3.1. Роздроблення Київської держави. Його причини

   У XII ст. Київська Русь остаточно розпалася на самостійні князівства і землі: Новгородську і Псковську, князівства Київське, Галицьке, Волинське, Ростово-Суздальське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Муромське, Смоленське, Турово-Пінське та Тмутараканське. Причини роздробленості корінилися в слабкому розвитку політичних та економічних відносин, коли кожна з цих земель могла існувати окремо. Натуральний і вотчинний характер феодального господарства дозволяв місцевому виробництву задовольнити потреби землі. Розвиток ремесел та торгівлі зумовив виникнення самозабезпечуваних міст. Укріплені міста менше постраждали від нападу кочівників чи походу військ великого князя.
   Місцеві економічні інтереси в умовах натурального господарства породжували прагнення до відособлення, до місцевих «земських» інтересів дружинників, бояр, які раніше були опорою князя. Тепер удільні князі і бояри створювали апарат впади ближче до своїх вотчин. Роль центру регіональних політичних сил починає відігравати головне місто землі, в якій знаходилася резиденція удільного князя.
   Поряд з цим важливу роль відігравало й те, що у київській династії не стало визначних, талановитих політичних фігур, які б ефективно управляли найбільшою в Європі країною, протистояли великій кількості претендентів на князівський стіл. Члени князівських родів втратили почуття відповідальності, втягувалися у безперервні конфлікти і самі підривали єдність своєї держави. Престиж влади великою князя падав. За таких умов авторитет централізованої монархії не могли замінити з´їзди князів, віче чи боярська рада. Настала глибока внутрішня криза.
   Аналогічний стан переживали майже всі великі країни Європи: Німеччина, Франція, Візантія та ін. Однак вони знаходили сили, що відроджували їх. Почали з´являтися ледь помітні ознаки відродження і Київської держави у другому десятиріччі XIII ст. Однак до остаточного розпаду доводять нові племена кочівників, що прибули з Азії, — татаро-монголи.