зміни з питань, що належать до компетенції виконавчого комітету місцевої Ради, адміністрації підприємства, установи, організації (органу громадської організації) і профспілкового комітету, провадяться після прийняття рішень цими органами. Про внесені зміни зацікавленим особам направляється письмове повідомлення.
   Громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, коли вони законно можуть бути зняті з обліку. Підстави зняття з квартирного обліку:
   1. Поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.
   2. Виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
   3. Припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством України.
   4. Засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання.
   5. Подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
   Громадяни виключаються із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, якщо вони були необгрунтоване включені до цих списків або втратили вказане право.
   Зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку).
   При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються зацікавлені особи.
   Про зняття з обліку (виключення із списку) громадяни у 15-денний строк повідомляються у письмовій формі з вказівкою підстав зняття з обліку (виключення із списку).
   Збереження черговості
   Право громадянина перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи зберігається у випадках:
   1) виходу на пенсію;
   2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років;
   3) направлення підприємством, організацією на навчання;
   4) якщо на тому ж підприємстві, в установі, організації працює член його сім'ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім'ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім'ї;
   5) в інших випадках, установлених законодавством України.
   У разі смерті громадянина, який перебував на квартирному обліку, за членами його сім'ї зберігається право дальшого перебування на обліку. Таке ж право зберігається за членами сім'ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради і був знятий з обліку із законних підставне знімаються з обліку громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, народні депутати України, що перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.
   При розірванні шлюбу між особами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації і перебувають на квартирному обліку за місцем роботи, облікова справа відповідно розділяється та за колишнім подружжям заявника зберігається право перебування на обліку за місцем роботи. Якщо колишнє подружжя заявника не працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, воно переводиться на облік за місцем своєї роботи, а якщо там не ведеться облік -до виконавчого комітету Ради за місцем проживання.
   При припиненні трудових відносин з підприємством, установою, організацією громадянина, який перебував на квартирному обліку за місцем роботи, у тимчасовому виїзді на роботу в іншу місцевість (якщо за тим, хто виїхав, за законом зберігається жиле приміщення), він переводиться на облік до виконавчого комітету Ради за місцем проживання. У зазначених випадках за громадянами зберігається попередній час перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у межах, відповідно, часу їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації або часу проживання у даному населеному пункті.
   Облікові справи громадян передаються до виконавчого комітету відповідної Ради із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у випадках:
   1) ліквідації обліку за місцем роботи;
   2) переїзду з одного району міста до іншого.
   Громадяни, які перебували на квартирному обліку за місцем роботи і перейшли на інше підприємство, в установу, організацію у тому ж населеному пункті (крім громадян, що проживають у приміській зоні і пропрацювали на даному підприємстві, в установі, оранізації не менше 10 років), беруться на облік за новим місцем роботи, а якщо там не ведеться облік, то у виконавчому комітеті Ради за місцем проживання із збереженням попереднього часу перебування на обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у випадках:
   1) переведення на інше підприємство, в установу, організацію за розпорядженням вищестоящих органів, або за рішенням відповідних партійних, радянських, профспілкових та інших органів, або переходу на виборну посаду;
   2) звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
   3) звільнення у зв'язку зі станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи;
   4) звільнення у зв'язку з неявкою на роботу внаслідок тривалої тимчасової непрацездатності.
   Зазначені правила застосовуються також у випадках, коли громадяни працювали на підприємствах, в установах, організаціях, які не ведуть квартирний облік, і перебували на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради, а потім перейшли на роботу до підприємств, в установи, організації, що розташовані в тому ж населеному пункті, які ведуть квартирний облік, за підставами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, та висловили бажання перейти на облік за місцем роботи. Ці громадяни можуть бути знову взяті на облік у виконавчому комітеті місцевої Ради у загальному порядку.
   Наймачів за договором соціального найму житла можна поділити на три групи. Це ті, що мають право укласти договір у порядку загальної черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що мають право укласти договір у першу чергу і ті, що мають право укласти договір поза чергою.
   До першої групи відносяться особи, які не мають якихось переваг, що встановлені діючим законодавством України.
   У першу чергу право укласти договір соціального найму житла мають такі особи:
   - інваліди Великої Вітчизняної війни і сім'ї загиблих або зниклих безвісті воїнів (партизанів) і тих, які прирівняні до них у встановленому порядку. До членів сімей військових або партизан, що загинули або пропали безвісті під час Вітчизняної війни, відносяться: утриманці загиблого або зниклого безвісті, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; подружжя, що не вступили в інший шлюб, незалежно від одержання ними пенсії; діти, що не мають своєї сім'ї, або хоча і мають, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, що хоча і мають свою сім'ю, але обидва батьки яких загинули або пропали безвісті;
   - Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, “За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР” усіх трьох ступенів; особи, що страждають тяжкими формами хронічних захворювань відповідно до списку, затвердженому уповноваженими органами; особи, що перебували в складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної війн і під час інших бойових операцій по захисту СРСР, партизани громадянської і Великої Вітчизняної війн, а також інши особи, що брали участь у бойових операціях по захисту СРСР;
   - інваліди праці 1-ї і 2-ї груп та інвалідам 1-ї і 2-ї груп із числа військових;
   - особи, що стали інвалідами 1-ї і 2-ї груп у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків, виконанням обов'язку громадянина СРСР по рятуванню людського життя, по охороні державної і колективної власності і правопорядку;
   - сім'ї осіб, що загинули при виконанні державних і громадських обов'язків, виконанні обов'язку громадянина СРСР по рятуванню людського життя, по охороні державно і колективної власності і правопорядку;
   - сім'ї осіб, що загинули на виробництві в результаті нещасного випадку.
   У колективному договорі може бути передбачене надання житлових помешкань у першочерговому порядку новаторам і передовикам виробництва; матерям, яким присвоєне звання “Мати-героїня”; багатодітним сім'ям (які мають у своєму складі трьох і більше дітей) і самотнім матерям. Зазначені сім'ї не втрачають право першочергового одержання житлових помешкань і у випадку, коли після прийняття сім'ї на квартирний облік діти вже досягли повноліття:
   - сім'ям при народженні близнюків;
   - вчителям і іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
   - особам, що мешкають у старих будинках, що не підлягають капітальному ремонту;
   - іншим громадянам у випадках, передбачених законодавством України;
   - дітям-інвалідам, що не мають батьків або вони позбавлені батьківських прав і мешкають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо по висновку медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;
   - членам сім'ї народного депутата України у випадку його смерті в період виконання депутатських обов'язків у Верховній Раді України на постійній основі.
   Право на позачергове укладення договору соціального найму житла мають:
   - громадяни, житло яких у результаті стихійного лиха стало непридатним для проживання;
   - особи, направлені у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість. Житлові помешкання зазначеним особам даються підприємствами, установами, організаціями, у які вони направлені на роботу, а у випадках, передбачених законодавством, - виконавчими комітетами місцевих Рад;
   - особи, що повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна або піклувальника, при неможливості повернення раніш займане житлове помешкання. Житлові помешкання зазначеним особам надаються виконавчим комітетом Ради по останньому постійному місцю проживання;
   - громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані при неможливості повернення раніш займаного житлового помешкання. Житлові помешкання зазначеним громадянам надаються виконавчим комітетом місцевої Ради, підприємством, установою, організацією, у віданні яких знаходилося раніше займане приміщення, а при відсутності у підприємства, установи, організації житлової площі - виконавчим комітетом Ради за місцем проживання цих громадян до засудження
   - особи, обрані на виборну посаду, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість;
   - особи, що заразились вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;
   - медичні працівники, що заразились вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання службових обов'язків;
   - в інших випадках, передбачених законодавством України.
   При наявності рішення про організацію дитячого будинку сімейного типу, особам, призначеним батьками-вихователями, дається позачергово індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира.
   У деяких випадках позачерговиками можуть бути кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, інші працівники, у тому числі ті, кого запросили з інших населених пунктів.
   Члени сім'ї наймача. Коло членів сім'ї визначене у ч. 2 ст. 64 ЖК і розраховано на житловий найм, причому на той його різновид, що нині іменується соціальним наймом.
   Піднаймач - особа, яка з наймачем уклала догововір піднайму.
   5. Суттєві умови договору соціального найму житла
   Предметом договору соціального найму, на відміну від приватного найму, може бути лише ізольоване житлове помешкання (квартира, житловий будинок, частина квартири або житлового будинку). У зазначеному житлі не можуть бути самостійним предметом договору найму частина кімнати або кімната, пов'язана з іншою кімнатою загальним входом (суміжні кімнати), а також підсобні помешкання.
   Надані громадянам житлові помешкання повинні відповідати ряду вимог: бути упорядкованими стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, а також відповідати розміру, визначеному чинним законодавством.
   Санітарні і технічні вимоги, що ставляться до житлових помешкань, передбачають умови, при яких проживання в помешканнях не буде заподіювати шкоди здоров'ю громадян. Під благоустроєм розуміється сукупність визначених житло-побутових умов (наявність водопроводу, каналізації, газу, центрального опалення) і визначається відповідно до місцевих умов і характеру житлового фонду в даному населеному пункті.
   Жилі приміщення надаються громадянам у межах норм житлової площі, за виключенням випадків, передбачених законодавством України. Під нормою житлової площі розуміється граничний її розмір, що може припадати на кожного члена сімї, який має право на житлове приміщення. Вона має свої межі. Так, ст. 47 ЖК передбачає норму житлової площі в розмірі 13,65 кв.м на одну особу. Це максимальний розмір, що може бути надано людині. Причому в даному випадку йдеться саме про норми житлової площі без урахування площі підсобних приміщень (кухонь, коридорів, кладових і т. д.). Вона визначає не саме право, а його межі.
   Деякі особи мають право на додаткову житлову площу. Додаткова житлова площа - це розрахунковий норматив житлової площі, на яку додатково (понад основну норму жилої площі) може претендувати особа. Вона не є зайвою. До категорії громадян, що мають на це право, відносяться особи, які страждають захворюваннями, перерахованими в особливому переліку; військовослужбовці, починаючи з полковника, у тому числі і ті, що пішли у відставку за вислугою, або звільнені в запас; Герої Радянського Союзу і Герої Соціалістичної Праці; заслужені діячі науки, мистецтва і техніки; народні і заслужені артисти; автори наукових відкриттів, заслужені винахідники і раціоналізатори, а також автори винаходів і раціоналізаторських пропозицій, що мають велике народногосподарське значення; науковці, що мають вчений ступінь доктора або кандидата наук або вчене звання професора, доцента або старшого наукового співробітника, а також письменники, композитори, художники, скульптори й архітектори, що є членами Спілки радянських письменників або відповідних художніх спілок; медичні і зубні лікарі, що займаються приватною практикою вдома; персональні пенсіонери і їхні сім'ї, інші.
   Додаткова площа може складати окрему кімнату будь-якого розміру, а при її відсутності - 10 кв.м. Особам, що страждають тяжкими формами хронічних захворювань, а також тим, кому ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової житлової площі може бути збільшено. Наприклад, право на додаткову площу може бути надано адвокатам.
   Площа, яка виходить за межі основної та додаткової норми, що належить даній сім'ї, кваліфікується як надлишки. Наприклад, сім'я у складі чотирьох осіб мешкає в квартирі метражем 96 кв.м. На таку сім'ю припадає: за нормою 54,6 кв. м (13,65x4) і, якщо немає підстав для додаткової житлової площі, надлишки складуть 42,4 кв. м.
   Правовий режим, установлений для надлишків, залежить від того, чи є вони внутрікімнатними або утворюють окрему ізольовану кімнату. У будинках місцевих Рад це призводить до покладання на наймача альтернативного зобов'язання: за його вибором передати зайву ізольовану кімнату будь-якій обраній ним особі або здати її для заселення виконкомом місцевої Ради. У противному випадку ця кімната може бути витребувана в судовому порядку. Внутрікімнатні надлишки вилученню не підлягають.
   Як виключення із викладених загальних правил для випадків утворення надлишків у наймача, що мешкає із сім'єю в окремій квартирі, встановлено інший порядок. Він має право вимагати замість тієї, яку займає, надання йому іншої квартири меншого метражу. Якщо ця вимога не буде виконана, то і наймач звільняється від обов'язку ліквідувати надлишки одним із двох зазначених засобів. Якщо ж він сам відмовляється від належним чином наданої квартири, відновлюється його зобов'язання по ліквідації надлишків у загально-встановленому порядку. Внутрікімнатні надлишки вилученню не підлягають.
   Крім максимального розміру житлової площі в житловому праві існує і мінімальний розмір. Мінімальний розмір - це усереднений показник рівня забезпеченості громадян житловою площею в даному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян житловою площею в населеному пункті визначається відповідними облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами. Житлове помешкання нижче мінімального розміру не може розглядатися в якості предмета договору соціального найму. Воно не може бути таким навіть у тому випадку, коли між громадянином і органами, що надають житло, досягнуто згоди, оскільки така угода явно ущемляє й обмежує права громадян. Виняток складають випадки, коли житлове помешкання нижче мінімального розміру дається в порядку тимчасового поліпшення житлових умов.
   Помешкання повинно даватися в будинку капітального типу, у межах того населеного пункту, в якому громадянин стоїть на обліку осіб, що потребують житло.
   Строк у договорі соціального найму житла
   Відповідно до частини 1 статті 9 ЖК громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Таким чином, і договір найму приміщення завжди є безстроковим. Все викладене вказує на те, що термін у договорі соціального найму житла не є істотною умовою. Істотні умови - це умови, узгодження котрих необхідно і досить для укладення договору. Договір не буде укладений доти, доки не будуть узгоджені всі до єдиного його істотні умови. Термін у договорі соціального найму житла сторонами не обумовлюється, а окреслюється законом.
   Ціна договору. Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.
   Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) обчислюється відповідно до ставок, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ставкою квартирної плати називають ціну за користування одним квадратним метром жилої площі1. В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім'ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо розміри її на всю сім'ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Плата за користування рештою зайвої загальної площі береться в підвищеному розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
   Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
   В деяких випадках плата за користування житлом може бути встановлена за ставкою “нуль”. Наприклад, спеціалісти, які працюють і проживають у сільській місцевості, поза населеними пунктами (а в установлених законодавством випадках - у селищах), не сплачують ціни договору, оскільки встановлена ставка у розмірі “О” за користування жилим приміщенням з опаленням і освітленням. Переліки категорій спеціалістів, які забезпечуються таким приміщенням, і порядок їх надання встановлюються КМ України.
   Ціну навряд чи можна віднести до суттєвих умов договору. Адже вона стандартизована відповідними нормативними актами і не може бути змінена угодою сторін. Таким чином, у договорі соціального найму суттєвою є тільки умова про предмет.
   6. Зміст
   Право наймодавця.
   Жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово-експлуатаційною організацією. Якщо для експлуатації будинків відомчого або громадського житлового фонду не може бути створено житлово-експлуатаційну організацію. експлуатація будинків здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією.
   Перед наданням житлових помешкань у будинках відомчого житлового фонду житлово-побутова комісія підприємства (установи, організації) перевіряє житлові умови кожного черговика і вносить пропозиції адміністрації підприємства установи, організації і профспілковому комітету. Розбіжності що виникли між адміністрацією підприємства, установи, орга нізації і профспілковим комітетом з питань надання житлових помешкань, розглядаються вищестоящою організацією, у віданні якої знаходиться дана організація, і вищестоящим проф спілковим органом.
   Наймодавець вправі вимагати розірвання або зміни договору найму житлового помешкання тільки на підставах, прямо передбачених законом і у встановленому порядку.
   Обов'язок наймодавця:
   - Надати житлове помешкання в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню саме як житлового помешкання. У противному випадку наймач вправі вимагати цього по суду і стягнути відшкодування понесених ним збитків.
   - На органи місцевої адміністрації покладається здійснення контролю за правильним застосуванням законодавства при розподілі житлової площі в будинках зазначених організацій.
   - Робити капітальний ремонт житлового помешкання. У будинках місцевих Рад і відомств до капітального ремонту відноситься заміна основних конструкцій будівлі, дверей, вікон, підлог, перекладка печей, ремонт центрального опалення, водопроводу, каналізації, ванного устаткування і сміттєпроводу (п. 4 Типового договору). Порушення цього обов'язку уповноважує наймача зробити капітальний ремонт, передбачений договором, якщо це викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати його в рахунок квартирної плати.
   - Виправляти в будинках місцевих Рад і відомств ушкодження устаткування в квартирі не пізніше 3 днів після повідомлення, а у випадку аварії - негайно.
   - Якщо необхідність у проведенні внутріквартирного поточного ремонту викликана пошкодженням частин будинку, інженерного обладнання або пов'язана з капітальним ремонтом будинку чи його конструктивних частин, цей ремонт провадиться наймодавцем (житлово-будівельним кооперативом) або за його рахунок.
   Право наймача.
   Якщо на порушення права наймача жиле приміщення, що є предметом укладеного з ним договору найму, заселено наймодавцем іншими особами, він вправі вимагати визнання ордера недійсним і виселення цих осіб у судовому порядку.
   Наймач має право як укладати, так і припиняти договір: відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі зі згоди членів сем'ї у будь-який час розірвати договір найму.
   Наймачу належить також право залишати за собою жиле приміщення на визначений законом строк при тимчасовому виїзді; здавати частину приміщення, яке він займає у піднайм іншим особам; обмінювати жиле помешкання на інше; вимагати розділу жилого приміщення, укладення одного договору найму на жиле помешкання, що займає при об'єднанні у одну сім'ю наймачів окремих жилих помешкань в одній квартирі; вимагати надання вивільненого суміжного неізольованого жилого приміщення чи ізольованого жилого приміщення (в межах, що встановлені нормами); вселяти інших осіб у найняте жиле помешкання.
   Якщо в квартирі, де мешкає два або більше наймачів, звільнилося неізольоване житлове помешкання1, воно відповідно зі ст. 54 ЖК України дається наймачу суміжного житлового помешкання незалежно від його розміру й можливості переустаткування помешкань в ізольовані. Тому неізольоване житлове помешкання, що звільнилося, додається наймачу суміжного житлового помешкання й у тому випадку, якщо в результаті цього житлова площа, що виявилася в користування наймача, перевищить установлені норми.
   Наймач має право обміняти житлове помешкання на інше.
   Необхідно відокремити обмін житла від міни. Тому доцільно зробити порівняльний аналіз договорів обміну житловими приміщеннями і міни житла. Це дасть можливість знайти спільні і відмінні риси, що дозволять говорити про те, як вказані правовідносини співвідносяться між собою: чи є вони самостійним видом відносин або взаємодіють як загальне і часткове.
   Під обміном житла розуміється угода наймачів про взаємну передачу прав і обов'язків за договорами житлового найму (О.С. Іоффе, О.А. Красавчиков). Або, як відмічає в іншій своїй роботі О.С. Іоффе: “Обмен - взаимный перенаем жилых помещений”. Основна відмінність міни житла від обміну житловими приміщеннями полягає в тому, що в першому випадку договір фіксує перехід права власності, а у другому випадку відбувається перехід права користування між наймачами житлового приміщення. Саме в тому, що припиняється право власності на майно, яке відчужується при обміні, і тому, що виникає право власності на майно, що набувається. Н.П. Волошин бачить правову мету і правовий результат міни, який дозволяє вважати договір виконаним і завершеним для кожної із сторін, а також відрізняє цей договір від подібних правовідносин. Д.М. Гєнкін також свого часу висловлювався з цього приводу та проводив межу між міною та обміном житла, оскільки в останньому випадку від однієї сторони до іншої остаточно не передається ні право власності, ні інші речові права.
   Про те, що обмін не є, власне, міною можна судити і на нормативному рівні. Наприклад, в “Правилах обміну жилих приміщень в Українській РСР” відмічається, що норми цих правил застосовуються тільки до обміну жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів2. При обміні обов'язковим є наявність ордерів, що є підставою для вселення кожної із сторін в приміщення, чого не потрібно при міні житла. Обмін житла проводиться за допомогою бюро з обміну житловими приміщеннями чи аналогічною установою при виконкомі місцевої Ради або самим виконкомом. Договір міни житла підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. При обміні житла правовстановлюю-чим документом, що дозволяє займати житлове приміщення, є ордер; у правовідносинах міни житла правовстановлююче значення має договір як документ та ордера не потрібно. При обміні житла необхідною є відповідна згода власника будинку та всіх наймачів, при міні житла вирішальне значення для укладення правочину має сама згода співвласників. Нарешті, за договором міни житла сторони сплачують державне мито4, чого не відбувається при обміні, оскільки не відбувається відчуження житла. Договір міни вичерпується цим договором і не передбачає додаткових договірних зв'язків; обмін житла служить передумовою для встановлення договорів найму житла з обома сторонами, оскільки їх правове становище як жильців та право користування житлом обумовлене існуючим договором найму з власником житла.
   При міні житла допускається погіршення житлових умов сторін, у тому числі щодо розмірів житлової площі. Це не є припустимим при обміні житловими приміщеннями Підтвердженням тому є судова практика. Так, Ватутінським районним судом міста Києва розглядалася цивільна справа сім'ї Луговських за позовом до Іванчука Н.Н. про визнання недійсним договору міни трикімнатної квартири в місті Киев; житловою площею 39,6 квадратних метра на будинок в селі Нова Олександрівка житловою площею 23,7 квадратних метра. Свої вимоги про визнання договору міни недійсним позивачі обґрунтовували погіршенням їх житлових умов в набутому житловому будинку щодо розмірів житлової площі Суд першої інстанції своїм рішенням від 11 травня 1995 року задовольнив позов і визнав договір міни недійсним. Згодом рішення Ватутінського районного суду від 11 травня 1995 року було відмінено Судовою колегією з цивільних справ Київського міського суду, оскільки доводи суду першої інстанції в частині погіршення житлових умов сім'ї Луговських не обґрунтовувалися нормою закону. Норми ж закону, що регулюють договір міни (ст. ст. 241, 242 ЦК УРСР) таких обмежень не містять.
   Все вищевикладене дозволяє говорити про відмінність міни житла і обміну житловими приміщеннями в системі цивільного права. Міна житла підкоряється правилам про міну, викладеним в цивільному законодавстві; обмін житловими приміщеннями регулюється як цивільним законодавством, так і ЖК, а також спеціальними правилами і нормами. Основним спільним моментом, характерним як для міни житла, так і для обміну житловими приміщеннями є те, що для виникнення вказаних правовідносин необхідно узгоджене волевиявлення сторін, що дозволяє говорити про їх договір ну природу. З урахуванням всього комплексу проаналізованих характеристик, необхідно зазначити наступне. Міна житла і обмін житловими приміщеннями є двома самостійними правовідносинами, що мають суттєві відмінні риси та на законодавчому рівні врегульовані спеціальними нормами і правилами, що дозволяють відрізняти їх один від одного.
   З приводу обміну житла, яке знаходиться в приватній власності на житло, що займається особою на умовах соціального найму, в науці були висловлені різні точки зору. В.А. Та-рхов стверджував, що неприпустимим є обмін громадянином-власником будинку на квартиру, яка знаходиться у громадянина на умовах найму. О.С. Іоффе, навпаки, відмітив, що не є виключеним обмін будинку, що знаходиться у особистій власності на приміщення, що займається наймачем у будинку відомства чи місцевої Ради. На наш погляд, друга точка зору є більш справедливою. Це підтверджується і судовою практикою, оскільки такий обмін передбачений, наприклад, п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи”. Якщо у правочині обмінюється приватне житло на те, що знаходиться у особи на умовах найму, вважаємо найбільш вірним вживання терміну “обмін житловими приміщеннями”. Адже ще Г.Ф. Шершеневич зазначав, що “не будет договором мены ... сделка, по которой одно лицо вместо вещи, которая приобретается на праве собственности, предоставляет другому пользование ... вещью”. Кажучи про обмін житлового приміщення, що знаходиться на умовах найму, на житло, що перебуває в приватній власності, необхідно говорити про змішаний договір з елементами міни і обміну житловими приміщеннями. Тобто тут потрібно використовувати норми як міни, так і обміну у відповідних частинах договору.
   У отримане від наймодавця жиле приміщення наймач вправі не тільки вселитися сам із сім’єю, але і вселяти інших осіб.
   Наймач вправі зі згоди наймодавця здійснити переобладнання. Переобладнання (перепланування) жилого помешкання - це установка в ньому перегородок, перетворення суміжної кімнати на ізольованую і т. і. Цьому не перечать договори житлового найму будь-яких видів, незалежно від того, виявляє відповідну ініціативу наймодавець чи наймач. Від кого б така ініціатива не виходила і який би вид житлового фонду вона не зачіпала, для переустаткування необхідно дозвіл виконкому місцевої Ради, що надається після утвердження проекту переустаткування межвідомчої комісії. Як акт адміністративного нагляду за збереженням житлового фонду рішення виконкому з цьому приводу не підлягає судовому оспорюванню і може бути оскаржено тільки у адміністративному порядку. Крім того, переобладнання з ініціативи наймодавця потребує згоди наймача і всіх повнолітніх членів його сім'ї, а якщо ініціатором переустаткування є наймач, він повинен отримати згоду всіх повнолітніх членів своєї сім'ї і наймодавця. Відмова у згоді на переобладнання будь-кого із перерахованих осіб може бути оскаржена в суді, за виключенням відмови наймодавця - приватного власника, усупереч волі якого переустаткування взагалі неприпустимо.
   При вирішенні подібних суперечок суди враховують, що по прямій указівці закону перебудова житлового помешкання може здійснюватися тільки з метою підвищення його опорядженості. Звідси випливає, що, коли передбачається перебудова комунальної квартири, необхідна згода всіх проживаючих у ній наймачів і повнолітніх членів їх сімей, а при відсутності згоди будь-якого з них - остаточне рішення приймає суд за позовом зацікавленої особи.
   У житлових зобов'язаннях всіх інших видів наймам і повнолітні члени його сім'ї, що володіють самостійним джерелом засобів до існування, мають право на поділ житлового помешкання і воно захищається в судовому порядку.
   Розділ житлового помешкання спричиняє утворення замість єдиного двох або декількох житлових зобов'язань.
   Але тому що всі учасники поділу є суб'єктами вихідних правовідносин, розділ юридичне означає зміну цих правовідносин як по суб'єктному складу, так і по об'єкту.
   Виключений поділ службового або такого помешкання, що надано за спеціальним житловим зобов'язанням у відомчому фонді. У будинках особистих власників розділ може бути здійснений тільки за згодою з власником будинку.
   При здійсненні членом сім'ї права на поділ йому повинна бути виділена ізольована кімната. Якщо для цього необхідна перебудова або перепланування, то, дотримуючись встановленого порядку, можна пред'явити вимогу про розділ, сполучення з вимогою про перебудову (перепланування). Оскільки кожний член сім'ї має рівне з іншими право на житлове помешкання, то і розділ провадиться в рівних частках, якщо інше не було обговорено при вселенні нових членів сім'ї. Відступ від принципу рівності часток може бути викликаний лише об'єктивною невідповідністю таким долям наявних на даній площі ізольованих житлових помешкань. Суд враховує також сформований у сім'ї порядок користування житловим помешканням (коли, наприклад, сину для проживання виділяється певна кімната) і розв'язує питання про поділ хоча із відступом від рівності долей, але у відповідності до цього порядку.
   Об'єднання двох або декількох житлових помешкань в об'єкт єдиного зобов'язання - акт, прямо протилежний поділу. Він призводить до утворення на базі декількох єдиного житлового зобов'язання. Але через те, що особи, які прибігають до об'єднання, вже знаходяться в житлових правовідносинах, то цей акт юридичне означає зміну їх по суб'єктному складу й об'єкту водночас.
   Юридичною передумовою об'єднання признається утворення єдиної сім’ї особами, що мешкають в одній квартирі та користуються житлом за окремими договорами. Якщо цієї передумови немає, в об'єднанні повинно бути відмовлено, тому що в подібних випадках воно звичайно використовується для прикриття незаконної передачі житлового помешкання одним наймачем другому. При наявності ж зазначеної передумови в наймачів виникає право на об'єднання.
   Необхідно визнати, що наймач, який мешкає у відомчому будинку по спеціальному житловому зобов'язанню, вправі об'єднатися лише з наймачем, який володіє таким же правом на житлове помешкання. Але які б умови для права на об'єднання не були потрібні, якщо у наймачів таке право є, а наймодавець ухиляється від укладання єдиного договору, об'єднання може бути здійснене в судовому порядку за допомогою позову, пред'явленого до наймодавця.
   Наймач управі зажадати помешкання по суду і стягнути відшкодування понесених ним збитків, якщо наймодавець перешкоджав здійсненню права на об'єднання двох чи декількох жилих приміщень.
   Обов'язки наймача:
   - використання житлового помешкання, а також підсобних приміщень і місць загального користування тільки за прямим призначенням і на рівних правах з іншими наймачами, що мешкають у цій квартирі;
   - при вселенні в житлове помешкання інших осіб наймач зобов'язаний додержуватися чинних в даній місцевості правил прописки громадян, хоча на сьогодні інститут прописки і відмінено;
   - бережливо ставитись до будинку;
   - підтримувати житлове помешкання в справному стані, проводити поточний ремонт. У будинках місцевих Рад і відомств до поточного ремонту відноситься білення стель, фарбування стін, підлог і т. д.;
   - наймачі зобов'язані держати в чистоті і порядку житлові помешкання і місця загального користування квартири, зокрема після користування ванною вона і зливальні труби повинні промиватися теплою водою, ванна кімната і санітарно-технічне устаткування мають бути продезинфіковані;
   - у зимовий період (при відсутності центрального опалення) необхідно робити регулярну топку печей, підтримуючи нормальну температуру в житлових помешканнях і в місцях загального користування (кухні й ін.);
   - своєчасно вставляти і замазувати другі рами, витирати вікна і підвіконня, не допускаючи набрякання води від потіння вікон і льоду на підлогу;
   - щодня прибирати і провітрювати помешкання, не рідше одного разу на тиждень мити підлоги (за винятком паркетних) у житлових кімнатах і місцях загального користування, слідкуючи при цьому, щоб вода не проникала через вентиляційні решітки в підлозі;
   - паркетні підлоги натирати не рідше одного разу на місяць;
   - утримувати ванну, підлогу і стіни ванної кімнати і вбиральні в чистоті і сухими, не кидати в унітази і раковини кухонні відходи та інші предмети, що засмічують каналізацію;
   - мати у вхідних дверей квартири постілки для витирання взуття;
   - сміття, кухонні відходи збирати у відра, що щільно прикриваються кришкою і щодня виносити їх із квартири в зазначені житло-експлуатаційною організацією місця або згідно з графіком виносити до спеціальних машин (якщо немає сміттєпроводу);
   - харчові відходи збирати в спеціальний посуд, котрим відгодівельні господарства забезпечують мешканців, щодня виносити і зсипати в тару, що встановлюється на садибах;
   - у випадку появи гризунів повідомляти житлово-експлуатаційні управління;
   - своєчасно вносити квартирну плату, а також платежі за комунальні послуги;
   - дотримуватися правил соціального співжиття, а також чинних правил користування житловим помешканням;
   - економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію;
   - недопускати використання житлових будинків на шкоду інтересам суспільства;
   - при припиненні договору повернути наймодавцю житлове помешкання в тому стані, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу або в стані, обумовленому договором. При виїзді з житлового помешкання в будинку місцевої Ради або відомства воно здається наймодавцю по акту із забороною знімати встановлені наймачем устаткування і пристосування, якщо це може заподіяти шкоду помешканню.
   У випадку порушення покладених на наймача обов'язків він також піддається визначеним санкціям, зокрема він зобов'язаний відшкодувати викликані погіршенням найнятого житлового помешкання збитки, якщо не доведе, що це відбулося не з його вини і не з вини спільно проживаючих із ним членів сім'ї.
   7. Форма
   Житлові зобов'язання в будинках місцевих Рад або відомств потребують письмового оформлення (ч. 1 ст. 61 ЦК). Вони повинні оформлятися ордером, фінансовим особовим рахунком, а також письмовим договором. Ця вимога на практиці найчастіше не дотримується, і справа обмежується лише тим, що відповідно до ордера наймодавець фактично надає, а наймач фактично займає виділене йому житлове помешкання. Такі дії аж ніяк не складають односторонніх угод наймодавця і наймача. Кожен з односторонніх правочинів, навіть якщо вони взаємозалежні, відбувається самостійно і породжує певні юридичні наслідки незалежно від іншого. Тим часом наймач не міг би поселитися в житлове помешкання, якби воно не було надано, як і наймодавець надає помешкання лише за вимогою наймача, який бажає в ньому оселитися. Тому фактичне вселення, не супроводжуване письмовим договором, є теж договір, хоч йому і не надано необхідної форми. Оскільки ж письмова форма в цьому випадку не складає умови дійсності договору, а факт його укладання з очевидністю випливає із факту заняття житлового помешкання і відкриття наймачу фінансового особистого рахунку, існування договору не може бути поставлено ні під який сумнів.
   Щодо письмової форми цього договору (ст. 61 ЖК), то не можна не погодитися з думкою В.Ф. Маслова, який стверджував, що письмова форма тут не розглядається як обов'язкова умова виникнення договірних відносин. Цією умовою є ордер та факт вселення громадянина у вказане житлове приміщення. Як наслідок, письмовий договір лише обертає у цивільно-правову форму вже ті відносини, що виникли з найму житлового приміщення, та є засобом інформації сторін про їх права та обов'язки.
   Особистий рахунок - бухгалтерський документ, допоміжний стосовно договору найму житлового помешкання, і він служить в основному для розрахунків між наймачем і наймодавцем. Таким чином, його відкриття є одностороннім актом наймодавця, що не може замінити двостороннього договору найму житлового помешкання. Проте в тих випадках, коли через будь-які причини не був укладений письмовий договір найму житла, наданого громадянину в користування, відкриття особистого рахунку може бути одним із доказів, що підтверджують укладання сторонами договору.
   8. Порядок укладання договору та внесення змін
   Договір соціального найму - це двосторонній правочин, а тому для його укладання потрібна угода сторін. Щоб сторони могли досягти згоди і тим самим укласти договір, необхідно, щоб одна із них зробила пропозицію про укладення договору, а інша - прийняла цю пропозицію. Тому укладення договору проходить дві стадії. Перша стадія називається офертою, а сторона, що робить пропозицію укласти договір, оферентом. Друга стадія називається акцептом, а сторона, що приймає пропозицію, - акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт.
   Вважається, що в договорі соціального найму житла офертою є видача ордера, а акцептом - вселення його отримувача в запропоноване житло. Розглянемо більш детально ці елементи.
   Відомо, що за своєю юридичною природою ордер на житлове приміщення є особливим адміністративно-правовим документом, у якому міститься розпорядження, наказ житлово-експлуатаційній організації надати громадянину, на ім'я якого виданий ордер, і членам його сім'ї в користування для проживання жиле приміщення, зазначене в ордері. Але мало хто звертає увагу на те, що ордер водночас містить в собі і пропозицію укласти договір найму житлового приміщення, яке зазначено в ньому. На нашу думку, видача громадянину ордера і є офертою (пропозицією), що спрямована на укладення відносин з соціального найму житла. На користь цього говорить наступне. Ордер містить в собі всі елементи (ознаки) оферти. По-перше, пропозиція отримати зазначене житло адресована конкретній особі. По-друге, ордер вміщує пропозицію та досить визначено виражає намір власника (держави чи громадської організації) укласти договір з адресатом, якщо останній прийме цю пропозицію. Більше того, враховуючи той факт, що ордер є дійсним протягом ЗО (при міжгороднім обміні - 60) днів, можна стверджувати, що маємо справу з офертою, що зроблена з вказівкою строку для відповіді (стаття 155 ЦК). По-третє, ніким не піддається сумніву те, що ордер є підставою для укладення договору соціального найму житла. На це вказує і ст. 61 ЖК. Проте у науці цивільного права є кілька точок зору про ступінь співвідношення ордера та договору найму житлового приміщення. Перша виходить з того, що підставою виникнення прав наймача на надане йому житлове приміщення є відповідний адміністративний акт - ордер. Друга вказує, що цей акт сам по собі не є підставою виникнення прав на житло, але надає наймачу лише право вимагати укладення договору найму відповідного житлового приміщення. Права ж та обов'язки наймача, у тому числі й право на отримання передбаченого у адміністративному акті приміщення, випливають лише з укладеного сторонами договору. Третя - право користування житловим приміщенням виникає зі складної юридичної процедури, якою є поєднання адміністративного акту та укладеного на його підставі договору житлового найму.
   Тут потрібно уточнити. Вище вже йшлося про багатопонятійне значення договору. Одне з понять договору вказує, що це правочин, тобто дія, що спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Тому розглянемо договір соціального найму спочатку як правочин. З цією обставиною пов'язана низка важливих наслідків, серед яких і те, що вона підкоряється вимогам про дійсність правочинів, правилам про оферту та акцепт, про момент, коли договір визнається укладеним тощо.
   Виникненню житлових правовідносин справді передує ціла низка юридичних фактів: розгляд справи заявника, прийняття власником або уповноваженою особою рішення про надання житлової площі, виділ житла, видача ордера, вселення і т. д. Але все це можна об'єднати словами - волевиявлення наймодавця і волевиявлення наймача. Очевидно, що власник, у якого сформувалась воля на передачу майна у найм, безпосередньо (як це відбувається у громадському житловому фонді) або через уповноважену особу (як це відбувається у державному житловому фонді) виявляє її зовні. Тільки організаційна форма та специфічність сутності наймодавця викликають таку складну процедуру волевиявлення при укладенні договору соціального найму. Подібна ж, так само складна, ситуація може виникнути не тільки при укладенні договору найму. Наприклад, для того, щоб кредитна спілка видала позику, потрібно, щоб особа стала членом цієї організації, подала заявку, яка потім була б розглянута, принято рішення і тільки потім укадена угода і видано позику.
   Відомо, що права та обов'язки у сторін виникають з моменту укладення правочину-договору. З цього моменту у наймача виникає право на житлове приміщення, а володіння та користування буде правомірним. Видача ордера на це право ще не породжує, а лише передбачає його виникнення у майбутньому при настанні певних юридичних фактів, зокрема при вселенні в житло особи на підставі ордера. Слід вважати, що оферта у вигляді ордера цією особою акцептована, а між сторонами виникають відносини з соціального найму. Виходячи зі всього вищевказаного, робимо висновок, що договір соціального найму є укладеним з моменту заселення наймача у надане приміщення, оскільки саме це породжує у нього і наймодавця права і обов'язки по житлу. Цей факт підтверджується ще й тим, що оферта не буде вважатись акцептованою у вказаний строк, не відбудеться вселення у пропоноване житло, а правочин не буде укладеним.
   Порядок надання житла
   Житлові помешкання в будинках державного житлового фонду надаються громадянам районною, міською (районною в місті) адміністрацією при участі громадської комісії з житлових питань, утворюваної з депутатів, представників громадських організацій, трудових колективів. Громадська комісія з житлових питань перевіряє житлові умови громадян, що стоять на обліку, а також розглядає відповідні клопотання адміністрації (профспілкового комітету) підприємства, установи або організації, що не мають свого житлового фонду, і підготовляє пропозиції.
   У будинках відомчого житлового фонду житлові помешкання надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим районною, міською (районною в місті) адміністраціями.
   Місцева адміністрація міста, району безпосередньо не займається наданням житлових помешкань у будинках відомчого житлового фонду. Вона здійснює контроль за тим, кому даються ці житлові помешкання адміністрацією і профспілковим комітетом відповідного підприємства, установи, організації. Після встановлення правильності рішення указаних органів про надання житлових помешкань місцева адміністрація підтверджує це рішення. У випадку незгоди з рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства (установи, організації) про надання житлової площі працівнику (допущено істотне порушення правил обліку громадян, що потребують житла, розподілу житлової площі і т. д.), це рішення із зауваженнями повертається відповідному підприємству (установі, організації).
   Місцева адміністрація не може самостійно включати в подані списки інших громадян або виключати кого-небудь. Дещо інший порядок надання житлових помешкань установлено для будинків, зведених за рахунок самого підприємства. У цих випадках житлова площа підлягає заселенню в особливому порядку - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства з наступним повідомленням місцевої адміністрації про надання житлових помешкань. У будинках відомчого житлового фонду житлові помешкання даються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства з наступним повідомленням місцевої адміністрації про надання житлових помешкань для заселення.
   На підприємствах, в установах, організаціях, створених на праві приватної власності, житлові помешкання даються за рішенням уповноважених на те органів управління цих організацій. У кооперативах та інших громадських організаціях, що є власником (власниками) житлового фонду, функції по наданню житлових помешкань виконують колективні органи управління цих організацій: загальні збори, правління, ради й ін.
   Зміна договору найму житлового приміщення
   Житлові відношення, проходячи стійкими, стабільними, у своєму прямуванні шляхами, піддаються змінам головним чином внаслідок змін, що відбуваються в сім'ї.
   Відповідно до статті 162 ЦК одностороння зміна умов договору не припускається, за винятком випадків, передбачених законом. Договор найму житлового приміщення, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, може змінюватися за згодою сторін. Особливість цього договору полягає в тому, що для його зміни необхідна згода не тільки сторін (наймодавця і наймача), але і згода членів сім'ї наймача. Така вимога базується на тому, що особи, які спільно проживають з наймачем, набувають такі ж права як і наймач.
   Згоди однієї зі сторін не потрібно, лише коли по прямій указівці закону вона не вправі заперечувати проти зміни договору іншою стороною (поділ і об'єднання житлових помешкань, заміна наймача, ліквідація надлишків, що утворилися, у вигляді ізольованої кімнати і т.д.). У цьому випадку вирішення подібних питань виноситься компетентними органами, що управляють відповідним житловим фондом (ст.ст. 18-19 ЖК).
   Розглянемо більш детально випадки зміни договору соціального найму житла без згоди сторін.
   Зміни договору найму житлового приміщення на вимогу члена сім'ї наймача
   Член сім'ї наймача вправі зажадати згоди на укладення з ним окремого договору найму за умов:
   - згоди членів сім'ї, що проживають разом із ним;
   - можливості виділення відповідної жилої площі у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим статтею 63 ЖК (а саме: предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок; не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, сполучена з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), а також, якщо малометражна кухня (до 8 метрів), суміщені санвузол та ванна.
   Розмір частки житлової площі, що припадає на кожного з проживаючих у житловому приміщенні членів сім'ї, визначається шляхом розподілу загальної житлової (а не загальної корисної) площі квартири на число членів сім'ї, що мають самостійне право на житлову площу, у тому числі і неповнолітніх дітей. Наприклад, в трикімнатній ізольованій квартирі з житловою площею 45 кв.м проживає сім'я, що складається з 5 членів. Доля житлової площі, що припадає на кожного з них, дорівнює 8 кв.м. При наявності ізольованої кімнати такого розміру один із членів сім'ї може ставити питання про зміну договору найму житла і укладення з ним окремого договору на цю кімнату. Розподіл не може мати місця, якщо це призведе до штучного погіршення житлових умов і необхідності постановки на облік як потребуючих в покращенні житлових умов.
   Таким чином:
   - при відсутності можливості виділити члену сім'ї ізольовану кімнату розділ жилого приміщення не допускається;
   - розподіл житлової площі проводиться між усіма членами в рівних частках, якщо угодою між сторонами не передбачено інше;
   Як результат такого розподілу, між членами сім'ї укладається новий договір найму житла. Одночасно вносяться зміни в існуючий договір найму житлового приміщення.
   Зміна договору на вимогу наймачів, що об'єднуються в одну сім'ю
   Громадяни, що проживають в одній квартирі і користуються в ній жилими приміщеннями за самостійним договорам найму, відповідно до статті 105 ЖК, мають право вимагати укладення з будь-ким із них одного договору найму на все приміщення, що вони займають.
   Таке право у громадян виникає у випадку об'єднання їх в одну сім'ю. Членами сім'ї наймача, як це визначено ч. 2 ст. 64 ЖК, є подружжя наймача, їхні діти і батьки. Інші особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача за умови спільного з ним проживання і ведення спільного господарства. Питання про зміну договору найму жилого приміщення з цих підстав є слідством вступу в шлюб осіб, що мешкають у спільній квартирі та користуються за окремими договорами найму житловими приміщеннями в ній, об'єднання в одну сім'ю братів, сестер, бабусь, дідусів і онуків, а то і чужих одна одній осіб із метою сумісного проживання, ведення спільного господарства, надання взаємодопомоги і задля взаємної турботи. Тобто мова в даному випадку не йде тільки про утворення сім'ї шляхом укладення шлюбу.
   Вимогу може бути заявлено як у тому випадку, коли сім'я вже склалася, так і тоді, коли громадяни, що мешкають в одній квартирі, у спільній заяві висловили намір об'єднатися в одну сім'ю. Важливо, щоб волевиявлення суб'єктів про об'єднання в одну сім'ю було не фіктивним, а дійсним, відповідало їхньому наміру укласти єдиний договір найму житлового приміщення.
   Як відмічається в правовій літературі, зміна договору найму житла за вимогою наймачів, що об'єдналися в одну сім'ю, може мати місце в будь-якому житловому фонді, у тому числі й у жилих будинках підприємств, установ і організацій найважливіших галузей народного господарства1. Хоча в теорії існує й інший погляд.
   Зміна договору внаслідок визнання наймачем іншого члена сімї
   Відповідно до статті 106 ЖК повнолітній член сім'ї наймача має право за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
   Ці правила не поширюються на робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину (списки таких підприємств, установ, організацій затверджуються КМ України), крім випадків, коли наймач одержав жиле приміщення не у зв'язку з трудовими відносинами або коли наймодавець втратив право на його виселення.
   Заміна одного наймача іншим можлива за умов: пред'явлення повнолітнім членом сім'ї наймача відповідної вимоги до наймодавця про визнання його наймачем по раніше укладеному договору найму замість початкового наймача; згоди наймача й інших проживаючих із ним повнолітніх членів сім'ї на визнання члена сім'ї наймачем. Таке ж право належить у випадку смерті наймача будь-якому з членів сім'ї померлого. Виникаючі суперечки в зв'язку з визнанням члена сім'ї наймачем вирішуються в судовому порядку.
   Хотілося б підкреслити, що тільки смерть наймача або втрата ним права на жиле приміщення тягне за собою зміну договору-правовідношення. В інших випадках вносяться зміни тільки в договір як документ без змін у зобов'язаннях. Це пояснюється тим, що хоча члени сім'ї наймача і не названі законом як наймачі - за правовим статусом є такими. Тобто має місце договір з множинністю осіб на стороні наймача. Заміна наймача в принципі не впливає на обсяг прав і обов'язків членів сім'ї, бо всі вони мають однакові права і обов'язки.
   9. Припинення договору найму жилого приміщення
   Регулюючи припинення договору найму житла, законодавець розрізняє поняття “розторгнення договору найму жилого помешкання” і “виселення”. Перше вказує на зникнення підстави, із якої випливає право наймача користуватися житлом. Друге, в більшості випадків, є наслідком безпідставного володіння і користування житлом (наприклад, самоуправне заняття жилого приміщення) або припинення існування таких підстав (наприклад, розірвання договору).
   Зобов'язання, що виникають з договору найму жилого приміщення, можуть припинятися як за волевиявленням сторін, так і незалежно від їхньої волі. Припинення договору тягне за собою ряд суттєвих наслідків. Для наймача - це необхідність звільнити приміщення. Для наймодавця - це можливість розпорядитися звільненим жилим приміщенням.
   Оскільки в регулюванні правовідносин, що виникають із договору соціального найму, законодавець на перше місце ставить захист житлових інтересів наймача і членів його сім'ї, то їм надаються широкі права в припиненні цього договору. Такі дії не спричиняють ніяких несприятливих для них правових наслідків. З другого боку, наймач та члени його сім'ї захищаються від безпідставного розірвання житлових правовідносин з ініціативи наймодавця.
   Відповідно до діючого законодавства, наймач жилого приміщення має право за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. Передбачається, що в цьому випадку наймач виступає, як представник членів своєї сім'ї Законом не передбачено, як попередня умова, пояснення причин прийняття такого рішення, а також форми вираження волевиявлення наймача. Односторонність прийняття рішення про розірвання договору соціального найму обумовлена, як правило, виїздом на постійне проживання наймача в іншу місцевість у зв'язку зі станом здоров'я, переведенням на іншу роботу, утворенням сім'ї або переїздом в інше жиле приміщення при покращенні житлових умов.
   У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення продовжує діяти для тих, хто залишається проживати далі. А для члена сім’і, який вибув, припиняється, тому він втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
   Іноді наймачі, переїжджаючи на нове місце проживання, залишають приміщення, що раніше займали, в стані, не придатному для проживання без попереднього ремонту даного помешкання. Для недопущення таких випадків закон (ст.177 ЖК) установив, що наймач зобов'язаний при звільненні приміщення здати його в належному стані. Інші обов'язки наймача припиняються з моменту розірвання договору найму. Договір найму житлового помешкання вважається розірваним із дня виїзду наймача і членів його сім'ї.
   Деякі наймачі в період користування житловим приміщенням виконують роботи по його благоустрою (обкладають стіни підсобних приміщень лицювальною плиткою, пофарбовані стіни обклеюють обоями, замінюють лінолеум на паркет, роблять заміну сантехнічного обладнання, світильників, ставлять антени і т. п.). Усе встановлене наймачем він має право при розірванні договору найму демонтувати за умови, якщо це не позначиться негативно на технічному стані жилого приміщення та вартість робіт не враховується як плата за користування приміщенням. При неможливості демонтажу усе встановлене, якщо воно монтувалось без згоди наймодавця, передається разом із житловим приміщенням останньому, і наймач не вправі вимагати відшкодування його вартості.
   У випадку, коли покращення зроблені зі згоди наймо-давця і вони є суттєвими, може мати місце вимога про повернення безпідставно набутого відповідно до статті 469 ЦК УРСР. Таким шляхом іде судова практика, хоч це положення є дискусійним.
   Житлові правовідносини можуть бути припинені також і у зв'язку з певними подіями (смерть одинокого наймача, руйнування жилого приміщення у зв'язку зі стихійним лихом тощо).
   10. Виселення із займаного приміщення
   Виселення являє собою не що інше, як примусове вилучення житлової площі. Закон розглядає його в якості крайньої міри, що підлягає застосуванню тільки у випадках і в порядку, що прямо передбачені законом.
   Житловий кодекс України встановлює три види виселення: а) судове виселення з наданням іншої площі; б) судове виселення без надання іншої площі; в) адміністративне виселенння без надання другої площі чи з наданням її.
   З прийняттям Конституції України і встановленням у ст. 47 норми, згідно з якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, адміністративний порядок виселення на практиці не застосовується, оскільки є неконституційним.
   При судовому порядку рішення про виселення виносить суд, а реалізує його державний виконавець, якщо таке не відбувається добровільно. Суд установлює термін виселення, що з урахуванням особливих обставин може бути згодом продовжений. У випадках виселення з наданням іншої площі цей термін повинен бути точно визначений.
   Житлове законодавство передбачає в якості основного виду виселення - виселення з наданням громадянам іншого упорядкованого житлового приміщення, за винятком випадків, зазначених у Кодексі. Таким чином, виселення без надання іншого упорядкованого житлового приміщення є винятком із загального правила.
   Упорядкованим є житлове приміщення, що не тільки відповідає необхідним санітарним і технічним вимогам, але й обладнано відповідними комунальними зручностями, характерними для даного населеного пункту (газ, водопровід, центральне опалення, туалет, ванна й ін.). У випадку, коли такі зручності мають не всі житлові приміщення даного населеного пункту, варто виходити зі ступеня такої опорядженост! більшості житлових приміщень у даному населеному пункті будинків державного і суспільного житлового фонду.
   Деяким наймачам для відселення дається інше житлове приміщення із благоустроєм, що цілком відповідає нормам опорядженості даного населеного пункту, але нижче старого рівня благоустрою (наймач, наприклад, користувався природним газом, підведеним лише до будинків, розташованих поблизу траси газопроводу, а більшість житлових будинків у населеному пункті обладнані газобалонними установками зі скрапленим газом). Розглядати це як обмеження житлових умов наймача не є правильним. Якщо наймач житлового приміщення раніше користувався прихожою, коморою, балконом або іншими підсобними приміщеннями, а в наданому для відселення житловому приміщенні такі підсобні помешкання меншого розміру або взагалі відсутні, основ вважати його невпорядкованим також нема. Водночас не можна визнати правильним надання наймачу, що займав невпорядковане житлове приміщення, такого ж невпорядкованого житлового приміщення, якщо в даному населеному пункті більшість житлових приміщеннь е впорядкованими. Наймачу в такому випадку повинно бути надане для відселення житлове помешкання, що відповідає ступеню впорядженості більшості житлових приміщень даного населеного пункту.
   До числа впорядкованих відносяться і житлові приміщення, призначені для малосімейних і самотніх громадян, що відповідно до проекту обладнані напівваннами або піддонами з душовими установками замість ванних.
   У випадку виникнення суперечки з приводу відповідності наданого житлового приміщення санітарним, технічним вимогам і ступеню його благоустрою суд може доручити відповідним санітарно-епідеміологічним або житлово-комунальним органам провести його обстеження й дати висновок про це.
   Варто мати також на увазі, що інше опоряджене житлове приміщення, надане для виселення в передбачених законом випадках, повинно знаходитися в будинку капітального типу. З цього випливає також, що житлове приміщення повинно бути придатним для постійного проживання в ньому цілодобово.
   За розміром інше благоустроєне житлове приміщення, як установлено ст. 113 ЖК України, повинно бути не менше того, що займав наймач, але в межах норми житлової площі (13,65 кв. м на людину). Якщо наймач або проживаючі разом із ним члени сім'ї мають право на додаткову житлову площу і фактично користуються нею, інше житлове приміщення дається з урахуванням норми основної і додаткової житлової площі. У тих же випадках, коли наймач займав житлове приміщення, менше за розміром, чим це передбачено нормами середньої заможності житловою площею в даному населеному пункті, інше житлове приміщення, що виселяється, дається відповідно до встановленої норми середньої заможності житлової площі.
   Громадянам, що займали окрему квартиру, повинна бути надана окрема квартира. Якщо наймач займав більше однієї кімнати, йому дається житлове приміщення, що складається з того ж числа кімнат.
   Опоряджене житлове приміщення, надане у зв'язку із виселенням (розірванням), відповідно зі ст. 113 ЖК України, повинно знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати вимогам ст. 50 ЖК України, тобто бути у будинку капітального типу, опорядженим стосовно до умов даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, розміром не менше того, що займається, або зменшеним лише в межах надлишків житлової площі, із тією ж кількістю кімнат, а якщо особа, що виселяється, мешкає в окремій квартирі, то й у виді окремої квартири.
   Межа населеного пункту (міста, селища міського типу, сільського населеного пункту) визначається відповідно до адміністративно-територіального поділу, зокрема в рішенні про надання житлового приміщення. Не суперечить вимогам ст. 113 ЖК надання опорядженого житлового приміщення при відселенні наймача, що мешкає в житловому будинку, який підлягає зносу, не в тому районі міста, де знаходиться будинок, що зноситься, а в іншому, де зводяться нові житлові масиви, але в межах даного міста, що має районний розподіл. Водночас це загальне правило не може застосовуватися в кожному конкретному випадку. Надане для відселення житлове приміщення повинно бути придатним для проживання з урахуванням індивідуальних особливостей і доказів, що заслуговують уваги та інтересів осіб, яким воно призначено. Було б неправильним надання в зв'язку зі зносом житлового будинку особі, що мешкала поблизу від місця роботи, опорядженого житлового приміщення в іншому районі міста, якщо за станом здоров'я, підтвердженим висновком медичних органів, їй протипоказані поїздки в міському транспорті на тривалі відстані. Надане для відселення по передбаченим законом основам опоряджене житлове приміщення повинно відповідати й іншим вимогам (ст. 50 ЖК). Не припускається, зокрема, при наданні жилих приміщень заселення:
   - однієї кімнати особами різної статі, які старше дев'яти років, крім подружжя;
   - квартири, побудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ям або двома і більше самотніми особами;
   - пристарілим, за висновком лікувально-профілактичної установи відповідним категоріям інвалідів і хворих на їх прохання житлове приміщення повинно надаватися на нижніх поверхах або в будинках із ліфтами;
   - однієї кімнати особами, що страждають важкими формами деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не мають змоги мешкати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;
   - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
   Нехтування загальним правилом підлягає судовому виселенню з наданням іншої житлової площі (ст. 109 ЖК) Інші види виселення припустимі, якщо вони пряме передбачені законодавством. Розглянемо усі ці випадки. Виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення.
   Як відзначалося, цей вид виселення має загальне значення. Звідси, проте, не випливає, що до нього можна удатися в усіх випадках, коли наймодавець побажає виселити наймача. Ми погоджуємося з думкою професора О.С. Іоффе, що якби справа виглядала саме таким чином, то право на житлову площу втратило б властивість стабільності, а це є однією із його основних якостей. Вона обумовлює цілком інший принцип: за загальним правилом виселення взагалі неможливе, навіть і з наданням іншої площі. Винятки з нього встановлені законом. Але якщо закон, надаючи право на виселення, не визначає його порядку, необхідно застосовувати загальний порядок виселення по суду з наданням іншого житлового приміщення. Як правило, відповідна обмовка міститься у самому законі.
   Громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо:
   - будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню;
   - будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;
   - будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.
   Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв'язок із Збройними Силами України.
   Виселення у зв'язку із знесенням будинку. Знос житлового будинку - одна з підстав надання інших упорядкованих житлових помешкань громадянам. Виселення громадян у зв'язку зі зносом житлових будинків державного або громадського житлових фондів звичайно пов'язано зі здійсненням планової забудови міст і інших населених пунктів. Знос будинку може мати місце в зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій він розташований. Необхідність вилучення земельної ділянки для державних та громадських потреб і знесення розташованого на ній будинку виникає, наприклад, у зв’язку з розширенням чи розбудовою нових підприємств, інших споруд, із реконструкцією вулиць чи площ, будівництвом лікарнь, інших об'єктів. Знос може мати місце і в зв'язку з його непридатністю для проживання. Житлові будинки державного і громадського житлового фонду, незалежно від їх відомчої приналежності, у разі потреби можуть бути знесені, але рішення про це приймається тільки виконавчим комітетом відповідної Ради, на території якої розташований житловий будинок.
   Якщо будинок, у якому знаходиться житлове помешкання, підлягає зносу в зв'язку з відведенням земельної ділянки для державних або суспільних потреб, громадянам, що виселяються з нього в інше опоряджене житлове помешкання, воно надається підприємством, установою, організацією, які отримують земельну ділянку. В інших випадках знесення будинку (наприклад, у зв'язку з його непридатністю для проживання) громадянам, що виселяються з нього, інше опоряджене житлове приміщення надається підприємством, установою, організацією, яким належить будинок, або органом місцевого самоврядування.
   Інше впорядковане житлове приміщення у вигляді окремої квартири надається наймачу і членам його сім'ї, які постійно мешкають у будинку, що підлягає знесенню і мають самостійне право на житлову площу в ньому. Не виключена можливість надання двох або декількох квартир, якщо в житловому приміщенні, що займається наймачем, фактично утворилося і мешкає дві або більше сімей, що мають самостійні бюджети і відокремлено ведуть домашнє господарство. Роздільно можуть даватися також квартири колишньому подружжю, що розірвало шлюб, але продовжує мешкати в житловому будинку, що підлягає знесенню.
   Піднаймачі і тимчасові мешканці, незалежно від часу проживання в квартирі наймача, не користуються правом на надання житлового помешкання при знесенні житлового будинку.
   Якщо в будинку знаходиться службове житлове помешкання, надане у встановленому порядку особам, що мають право користуватися їм, наймачу такого житлового помешкання для відселення може бути надане інше службове житлове помешкання.
   Інше впорядковане житлове приміщення для відселення в зв'язку зі зносом житлового будинку дається відповідно доч. 1 статті 111 ЖК.
   У судовому порядку договір найму житлового приміщення розривається при відмові наймача від одержання, наданого житлового приміщення і виселення в добровільному порядку.
   Виселення з житлових будинків, що загрожують обвалом.
   Відомо, що жилі будинки (житлові приміщення) під впливом часу, природних умов і в результаті їх використання поступово зношуються і можуть прийти в стан, що загрожує обвалом. Як вказано у правовій літературі, необхідність розірвання договору найму і виселення із жилих будинків або жилих приміщень, що загрожують обвалом, пов'язана з прийняттям невідкладних заходів для відселення з метою безпеки проживаючих у них громадян.
   Обвал може загрожувати всьому будинку чи частині приміщень цього будинку. Висновок про технічний стан житлового будинку або жилого приміщення, у залежності від галузевої приналежності, складає спеціально створена комісія з числа відповідних спеціалістів. Висновки комісії про загрозу обвалу житлового будинку або житлового приміщення затверджуються місцевим виконкомом, незалежно від того, у чийому віданні вони знаходяться, водночас з ухваленням рішення про надання для відселення громадян іншого впорядкованого житлового приміщення.
   Обов'язок по наданню іншого впорядкованого житлового приміщення при виселенні з жилого будинку, що загрожує обвалом, покладається відповідно до ст. 112 ЖК залежно від приналежності будинку на виконавчий комітет місцевої Ради або юридичну особу, а при неможливості надання житлового приміщення цією організацією - на виконавчий комітет місцевої Ради.
   Правом на одержання іншого обладнаного жилого приміщення у зв'язку з виселенням із житлового будинку, що загрожує обвалом, користуються не тільки проживаючі в них наймачі, а і члени їхніх сімей.
   Виселення з житлового будинку (житлового приміщення), що підлягає переустаткуванню в нежилий. Розірвання договору найму житлового помешкання і виселення наймача і членів його сім'ї з наданням іншого впорядженого житлового помешкання провадиться у випадку переустаткування житлового будинку або житлового помешкання, що займається наймачем, у нежиле.
   Законом (ст. 8 ЖК) встановлено, що переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежил: може здійснюватися за рішенням відповідних виконавчих органів (ч. 2 ст. 7 ЖК).
   Виконавчий комітет відповідної місцевої Ради приймає рішення про переведення житлового будинку або житлового помешкання в нежилі незалежно від відомчої приналежності житлового фонду, причому переведення житлових будинків і житлових помешкань відомчого і громадського житлового фонду в нежилі не може провадитися з ініціативи підприємств, установ, організацій або органу управління громадської організації. Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЖК УРСР таку пропозицію можуть вносити лише міністерства, державні комітети, відомства і центральні органи громадських організацій. Переведення житлових будинків і житлових помешкань, що належать житлово-будівельним кооперативним, у нежилі не припускається взагалі, за винятком випадків, коли житловий будинок став непридатним для проживання (частини 3, 4 ст. 8 ЖК).
   Можливість ухвалення рішення про переведення житлового будинку або житлового помешкання в нежилі обумовлена як непридатністю його для подальшого проживання, так і виниклою необхідністю розміщення в ньому лікувальної установи, підприємств побутового обслуговування, суспільного харчування, торгівлі або розширення виробничих площ розташованих поруч промислових і інших підприємств, установ або організацій.
   Обов'язок по наданню іншого упорядкованого житлового помешкання для виселення після ухвалення рішення про переустаткування житлового будинку або житлового помешкання в нежилі покладається відповідно до ч. 2 ст. 111 ЖК на організацію, якій належить переустатковувати житловий будинок або житлове помешкання або якій призначається передати переустаткований житловий будинок (житлове помешкання). При відсутності у організації або неможливості надання нею житлового помешкання обов'язок по його наданню покладається на виконавчий комітет місцевої Ради, на території якого розташовані житлові будинки або житлові помешкання, що підлягають переустаткуванню.
   Правовою підставою для розірвання договору найму, у даному випадку є зміна цільового призначення житлового будинку або житлового помешкання, що у зв'язку з переведенням у нежилі виключаються зі складу житлового фонду. Тому передача житлового будинку або житлового помешкання для використання в якості фонду відселення для надання житлової площі на час капітального ремонту або переустаткування під службове помешкання або гуртожиток не є підставою для розірвання договору найму по передбаченим ч. 2 ст. 111 ЖК підставам.
   Склад осіб, що мають право на забезпечення житловою площею при переведенні житлового будинку або житлового помешкання в нежилі, а також кількість квартир, що можуть бути надані, визначається в такому ж порядку, як і при забезпеченні житловими помешканнями при знесенні житлового будинку або житлового помешкання в зв'язку з відведенням земельної ділянки для державних або громадських потреб.
   Надаване громадянам у зв'язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 ЖК України. Громадянам, які займали окрему квартиру, має бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш ніж одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норм жилої площі. Якщо наймач або член сім'ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жилі приміщення надаються з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з житлового приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання житлового приміщення в даному населеному пункті, відселюваному надаються жилі приміщення відповідно до встановленого розміру.
   Виселення з житлових приміщень, що знаходяться на території' військових містечок.
   Специфічна підстава міститься в ч. 2 ст.110 ЖК. У ній передбачена можливість виселення з житлових приміщень у військових містечках офіцерів, прапорщиків і мічманів, інших військовослужбовців надстрокової служби у Збройних Силах України і прирівняних до них осіб, звільнених із дійсної військової служби у відставку або в запас, а також тих, хто проживає разом із ними, із житлових приміщень, що знаходяться у військових містечках, з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення. У такому ж порядку виселяються з військових містечок інші особи, що втратили зв'язок зі Збройними Силами але продовжують займати житлові приміщення у військових містечках.
   Закриті військові містечка є одним із видів закритих адміністративно-територіальних утворень. Підставою для розірвання договору найму і наступного виселення із житлового приміщення, що знаходиться у військових містечках та займається звільненими із дійсної військової служби у від ставку або запас, є сам факт припинення військової служби незалежно від причини звільнення або втрати зв'язку з Збройними Силами, оскільки ця обставина виключає можливість подальшого проживання у військових містечках із їх особливим правовим режимом. Дія ч. 2 ст. 110 ЖК поширюється і на осіб, що проходили службу у військових частинах МВСУ і СБУ, або тих, що мали зв'язок із ними на інших засадах. Іншими особами, крім тих, що були військовими, є, наприклад, громадяни, які працювали у відповідних військових частинах (установах) за трудовим договором і звільнилися (звільнені) з роботи.
   Надане для виселення інше опоряджене житлове приміщення не обов'язково повинно знаходитися в місці розташування військового містечка, воно може бути надане в межах того адміністративного району, на території якого розташоване військове містечко.
   Виселення громадян у зв'язку з капітальним ремонтом жилого будинку
   Під час проведення капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду встановлені особливі правила для виселення наймача. В частині 1 ст. 101 ЖК передбачено, що при проведенні капітального ремонту в указаних жилих приміщеннях, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на деякий період інше житло, не розриваючи при цьому договорів найму на ремонтоване приміщення.
   Виселення “на деякий період” означає, що житлове зобов'язання не припиняється: після того, як капітальний ремонт буде завершений, наймач вправі зайняти своє попереднє приміщення. Але і виселення, і повернення старого приміщення закон пов'язує з певними умовами. По-перше, для виселення необхідно, щоб будинок дійсно потребував капітального ремонту. По-друге, ремонт є неможливим без попереднього виселення. По-третє, при наявності спеціальних коштів для проведення ремонту. Необхідність виселення виникає, наприклад, при проведенні перепланування квартири, заміні перекриття і т. д. Перші два факти підтверджуються висновком спеціальних органів, де вказується і термін проведення такого ремонту. При наявності вказаних умов і у разі відмови наймача від переселення в Інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Разом з тим вважаємо істинним висновок, що коли проведення ремонту може бути здійснено без звільнення приміщення наймачем і членами його сім'ї, то наймодавець не вправі ставити питання про їх виселення. Необхідно підкреслити, що водночас законодавство не передбачає і права наймача вимагати надання йому іншого жилого приміщення на період капітального ремонту, якщо останній можливо провести без виселення, хоча при цьому для жильців і створюються певні незручності.
   Жиле приміщення, надане на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і від повідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Як правило, наймодавець надає наймачу в таких випадках за рахунок спеціально створеного маневрового фонду друге жиле приміщення, придатне для проживання, хоча і не завжди рівноцінне приміщенню, з якого наймач тимчасове виселяється. При цьому недивлячись на збереження попереднього договору наймач вносить квартирну плату лише за житло, надане йому на час ремонту. Наймач не зобов'язаний проводити поточний ремонт у тому приміщенні, що йому тимчасово надано. Але це не звільняє його від виконання загальних зобов'язань по забезпеченню збереження жилих будинків, тобто бережно відноситись до вказаного приміщення, використовувати відповідно до призначення, дотримуватись правил утримання жилих приміщень і т.д.
   Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. У тому випадку, коли наймодавець надасть приміщення, в якому проводився капітальний ремонт, іншим особам, наймач може в судовому порядку вимагати їх виселення. З другого боку, викладеня вказує і на обов'язок наймача звільнити після закінчення ремонту приміщення, надане для тимчасового проживання. Проте ремонт інколи призводить до перепланування і перебудови, в результаті чого старе приміщення може перестати існувати або істотно зменшитись чи збільшитись. У тих випадках, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім'ї, в результаті капітального ремонту не може бути збережене або істотно збільшиться чи істотно зменшиться, йому та членам його сім'ї, відповідно до діючого законодавства, повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту.
   Витрати наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. При цьому маються на увазі не тільки витрати, пов'язані з переселенням в жиле приміщення, надане на час ремонту, а і вселення в приміщення, яке наймач займав раніше.
   Частина 6 ст.101 ЖК передбачає, що замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення. Наявність такої норми пов'язана з тим, що тимчасове переселення в інше приміщення, незалежно від відшкодування видатків, створює для громадян певні складнощі (наприклад, із цього приміщення важко добратися до місця роботи, навчання, дитячого закладу). Поряд з цим в окремих випадках відсутність жилої площі в будинках маневреного фонду не дає можливості проведення капітального ремонту. Тому житлові органи бувають зацікавлені у відселенні жильців із жилих приміщень на постійне проживання. Після закінчення ремонту ці приміщення заселяються іншими громадянами у встановленому порядку.
   Інші випадки виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
   З наданням іншого жилого приміщення може бути виселено:
   - робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину. Списки таких підприємств, установ, організацій повинні бути затвердженими КМ України;
   - громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.
   Відповідно до ст. 114 ЖК виселення із жилих будинків вказаних організацій проводиться з наданням іншого, хоча і не обов'язково благоустроєного житла. Однак надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам тобто придатним для проживання в ньому. Суперечки і розбіжності щодо придатності жилого приміщення для проживання і відповідності його санітарним і технічним вимогам вирішуються судом з урахуванням висновку санітарно-епідеміологічних або житлово-комунальних органів про санітарний і технічний стан житлового приміщення, а також його придатності для постійного проживання. Воно може бути і меншим за площею, ніж те, що займав наймач. Проте в кожному випадку розмір наданого іншого приміщення повинен бути більшим норми, при якій у даному населеному пункті громадяни беруться на облік як ті, що потребують поліпшення житлових умов.
   У правовій літературі відзначається, що при наявності підстав для виселення робітника разом з ним, як правило виселяються і всі члени його сім’ї, оскільки їх право користування житлом залежить від права на неї робітника, що виселяється. Разом з тим у випадках, коли робітник залишив свою сім'ю і перейшов жити на інше місце, але при цьому зберіг трудові відносини з організацією, члени його попередньої сімї виселенню не підлягають.
   Виселення звільнених робітників не може бути поставлено в залежність від їхнього бажання повернутися на роботу до підприємства, установи чи організації, що надали жиле приміщення.
   Інше приміщення громадянам, що виселяються відповідно до ст. 114 ЖК, надає та організація, що пред'явила позов про виселення. Причому судова практика виходить з того, що позов може бути задоволене тільки у тому випадку, коли організація реально має можливість виселити робітника, тобто представити до суду ордер чи дані про передбачуване житло.
   Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення
   Як указував О.С.Іофе, цей вид виселення може бути застосований при наявності підстав двоякого роду: злісне порушення житлових обов'язків наймачем або відпадання умов, при яких житлове зобов'язання зберігається1. Так, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил суспільного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
   Особам, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
   Осіб, які самоправне зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
   Виселення без надання житлового приміщення провадиться, якщо наймач, члени його сім’і або інші спільно проживаючі з ним особи систематично порушують або псують житлове приміщення. Оскільки громадяни зобов'язані використовувати житло відповідно до його призначення, додержуватися правила користування ним, бережно ставитися до санітарно-технічного й іншого устаткування, недотримання цих правил може спричинити такого роду наслідки.
   Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій).
   Передбачається, що руйнація або псування здійсню валися із вини наймача. Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають. Провина цих осіб може носити як характер умислу, так і грубої необережності. Вони відповідають і за дії неповнолітніх дітей. Тому, якщо в житловому приміщенні мешкають інші члени сім'ї, що не здійснювали дій спрямованих на пошкодження приміщення, то вони непідлягать виселенню. Вимогу про виселення винної особи можуть заявити як наймодавець, так і громадяни, що мешкають у даному будинку або квартирі, у тому числі й інші члени сім’ї наймача. Не можуть служити підставою виселення наймача руйнація або псування житлового приміщення, якщо вони відбулися не з його вини. Наприклад, аварія водопроводу, тепломережі, каналізації, електроустаткування й ін., тобі виникли із об'єктивних причин.
   На думку ряду вчених винне поводження особи може виявлятись не тільки в активних діях, але й у формі бездіяльності, невиконання яких-небудь обов'язків.
   Псування або ушкодження житла може виявлятися в різних формах: в ушкодженні стін, підлог, устаткування будівлі, у псуванні й ушкодженні не тільки жилих кімнат, але і місць загального користування.
   Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
   Житло призначене для постійного проживання в ньому. Але мають місце випадки, коли житло здається виробничим і торговим організаціям, в ньому утримуються тварини і т.п. Закон не дозволяє цього. В такому вирішенні питання зацікавлений і власник житла. Такі дії, з точки зору житлового законодавства, розцінюються як використання жилояп приміщення не за призначенням, а тому є підставою для виселення із нього без надання іншого.
   До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі. Розірвання договору соціального найму житла і виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, припускається у випадках:
   - протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку;
   - систематичного характеру таких дій;
   - безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.
   Як зазначено у правовій літературі, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку. Місце учинення винною особою таких дій значення не має (у квартирі стосовно Членів сім'ї або інших проживаючих із нею осіб, у загальній квартирі стосовно інших її користувачів або в окремій квартирі стосовно сусідів, інших мешканців будинку).
   Оскільки мова йде про навмисні дії, виключається відповідальність осіб, що страждають слабоумством, душевнохворі або іншими захворюваннями. Не може ставитися питання про виселення всіх проживаючих у квартирі осіб, якщо навмисні винні дії чинить наймач житла або один із членів його сім'ї.
   Деякі наймачі або члени їх сім'ї в силу своїх професійних занять змушені виконувати значну частину роботи вдома (займатися машинописом, грати на музичних інструментах, користуватися швейною машиною і т. п.). Утворювані в зв'язку з цим незручності не можуть розглядатися як обставини, що спричиняють виселення з мотивів неможливості спільного проживання, якщо ці дії не порушують встановлених правил користування жилим приміщенням, якими забороняється, наприклад, грати на духових інструментах із відкритими вікнами або балконними дверми; грати на інструментах в квартирі і на подвір'ї з 23 до 7 години ранку (п. 22 Правил користування приміщеннями житлових будинків... ПКМУ № 572 від 8 жовтня 1992 р.).
   Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Водночас, як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів.
   Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
   Законом не встановлений період, протягом якого можуть враховуватися факти порушень правил, що мали місце, суспільного співжиття, тому порушення позову про виселення ставиться у пряму залежність від часу застосування заходів впливу за попередні порушення. Пред'явлення позову про виселення слідом за застосуванням відповідного заходу впливу не може бути визнано правомірним, тому що мається на увазі, що такі вимоги можуть бути заявлені лише у випадку, коли після застосування заходів впливу до винної в порушенні правил суспільного співжиття особи його поведінка не змінилася і скоєні нові неправомірні дії, що і послужило підставою розглядати їх як несумісні з установленими правилами суспільного співжиття. Проте в кожному конкретному випадку суд може дати їм оцінку і з урахуванням давнини скоєних дій, їх характеру і наступного поводження винного розв'язати суперечку, що виникла.
   Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.
   Як роз'яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., є, зокрема, міри попередження, застосовувані судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також міри суспільного впливу, прийняті на зборах мешканців будинку або членів ЖБК, трудових колективів та інших громадських організацій за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих указівок щодо можливого виселення).
   Систематичне порушення правил суспільного співжиття може призвести не тільки до виселення із займаного житла. Це крайня міра. Закон допускає, щоб до особи, яка систематично порушує загальнолюдські правила співжиття, були застосовані й інші санкції. Замість виселення вона може бути зобов'язана зробити обмін свого житла на інше житлове помешкання, зазначене зацікавленою в обміні стороною.
   Надане для відселення в порядку обміну житлове приміщення в цих випадках може бути по розміру і менше належної частки жилої площі, що раніше ним займалася. Але в усіх випадках цей обмін повинен провадитися відповідно до встановлених правил обміну житлових помешкань.
   Ініціювати процес виселення осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття, можуть зацікавлені в цьому особи. До таких можна віднести наймодавця, наймача житла, членів його сім'ї, сусідів по будинку або по квартирі, уповноважені на те громадські організації і т. д.
   Виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим. Виселення без надання іншого житлового помешкання застосовується до осіб, позбавлених у встановленому законом порядку батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, у відношенні до яких вони позбавлені таких прав, визнано неможливим. При вирішенні цього питання до уваги беруться ті самі підстави, що були причиною позбавлення батьківських прав, а саме: жорстоке ставлення до дітей, систематичне пияцтво, аморальна поведінка, спонукання до крадіжок, учинення скандалів та інший згубний вплив на них. Основна спрямованість даного правила полягає у тому, щоб уберегти дітей від негативного впливу особи, позбавленої батьківських прав (або обмеженого в батьківських правах), створити їм належні умови для проживання. Тому при вирішенні даної категорії справ, на думку О.А. Пушкіна, не потрібно встановлювати систематичність неправомірної поведінки вказаних осіб, не потрібно застосування до них заходів попередження і громадського впливу.
   У випадках, коли всі діти, у відношенні яких судом ухвалене рішення про позбавлення батьківських прав, оприді лені у дитячі установи або до родичів, їхні батьки не підлягають виселенню із займаного житла на цій підставі.
   З урахуванням досить широко поширеної практики примусового обміну житловими помешканнями з метою ліквідації житлових конфліктів та, як зазначав П.І. Седугін, виходячи з їх гуманних розумінь, закон (ч. 2, ст. 116 ЖК України) передбачає, що замість виселення без надання житлової площі суд може зобов'язати відповідні особи зробити обмін житла, що займається, на інше помешкання, визначене зацікавленою стороною. При відмові особи від обміну вона може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Примусовий обмін можливий тільки із дотриманням загального порядку обміну, встановленого законом. Вимоги про виселення з житлового помешкання можуть бути заявлені одним із батьків, опікуном, районним відділом народного освіти, комісією зі справ неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевого органу самоврядування або прокурором.
   Таким чином, для задоволення вимоги про виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим, необхідні дві умови:
   1. Рішення суду про позбавлення особи батьківських прав стосовно дітей, що спільно проживають із нею;
   2. Неможливість їх спільного проживання в жилому приміщенні. Докази на підтвердження неможливості спільного проживання можуть бути подані органами опіки і піклування, житловими органами, опікуном (попічителем), родичами і т. д. або отримані судом при розгляді справи про виселення шляхом допиту свідків, дослідження інших доказів. Позов про виселення особи, яку позбавили батьківських прав, суд може розглядати як окремим провадженням, так і при розгляді справи про позбавлення її батьківських прав по відношенню до своїх дітей.
   Виселення осіб, що самоправне зайняли житлове приміщення
   Особи, що самоправне, тобто без належних підстав зайняли житлове приміщення в будинку державного житлового фонду, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Це відбувається не у зв'язку із припиненням права на житло, оскільки воно не виникло, а у зв'язку із законодавчою відмовою у визнанні права за зайняте приміщення1. У законодавстві немає поняття самоуправного заняття житлового помешкання. В юридичній літературі самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні^. Іноді під поняттям “самоуправне вселення” розуміється також вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. Останні неправильно відносяться до категорії самоуправного вселення, тому що тут відбувається не самоуправне, а незаконне вселення, оскільки вселення відбувається без ордера. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не вважається такою, що самоправне зайняла житлове приміщення. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Московської районної адміністрації м.Київа до В. Л-ої, В. Л-на, Г. Л-на, Ю. Л-ої про визнання договору найму жилого приміщення недійсним і їх виселення. Було встановлено, що представник Президента України в Московській районній державній адміністрації м. Київа на підставах, передбачених діючим законодавством, виніс розпорядження №151 від 29,06.1992 року приєднати до жилої площі В. Л-ної дві кімнати... і відкрити їй особистий рахунок на трикімнатну квартиру. Із матеріалів справи випливає, що з В. Л-ною на умовах безстрокового користування було укладено договір найму на вказане житло.
   Суд встановив, що хоча вселення відбулося на спірну житлову площу і без ордера, але із повідомленням органів, що винесли рішення про надання квартири, і в порядку виконання цього рішення. Доводи позовача про виселення відповідачів із двох кімнат спірної квартири, оскільки вони вселились в них самовільно, без ордера, не беруться до уваги. Квартира відповідачам була надана в 1992 р. на законних підставах. А тому цілком логічним є рішення суду в позові Московської районної державної адміністрації м. Київа відмовити.
   Виселення громадян у випадку визнання ордера недійсним
   Оскільки раніше вже зазначалось, що ордер є підставою вселення в жиле приміщення, то визнання його недійсним вказує на безпідставне вселення. Стаття 59 ЖК України вказує, що недійсність ордера може бути викликана: наданням громадянами відомостей, які не відповідають дійсності про стан потреби в покращенні житлових умов; порушенням прав інших осіб на вказане в ордері житло; неправомірними діями посадових осіб при вирішенні питання надання житлового помешкання; інші випадки порушення порядку та умов виділення житла. Стаття 117 ЖК розподіляє наслідки визнання ордера недійсним на дві групи. Це виселення із наданням іншого жилого приміщення і без надання. Перша має місце тоді, коли отримувач ордера діяв неправомірно. Така сувора міра передбачена законом тому, що в зазначеному випадку є винні, несумлінні дії, вчинені з метаю незаконного одержання житла. При цьому маються на увазі як випадки надання громадянами не дійсних відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, так і випадки вчинення особою, що одержала ордер, інших неправомірних дій (наприклад, дача хабаря посадовій особі і т. д.). Виключенням є випадки, коли громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися житловим помешканням у будинку державного або суспільного житлового фондів, їм повинне бути надане житлове помешкання, яке вони займали, або інше житлове помешкання. Це житло, на наш погляд, повинно бути придатним для житла з погляду санітарно-технічних вимог.
   Визнання ордера недійсним з інших підстав, крім зазначених вище, вказує на можливість виселення громадянина тільки з наданням йому іншого житлового приміщення або приміщення, яке він раніше займав.
   Виселення із службових жилих приміщень та гуртожитків буде розглянуто пізніше, в розділі, де ці відносини висвітлені більш детально.