Із біографії П. Петерсена У першій половині XX ст. заявила про себе нова педагогічна технологія «Йєна-план», а згодом у європейській педагогіці розгорнувся рух, що об´єднав колективи початкових шкіл і дитячих садків, які використовували у своїй роботі технологію відомого німецького педагога, професора Йєнського університету Петера Петерсена (1884—1952). П. Петерсен народився 26 червня 1884 року неподалік від м. Фленсбург (Німеччина) в родині селянина. Закінчивши двокласну сільську школу і гімназію у Фленсбурзі, він почав вивчати філософію, історію, психологію, теологію, англійську мову та економіку. Петерсен слухав лекції таких учених, як Вільгельм Вундт (1832—1920), Карл Лампрехт, Нобелівський лауреат Рудольф Ейкен. У жовтні 1908 року він захистив у Йєнському університеті дисертацію на тему «Ідея розвитку у філософії Вундта». З 1909 р. П. Петерсен почав працювати викладачем старших класів Лейпцизької гімназії, невдовзі перейшов до школи з підготовки наукових кадрів у Гамбурзі, де працював протягом 10 років. У цей період розпочав активну участь у русі за реформування школи. У 1911 р. він висловив у пресі й публічних виступах свої погляди на проблеми естетичного виховання, організації трудової школи і виховних закладів сільськогосподарського типу, а також на проблеми експериментальної психології. Водночас співпрацював у німецькій спілці «За шкільну реформу», здійснював педагогічну та організаційну роботу за завданням «Німецького комітету з виховання та освіти», організовував курси з педагогіки та психології для гамбурзьких учителів, працював у Інституті молоді. У 1920 р. Петерсен увійшов до ради реальної школи у Вінтерхуде (район м. Гамбурга), а пізніше керував нею і невдовзі реформував спочатку в новий тип «німецької середньої школи», а потім у «шкільне товариство» під назвою «Вінтерхуде», яке об´єднало кілька шкіл. Багато зусиль він доклав для залучення батьків до роботи товариства, що мало на меті полегшити дітям перехід від початкової до середньої школи та адаптацію в житті. Через три роки очолив кафедру педагогіки Йєнського університету, наукова школа якої була відома своїми багатими традиціями і базувалась на ідеях німецького філософа, психолога і педагога Йоганна-Фрідріха Гербарта (1776—1841). Завдяки успішним публічним виступам, публікаціям у пресі та практичній діяльності Петерсен здобув авторитет як учений реформаторського напряму. Своєю метою він вважав створення «вільної від ілюзій», побудованої на філософській основі педагогіки, яка спрямувала б процес освіти, стала «суспільно-соціальною» наукою, що базується на ідеї народності. У 20-ті роки Петерсен розгорнув інтенсивну лекторську діяльність, багато подорожував, установлюючи наукові контакти з колегами-однодумцями. Особливо плідними були для нього поїздки до США (1928) та Чилі (1929). Він вступив до міжнародної спілки «За оновлення освіти», брав участь у всесвітніх конгресах. Серед його друзів — видатні реформатори школи Жан-Овід Декролі (1871—1932), Джон та Елен Дьюї, Вільям Кілпатрік (1871—1965) та ін. Петерсен підтримував наукові зв´язки з педагогами Швеції, Данії, Греції, Англії, Франції, Польщі, Болгарії, країн Америки, цікавився проблемами радянської школи. Неабиякої популярності набули його книги «Йєна-план-школа», «Загальна педагогіка», «Педагогічні дослідження». Після Другої світової війни він заснував соціально-педагогічний факультет, яким керував до 1948 р. Одночасно докладав багато зусиль для відкриття міжнародного університету в м. Бремені, працював над реалізацією оригінальних ідей щодо створення «автономної від суспільства» педагогіки. У 1948 р. Петерсену запропонували очолити Йєнський університет, однак з огляду на вік і здоров´я він відмовився. 21 березня 1952 року П. Петерсена не стало. У сучасній Німеччині педагогіка П. Петерсена переживає друге народження. Ще у 1980 р. при університеті м. Тессена було відкрито науковий центр із вивчення та впровадження в практику ідей видатного педагога. Перевидаються його праці (книгу «Йєна-план-школа» за кордоном видавали понад 60 разів). Проводяться дослідження сучасних проблем школи з точки зору педагогічної концепції П. Петерсена.
|