5.5. Боротьба з турецькою імперією та Кримським ханством

   З початку XVI ст. козаки з волості (території, розташовані вище порогів) та січовики постійно здійснюють морські походи на Крим і Туреччину. З перемінним успіхом ведеться запекла боротьба. У 1610 р. розлютований кримський хан наказав навіть замкнути Дніпро залізним ланцюгом. Але це не допомагало.
   Зміцнившись, Запорозька Січ розширює сферу боротьби з турецько-кримськими загарбниками. У цей час Молдавія, яка знаходилася між Польщею і Туреччиною, почергово попадала у васальну залежність то від однієї, то від іншої держави. Козаки втручалися у її справи ще в середині XVI ст., коли туди робив походи Вишневецький. Наприкінці століття у Молдавії загострюється боротьба претендентів на престол господаря (князя). У ній загинув Івоня, якого підтримувала Польща, посилаючи туди козацькі війська. Новий претендент Іван Підкова за підтримки козацького загону на чолі з гетьманом Шахом захопив столицю Молдавії — Яси. Це загрожувало Польщі погіршенням стосунків з Туреччиною. Вона посилає військо проти Підкови. Турецькі і польські війська розгромили козаків. Івана Підкову, який вів завзяту боротьбу з турками, поляки схопили і стратили у Львові. У цьому проявилося невдоволення Польщі самостійним зовнішньополітичним курсом Запорозької Січі. Козаки продовжували ходити походами на Молдавію, довгий час підтримуючи нащадків Івана.
   Успішні походи козаків принесли їм велику славу в Європі. Козацтво стало важливим фактором міжнародної, особливо східноєвропейської та близькосхідної політики. Про це свідчить звернення до нього цісаря Рудольфа ІІ у 1594 р. та Папи Римського Климента VIII, які закликали козаків укласти союз з Німеччиною для боротьби проти Туреччини. Посол цісаря Еріх Лясота прибув на Запорозьку Січ і вів переговори зі старшиною як з представниками незалежної держави. Січ позитивно сприйняла пропозицію європейської держави, і кілька козацьких загонів вирушили на Молдавію для війни з Туреччиною.
   Одним із загонів керував Северин Наливайко. Йому на допомогу прийшов гетьман Григорій Лобода. Спільними силами козаки розбили військо залежного від Туреччини молдавського господаря, примусили його зректися турецького підданства і присягти цісареві. Після цього козаки захопили кілька фортець у Молдавії, витіснили турецькі війська і припинили війну.
   Це свідчить про те, що поступово Запорозька Січ виробляла і проводила самостійну зовнішньополітичну діяльність, виборювала свою державницьку лінію і одночасно не поривала відкрито з Польсько-Литовською державою. Керівники Січі не раз підкреслювали, що вони піддані короля. Однак фактично Запорозька Січ вийшла з-під влади Польщі і проводила політику неоголошеної війни з «бусурманами» — Туреччиною та Кримським ханством. Найбільшого розмаху козацькі походи проти «бусурманів» набули у 1600-1620 pp. Майже щорічно козаки перетинала Чорне море і нападали на кримські і турецькі береги. У 1604 р. спустошили Варну — найсильнішу турецьку фортецю на Чорному морі, у 1608 р. розгромили Перекоп, у 1609-му пограбували Кілію, Ізмаїл, Акерман і в 1614 р. штурмували Трапезунд. У 1615 р. вони увірвалися до гавані Константинополя і на очах султана спалили флот і втекли.
   У 1614-1617 pp. особливо зростає козацька активність на Чорному морі. У ці роки боротьбу очолив один із найвидатніших і найталановитіших козацьких старшин, у 1616-1622 pp. — гетьман Січі Петро Сагайдачний. Під його керівництвом козаки штурмом взяли фортецю Кафу, де знаходився найбільший на Сході невольничий ринок, визволили десятки тисяч полонених, серед яких було багато українців. У 1620 р. козацькі чайки за його ініціативи знову спалили Константинопольську гавань з усіма кораблями. Слід підкреслити, що запорожці ходили в походи разом з донськими козаками.
   Поява козацького флоту, його блискучі перемоги під командуванням Петра Сагайдачного мали історичне значення: Україна пробила татарсько-турецьку морську блокаду, що відгороджувала її від Європи і Близького Сходу.
   Не менш успішними були бойові дії проти татар і турок на суші. Розлючений неспроможністю Польщі приборкати козаків, турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне, військо і разом з великими силами свого васала, Кримського ханства, почав війну з Польщею. У 1620 р. у першій битві поблизу села Цецори, під Яссами, польські війська були вщент розбиті, а їхній командувач — коронний гетьман Жолкевський загинув. Більшість польських старшин і рядових потрапили у полон.
   Польський уряд, залишившись без армії, звернувся по допомогу до Запорозької Січі. Козацтво, розуміючи, яку загрозу становить турецько-татарська навала для України, та й усієї Європи, дає згоду на участь в поході проти турків; одночасно посилає депутацію, в складі якої був і Петро Сагайдачний, у Варшаву зі своїми вимогами. У цей час гетьманом Січі було обрано Я.Бородавку, який повів 40-тисячне військо назустріч турецькій армії.
   35-тисячне польське військо стало табором на правому березі Дністра під Хотином. Туди ж підійшли і козацькі сили. Однак неумілі дії Бородавки привели до великих втрат у козацьких частинах. Тому, коли туди із Варшави, після переговорів з королем, приїхав Сагайдачний, Бородавку козаки стратили, а Сагайдачного обрали гетьманом. Сагайдачний застосував умілу тактику ведення бою, поєднуючи активну оборону і рішучі, часто нічні, атаки на турків. Козаки не раз вривалися до ворожого табору, змушували тікати навіть султана. За місяць боїв з польсько-українською армією турки втратили 80 тис. чоловік із 150-тисячної армій, не маючи перспектив на перемогу, пішли на переговори. У жовтні 1621 р. Туреччина і Польща підписали мирний договір. Польща зобов´язувалася заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допускати їх походів на Туреччину. Козацтво, яке відіграло вирішальну роль у перемозі під Хотином, було розчароване антиукраїнською спрямованістю хотинського договору, залишило табір і вирушило на Січ. Тепер козаки були не потрібні, і уряд не потурбувався навіть про тих, хто став у хотинській війні інвалідом.
   Завдяки мужності козаків, високому військовому мистецтву їхнього гетьмана Сагайдачного, Туреччина не досягла своєї мети — захоплення польських і українських земель, а її міжнародному престижу завдано тяжкого удару. її просування в Європу було зупинено.
   У 1622 р. від смертельної рани, яку дістав у хотинський битві, помер Петро Сагайдачний, якого оплакувала вся Україна. Гетьман Оліфер Голуб (1622-1623 pp.), а за ним Михайло Дорошенко продовжували боротьбу проти турецько-татарської загрози. В 20-х роках XVII ст. козацтво під керівництвом Дорошенка (1623-1625 pp.) майже щороку робило морські і сухопутні походи на Кримське ханство і Туреччину, які продовжувалися і в 30-х роках. Пограбування берегів Криму й Туреччини було своєрідною помстою за грабежі і поневолення українців. Турецько-татарські напади на Україну та розорення козаками побережжя Криму і Туреччини призводили лише до взаємного їх ослаблення. Значними успіхами характеризувалася зовнішня політика запорозького козацтва в Європі і навіть Азії, особливо після хотинської битви. Українське козацтво брало активну участь у Тридцятирічній війні (1618-1648 pp.) в Європі. Там воно воювало в союзі з австрійським імператором Фердінандом II, а пізніше — з французьким урядом. Дружніми були міждержавні відносини з Іспанією, Швецією та Західною Грузією.