12.5. Культурне життя

   Уніатська церква продовжувала і в другій половині XIX — на початку XX ст. відігравати значну роль у громадському житті Галичини. Характерною рисою її розвитку в ці роки була боротьба з католиками, які продовжували намагання окатоличити (латинізувати) громадськість. Уніатство твердо стояло в обороні незалежного національного та культурного процесу, а собор святого Юра, де знаходився уніатський митрополит Галичини, був символом української самостійності в духовному житті. Всі намагання поляків підкорити уніатського митрополита польському єпископу скінчилися поразкою.
   У другій половині XIX ст. серед духовенства виділялося кілька груп, що висловлювали суперечливі погляди з питань проведення обрядів та ін. Та попри все церква брала активну участь в житті суспільства. В 70-80-х роках вона вела широку пропаганду тверезості, впливала на піднесення освітнього рівня населення. Таким уніатство було до початку XX ст., коли його очолив Андрій Шептицький, що значно зміцнив єдність церкви, її роль в культурних та суспільно-політичних процесах Галичини.
   Буковинська православна церква указом цісаря Австрії була передана до складу Сербської православної церкви. Однак у 1873 р. австрійський уряд створив Буковинську митрополію. Після цього значну частину книг для релігійних відправлень і підручників для релігійних закладів було видано українською мовою.
   В цей же час уніатська церква Закарпаття намагалася зберегти незалежність та самостійність, захищаючись від спроб угорців окатоличити її. Однак тиск посилювався. В середовищі закарпатського духовенства, як і всієї інтелігенції, стався розкол. Частина мадяризувалася, дехто все більше схилявся до москвофільства. На Закарпатті ширилося православ´я. У відповідь починаючи з 70-х років уряд призначав на посади єпископів лише «мадяронів». Як наслідок, уніатська церква стала провідником мадярського впливу в краї. Страшні злидні народу, мадяризація шкіл, церкви, всієї культури привели закарпатський край до надзвичайного духовного занепаду.
   З 1869 р. по всій імперії запроваджується обов´язкове навчання дітей від 6 до 14 років. Проте багато дітей не відвідували школу через матеріальні нестатки. Поряд з цим не вистачало кваліфікованих учителів, приміщень і коштів. Тому більша частина західноукраїнського населення залишалася неписьменною. До того ж навчання в багатьох школах велося польською мовою, і селяни неохоче посилали своїх дітей в школи з чужою мовою. Та попри все закон про обов´язкове навчання сприяв розвитку народної освіти. Але з перетворенням Австрії в Австро-Угорщину в 1867 р. розгорнулася мадяризація Закарпатського краю, яка й призвела до винищення української народної освіти.
   В Галичині існували 5 і 6-класні середні школи-гімназії, які в 1849 р. були реорганізовані у 8-класні, і тоді ж почалося створення реальних середніх шкіл. Однак з 1867 р. в українських середніх освітніх закладах викладовою мовою стає польська. Після довгої боротьби, у 1874 p., було дозволено викладати українською, а в кінці XIX ст. при польських гімназіях стали організовуватися паралельні українські школи та класи. На Буковині ще в XVIII ст. діяли середні школи — в Чернівцях та Сучаві. У середині XIX ст. створюється клерикальна семінарія, у якій навчання велося українською та румунською мовами. В 60-х роках XIX ст. в Чернівцях створюються реальні школи. У 1871 р. була заснована українська учительська семінарія. У всіх буковинських середніх школах викладалася українська мова як предмет навчання.
   Вища освіта в Західній Україні була представлена Львівським університетом (1784 р.), в якому спочатку мовою викладання була латинська, а в середині XIX ст. — німецька. У 1849 р. в ньому вперше засновується кафедра української мови та літератури. В 1871 р. після довгої боротьби було скасовано обмеження в мові викладання, але університет на цей час уже полонізувався. У 1884 р. була заснована кафедра історії України, яку обійняв М. Грушевський, а в 1900 — кафедра української літератури (К. Студинський). На Буковині університет засновано в 1875 р. в Чернівцях з німецькою мовою викладання, але були й кафедри з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковнослов’янської, практичного богослов´я, У 1844 р. у Львові був заснований політехнічний інститут. В основному вищі навчальні заклади були осередками науки. Тут створювалися лабораторії, товариства. Зокрема, при Львівському університеті у 1873 р. було створене наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ). В природничих науках плідно працювали математики В. Левицький, М. Зарецький, хіміки Б. Радзішевський, Е. Ліннеман, геологи Ф. Ціркель, Ю. Тікаревський та ін., в галузі гуманітарних наук — І. Франко, М. Павлик, С. Подолинський.
   В гострій боротьбі різних стилів, напрямів розвивалася українська література на західноукраїнських землях. Тут розквітнув могутній, багатогранний талант Франка, що досяг висот світового рівня, а також талант Федьковича, Кобринської, Коваліва та багатьох інших.
   Під впливом досягнень українського театру на Наддніпрянщині розвивалося і театральне мистецтво Західної України. У 1864 р. у Львові був заснований український професійний театр при товаристві «Руська бесіда», який очолив О. Бачинський. Він познайомив Галичину й Буковину з найкращими досягненнями театрального мистецтва України, Росії та європейських країн. В його становленні і розвитку брав участь М. Кропивницький, який перебував у середині 70-х років у Львові.
   Розвиток музики на західноукраїнських землях певною мірою стимулювався драматичним театром. Значного поширення набув хоровий спів (хорові товариства «Торбан» та «Львівський боян»). Масовими стали збирання, вивчення та пропаганда музичного фольклору. З народними пісенними джерелами пов’язана творчість одного із перших українських композиторів-професіоналів Галичини М. Вербицького, а також І. Лавровського, композитора з Буковини І. Воробкевича. Композитор В. Матюх працював здебільшого у вокальних жанрах та хоровому мистецтві, як І. Січинський та О. Нижинківський. Композитор В. Вахнянін створив кілька оперних творів.
   В творчості західноукраїнських художників, які здобували освіту у Відні, Кракові, Мюнхені та інших культурних центрах Європи, виразним був вплив європейських художніх шкіл. Однак вони пов´язували творчість з життям свого народу. До них належать К. Устиянович, Т. Копистинський, І. Труш, на Буковині — Ю. Пігуляк та М. Івасюк. У 1899 р. Івасюк організував у Чернівцях першу художню школу. Живописець Г. Рошкович виконав багато розписів церков у Закарпатті.
   Архітектура Західної України перебувала під впливом європейської і відображала розвиток будівельної техніки та нових конструкцій, використовувала нові матеріали. В містах Галичини та Буковини з´явилося чимало примітних споруд: у Львові — будівлі політехнічного інституту (арх. Ю. Захарович), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохбергер), у Чернівцях — будинок-резиденція митрополита Буковини (арх. Й. Главка), на Закарпатті — мисливський палац графів Шенборнів, будинок Ужгородської синагоги та ін.
   Як у Наддніпрянщині, так і в Західній Україні друга половина XIX ст. є періодом значних досягнень. В цьому заслуга як всього західноукраїнського народу, так і його інтелігенції. Зростали, хоч і дуже повільно, писемність, вища освіта, наука, художня література та мистецтво. Однак при цьому слід зазначити, що елітна культура інтелігенції Львова, Чернівців, Мукачевого та інших великих міст різко відрізнялася своїм рівнем від духовного життя селян Прикарпаття, Карпат та Закарпаття. І все ж у ці часи риси національного характеру, національної свідомості, менталітету західних українців були втілені в творчості їх видатних представників. Був зроблений новий крок у подальшому розвитку духовного життя і одночасно закладений фундамент майбутнього поступу.