Концептуальні засади педагогічної технології «Йєна-план»

   Доленосним моментом у житті П. Петерсена була його участь у 1927 р. в роботі IV Міжнародного конгресу «Всесвітнього союзу за оновлення освіти» в Локарно (Швейцарія), на якому він представив педагогічній громадськості свою оригінальну концепцію школи — «Йєна-план». Вона відразу привернула увагу педагогів, сколихнула бурхливі дискусії у багатьох європейських країнах. Водночас розпочалося створення дитячих садків, шкіл, що працювали за цією програмою. Це, однак, не завадило міністру освіти Тюрингії, яка перебувала у складі тодішньої НДР, заборонити своїм наказом (1950) рух «Йєна-плану» як «реакційний і політично дуже небезпечний». Таке рішення було прийнято з ідеологічних міркувань, передусім тому, що цей рух почав набирати сили у ФРН, активно відкривалися школи та дитячі садки подібного типу в Голландії.
   Концептуально педагогічна технологія П. Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв´язку батьків, дітей і педагогів.
   Сповідуючи примат виховання над навчанням і дбаючи про створення сприятливого розвивального середовища, П. Петерсен перетворив школу на «місце життя», клас — на «шкільну житлову кімнату», розклад — на «ритмічний тижневий план», який раціонально регламентує життя дитини в цьому доброму будинку. Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею «спільності і братерства», він вважав гуманістичні взаємини. З огляду на ці орієнтири було визначено такі головні засоби духовно-морального виховання особистості:
   - абсолютна відкритість взаємин, що визначає життєвий стиль, культуру, форми життєдіяльності групи і общини загалом;
   - взаємодопомога дітей у загартуванні характеру, розвитку і взаємовихованні в дусі спільності і братерства;
   - право кожної дитини на власну точку зору, свободу висловлювання; визнання рівних прав за всіма: «твоє право може обмежити лише врахування права іншого»;
   - формування добрих почуттів, дружелюбства та щирості, чому має сприяти теплота людського спілкування, коли мама може бути поруч у шкільній житловій кімнаті, а батько — поруч із сином у майстерні. Завдяки цьому школа отримує простий, але важливий засіб у завоюванні сердець дітей і батьків;
   - обговорення всіх випадків у групі або всією шкільною общиною, коли вчитель безпосередньо не виходить на порушника шкільних правил, а лише вчить інших тактовного і справедливого ставлення до свого товариша.
   У системі методів і прийомів виховання П. Петерсен відводив помітне місце невербальному зауваженню у формі піднесеного до губів пальця, легкого поруху руки, певного знаку тощо. Відстоюючи невербальні способи впливу на дітей, він виступав проти зауважень у словесній формі, вважаючи їх більш ніж у 90 % випадків невиправданими і безглуздими. Людське слово, на його думку, завжди викликає відповідну реакцію у формі вибачення, виправдання або протидії. Тихе, безсловесне взаєморозуміння є у стократ кращим, ніж розмови про те, що повинно бути ліквідовано. Будь-яка практична дія щодо виправлення вчинку морально набагато цінніша, ніж словесне виправдання.
   Конструюючи гуманістичні відносини і формуючи гуманні почуття у своїй школі, П. Петерсен спирався на індивідуальності дітей, вірячи й у невичерпні виховні можливості навколишнього середовища. Головне, на його погляд, щоб розвиток дитини з її особистісними, інтелектуальними, духовно-моральними, емоційними потребами відбувався в контексті гуманізації внутрішкільних відносин на основі визнання унікальності кожного людського життя, виховання гуманних почуттів, відповідальності за інших, відстоювання свободи і самодіяльності, права на індивідуальну творчість кожної дитини.
   Автор «Йєна-плану» протиставляв педагогіку общинності педагогіці соціальній, яка вважає школу однією із соціальних форм суспільного буття. Таку школу він охарактеризував як «бойову спілку, створену життєвою потребою, яка буде існувати доти, доки вона буде придатна для боротьби із життям». Цілком протилежною їй Петерсен вважав громаду, в якій окремі особи поєднуються абсолютно вільно заради духовних цілей на засадах усвідомленої потреби. Спільна духовна ідея втілюється в особі керівників, навколо яких люди добровільно об´єднуються як послідовники. У такій громаді людина ніколи не буде засобом для досягнення якоїсь мети, а завжди — метою в самій собі. Люди, живучи у громаді, ставитимуться одне до одного як брати, товариші, розв´язуючи всі завдання так, щоб частіше підкорятися спільній духовній ідеї.
   Спрямованість людської спільноти через шкільну общину, педагога до дитини і залучення її до людської спільноти — така основа «нової школи» Петерсена, в якій діти розвиваються природовідповідно, за своїми індивідуальними законами й одночасно набувають здатності жити за законами суспільства.
   Ядром шкільної общини він вважав базову групу, або штам-групу (нім. Stamm — рід, плем´я), — соціальне утворення, що планомірно діє під керівництвом вихователя задля духовного єднання дітей і характеризується вільною динамікою внутрішньої структури. Гетерогенні штам-групи, що об´єднують дітей різного віку, станів, здібностей, замінюють традиційні класи. Структуру школи П. Петерсена утворюють такі базові групи:
   - молодша (1—3 рік навчання);
   - середня (4—6 рік навчання);
   - старша (7—8 рік навчання);
   - молодіжна (9—10 рік навчання).
   У штам-групах старші діти є опікунами молодших, допомагають їм у підготовці до занять. Через рік найстарші переходять до наступної базової групи, в якій вважаються найменшими, і т. д. Спілкуючись один з одним, допомагаючи і приймаючи допомогу, діти опановують навички спільної діяльності, вміння організовувати роботу свою і підопічних. Таке спілкування до вподоби всім: молодші раді, що мають наставника, який завжди допоможе; старших приваблює можливість покерувати, відповідальність за малюків їх дисциплінує, а необхідність бути для них авторитетними активізує успіхи у навчанні.
   Основний принцип внутрішньої динаміки групи полягає у вільній активності дітей, які працюють цілком самостійно відповідно до своїх індивідуальних запитів і потреб. «Йєна-план» не передбачає жодних прийомів, здатних погасити природну моторику, вільну активність дітей. Це аж ніяк не дає підстав вважати П. Петерсена «анархістом» у педагогіці. Він привчав вихованців відрізняти справжню свободу від безладу і вседозволеності. Головний закон групи проголошує: «У приміщенні повинно відбуватися лише те, що відповідає спільним побажанням і прагненням, що надає порядку, моральності і краси спільній праці і проживанню». Діти на власному досвіді пізнають не лише свободу, а й межі її, які визначають такі чинники:
   - врахування рівних прав і обов´язків усіх товаришів;
   - просторові обмеження, пов´язані з обмеженістю приміщення;
   - певна кількість навчальних посібників і матеріалів, що вимагає взаємних поступок і черговості в їх користуванні.
   З першого дня перебування у школі дитину знайомлять з її обов´язками, прийнятими формами спілкування і поводження. А завдяки спеціальним вправам у свідомості й поведінці дитини закріплюються правила доброго тону, шкільний етикет (взаємне привітання, дотримання тиші тощо).
   Базовій групі належить конкретне приміщення, де кожному учневі надано цілковиту свободу дій. П. Петерсен вважав, що у стабільно закріплених приміщеннях «відбувається інтенсивніша духовна взаємодія, а відповідно — загартування і дозрівання енергії».
   Для наведення зовнішнього порядку в приміщенні необхідно використовувати ігри, змагання, часто з годинником у руці. При цьому вихователь має супроводжувати їх привітним тоном, одночасно виявляючи послідовність і наполегливість у своїх вимогах.
   Для підсилення духовної близькості дітей різновікової групи у школі П. Петерсена було запроваджено своєрідний патронаж — інститут «хрещених» — піклування старших учнів про кожного новенького малюка, який ознайомлюється з життям шкільної громади. «Я запровадив цей інститут "хрещених", — писав П. Петерсен, — щоб ліквідувати ту безодню, яка так легко утворюється між дітьми молодшого та старшого віку, і мав гарні результати. На всіх спільних урочистостях старші сидять разом зі своїми "хрещеними дітьми" на певних місцях, це є почесним у шкільній общині. Якщо дитина вступає у важкий для вихователя період, то керівник групи може звернутися до "хрещеного", направити дитину для спільної роботи з ним, поки цей період не мине».
   Внутрішнє життя базової групи характеризується «вільною грою сил», яка полягає у формуванні значної кількості груп одного столика — створених на основі взаємних симпатій, спільних інтересів, діяльності, яка вимагає колективних зусиль мікрогруп.
   Такі групи дуже динамічні, їх чисельність, склад, ролі організаторів і виконавців у них змінюються залежно від виду діяльності. Наприклад, лідер однієї мікрогрупи може бути лише активним виконавцем в іншій мікрогрупі й зовсім пасивним спостерігачем у третій. Динаміка у групах одного столика здебільшого зумовлена зміною взаємних симпатій і прихильностей у процесі розвитку їх учасників.
   За «Йєна-планом» працюють насамперед виховні будинки, які доповнюють і розвивають сімейне виховання, традиції соціокультурного середовища, яке оточує дитину. Свою педагогічну діяльність учителі таких шкіл розглядають не стільки як державну, скільки як соціальну службу, маючи на увазі насамперед відповідальність перед сім´єю вихованця. Тому одним із важливих завдань у школах П. Петерсена є співпраця, тісна взаємодія професійних педагогів і батьків, інтеграція дому шкільного і дому батьківського у межах єдиної громади. Для шкільного життя «Йєна-плану» характерні відкриті та вільні контакти педагогів і батьків, які відверто обговорюють різні педагогічні ситуації, обмінюються думками, поглядами, інформацією, а іноді й взаємними застереженнями. Батьки як партнери вчителя активно залучаються до педагогічного процесу, організовують свята, походи, екскурсії, працю в майстернях. Сповідування батьками принципів «спільності й братерства» виявляється в їхньому піклуванні не тільки про свою дитину, а й про всю шкільну громаду, в їхній моральній і матеріальній підтримці.
   Йєна-план-школа може бути відкрита або на прохання групи батьків, або за рішенням педагогічного колективу звичайної школи. Головним у ній є дотримання таких 20 основних принципів:
   1. Кожний із нас унікальний.
   2. Кожний має право розвивати свою особистість незалежно від раси, статі, національності, соціального становища, релігії.
   3. Для розвитку індивідуальності кожному необхідно особисто взаємодіяти з матеріальним і духовним світом, соціальним і культурним оточенням.
   4. Кожний є цілісною особистістю.
   5. Кожний має право бути новатором у галузі культури.
   6. Люди повинні працювати над створенням суспільства, в якому поважають цінність і гідність кожної особистості.
   7. Люди повинні працювати над створенням суспільства, яке сприяє розвитку індивідуальності кожного і стимулює його.
   8. Люди повинні працювати над створенням такого суспільства, в якому суперечності між індивідами або групами людей розв´язуються справедливо і конструктивно.
   9. Люди повинні працювати над створенням суспільства, в якому до Землі й Космосу ставляться з повагою і піклуванням.
   10. Необхідно використовувати природні й культурні ресурси відповідально перед майбутніми поколіннями.
   11. Школа — це організація, якій властиві відносне самоуправління і взаємодія людей, що мають відношення до педагогічного процесу.
   12. Педагогічна діяльність дорослих повинна бути заснована на дотриманні зазначених вище принципів.
   13. Зміст шкільної програми визначається потребами, інтересами дітей та основами культури, які вважаються у суспільстві необхідними для розвитку особистості.
   14. Викладання має здійснюватися шляхом створення навчальних ситуацій.
   15. Процеси викладання та вивчення складаються з ритмічного повторення основних видів діяльності: діалогу, гри, праці, свята.
   16. Діти навчаються у різновікових групах.
   17. У школі мають чергуватися розвивальне навчання, вільна гра і самостійне вивчення навчального матеріалу.
   18. У процесі навчання найважливішим елементом є робота в групах.
   19. Про поведінку та успіхи дитини судять з точки зору розвитку саме цієї дитини.
   20. Школа — це структура, яка постійно перебуває у пошуку і змінюється.
   Отже, «Йєна-план» виходить із цілісного, універсального знання про дитину як істоту біосоціальну, надає пріоритетного значення не лише внутрішнім механізмам її розвитку, а й процесу соціалізації, ролі середовища, яке виховує і навчає. Технологія Петерсена розглядає культивування общинності як умову виховання індивідуальності в процесі колективної життєдіяльності, конструює школу як дослідне поле для розвитку дитини, як життєвий простір для її входження в соціум.