Формування концепції зовнішньополітичного курсу

   Основні засади зовнішньої політики Української держави було закладено ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту після проголошення її незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість перетворитись із об´єкта геополітики на повноцінного суб´єкта, що самостійно вирішує власну долю.
   Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність.
   Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.
   У цьому документі вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.
   В основу моделі зовнішньої політики 1991 —1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.
   Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм.
   Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.
   Визнання особливого значення відносин України з Росією в новій зовнішньополітичній моделі не означає дистанціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.
   Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматично підійти до задоволення потреб та інтересів нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної й Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України — до зв´язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці орієнтації можна, проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.
   Важливим аспектом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки нашої держави.
   У своїй інавгураційній промові 30 листопада 1999 року Л. Кучма в черговий раз підтвердив стратегію багатовекторної політики нашої держави. Серед магістральних напрямів значилися США, ЄС та Росія, які, на думку українського керівництва, не заперечують, а доповнюють один одного: підтримання добрих відносин зі Сходом є надійною запорукою успішного просування України на євроінтеграційному шляху, а її європейський вибір, у свою чергу, служить орієнтиром демократичного розвитку для інших держав СНД, а отже — гарантією стабільності на східних кордонах.
   Після президентських виборів 2004 р. Міністерство закордонних справ України визначило такі пріоритетні завдання:
   1. Програма оновлення МЗС «Українська дипломатія назустріч людям» (системні зміни у діяльності МЗС, які дали б змогу оптимізувати його роботу відповідно до європейських зразків; розгортання у регіонах роз´яснювальних кампаній про зовнішньополітичні пріоритети держави; доступність консульсько-правових послуг; запровадження прозорого прийому на дипломатичну службу).
   2. «Відкриємо світ для українців» (зміна іміджу України на міжнародній арені; лібералізація для українців режиму перетину кордонів; укладання угод в межах ЄС — Україна—Росія про прийом-передачу незаконних мігрантів; приєднання України до Європейської Угоди про молодіжну картку, Угоди про Центр європейських мов, Болонського процесу; посилення правового захисту українських трудящих-мігрантів).
   3. «Кордони України: прозорі для людей і бізнесу, закриті для злочинців» (блокування кордонів для терористичних загроз, злочинності, торгівлі людьми та наркотиками; завершення правового оформлення державного кордону по всьому його периметру; залучення міжнародної фінансової і технічної допомоги для розбудови відповідної прикордонної інфраструктури).
   4. «Європейська і євроатлантична інтеграція — це передусім демократичні цінності і стандарти» (набуття Україною статусу держави з ринковою економікою; завершення переговорів про вступ України до СОТ і початок роботи над створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; залучення експертної і фінансової допомоги з боку ЄС задля впровадження європейських стандартів в українське законодавство; втілення в життя спільних з ЄС економічних проектів; тісне співробітництво з НАТО, залучення його досвіду, потенціалу і ресурсів у сфері реформування Збройних сил України, реагування на надзвичайні ситуації, реконструкції військових об´єктів, боротьби з тероризмом, ліквідації озброєнь і боєприпасів).
   5. «Зовнішньоекономічна активність — гарантія процвітання держави, її енергетичної безпеки, створення нових робочих місць» (допомога українським виробникам у встановленні контактів із зарубіжними партнерами, сприяння іноземним інвестиціям; системна підтримка розвитку і зміцнення національного виробничого потенціалу шляхом забезпечення позитивного іміджу, інвестиційної привабливості України; просування вітчизняних «ноу-хау» і послуг на нові ринки збуту, насамперед у сферах авіа- та суднобудування, космічних досліджень, інформатики; пошук нових джерел і шляхів надходження в Україну енергоносіїв).
   6. «Українська культура у світі. Вихід у світовий цивілізаційний простір» (сприяння участі представників освіти, науки, культури, ЗМІ України у міжнародних неурядових організаціях; створення Фонду підтримки діяльності Національної комісії у справах ЮНЕСКО, внесення до програми ЮНЕСКО українських проектів «Трипільська цивілізація», «Створення Міжнародного дитячого центру «Артек»; повернення українських культурних цінностей в Україну).
   Отже, протягом 1991—2005 pp. активно відбувалися вироблення та апробація концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі (1991— 1994) його основу становив принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994 р. у зовнішньополітичному курсі провідними принципами було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом».
   На початку 2005 р. у зовнішньополітичній діяльності української держави чіткіше окреслився євроінтеграційний вектор, розпочалися системні трансформації у діяльності МЗС, орієнтовані на зміну іміджу України на міжнародній арені, зміцнення кордонів, впровадження європейських стандартів у законодавство, сприяння розвитку національного виробничого потенціалу, подолання відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів міжнародного спілкування, сучасних цивілізаційних процесів.