Характерні ознаки релігійного життя наприкінці 80-х — на початку 90-х років

   Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні розпочався своєрідний «релігійний ренесанс», виявами якого стали відродження релігійного життя, виникнення значної кількості релігійних общин, реставрація та відновлення функціонування давніх, спорудження нових храмів, збільшення набору до духовних закладів освіти тощо. Це було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, забезпеченням державою реальних гарантій свободи совісті; загостренням суспільних проблем; частковою втратою старих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновекторними пошуками духовної опори в житті; поверненням до споконвічних духовних цінностей.
   Численні соціологічні дослідження свідчать про помітне зростання релігійного чинника в суспільному житті, посилення релігійності населення (нині кожен третій громадянин України вважає себе віруючим). Релігійну ситуацію в країні в останні роки XX ст. характеризували зростання кількості релігійних громад, значне розширення спектра конфесій, напрямів. Так, якщо до 1985 р. в республіці існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 конфесій та напрямів, то на початку 1995 р. в Україні діяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямів, на 1 січня 2000 року функціонувало до 23,5 тис. громад 90 конфесій та напрямів.
   Водночас у духовній сфері існують і проблеми. Однією з найболючіших є глибокий розкол у православ´ї, яке в Україні поділене на три конфесії:
   1) Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) — приблизно 8,5 тис. громад;
   2) Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) — 2,5 тис. громад;
   3) Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) — приблизно 1 тис. громад.
   Конфесійна роз´єднаність не сприяє консолідації суспільства, сіє протистояння в українських землях.
   Іншою, не менш складною, проблемою є значна політизація релігійної сфери. З одного боку, сама релігія активно виходить на політичну арену, про що свідчить поява Української християнсько-демократичної партії (1990), Української християнської партії жінок (1991), з іншого — політика проникає в релігійну сферу. Вже звичною стала практика опори окремих політиків та партій на релігійні організації з метою розширення електорату.
   Непоодинокими є конфлікти між греко-католиками і православними та всередині православної конфесії. Приводом до міжконфесійних зіткнень найчастіше стають поділ сфер впливу, боротьба за лідерство,- культові приміщення, майно.
   Особливостями релігійного життя України є, по-пер-Ще, порівняно високий рівень релігійної активності населення: в Україні на кожну релігійну общину припадає в середньому 2387 осіб, що в 4 рази більше, ніж у Росії, і вдвічі перевищує рівень Білорусі; по-друге, територіальна нерівномірність поширення релігії: тривала роз´єднаність українських земель, перебування в складі держав із різним соціальним устроєм, культурою, особливостями духовного розвитку позначилися не тільки на ареалі поширення релігії, її конфесійній палітрі, а й на інтенсивності релігійного життя; по-третє, активний перехід віруючих із одних конфесій в інші: якщо на момент проголошення незалежності в Україні до православ´я належало 70% загальної чисельності релігійних громад, протестантизму — 27%, а кількість римо-католицьких не перевищувала 2%, то нині православні віруючі становлять лише 52% загальної кількості релігійного населення країни, прихильники протестантизму — 25, а прибічники двох гілок католицької церкви (УГКЦ та РКЦ) — 21%.
   Сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням та активізацією діяльності церков національних меншин. Останнім часом виникло багато релігійних організацій та об´єднань, що належать до «нетрадиційних культів». Зокрема, набули поширення Корейська методистська церква, релігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів, віри Бахаї, даосистів, ведантистів та ін. Значна кількість релігійних угруповань перебуває в «окультному підпіллі». Так, за деякими даними, в одному лише Києві діє до 140 незареєстрованих об´єднань.
   Розгортанню та поглибленню релігійного ренесансу в Україні сприяв візит Папи Римського, який відбувся в червні 2001 р.
   Отже, сучасному розвиткові релігії в Україні притаманні такі ознаки:
   - помітне зростання релігійного чинника в суспільному житті;
   - посилення релігійності населення;
   - швидке збільшення кількості релігійних громад;
   - поліконфесійність, розширення спектра конфесій, напрямів і тлумачень;
   - глибокий розкол у православ´ї;
   - політизація релігійної сфери, міжцерковні конфлікти;
   - територіальна нерівномірність поширення релігійних організацій;
   - відродження та активізація діяльності церков національних меншин;
   - поява в релігійному спектрі країни значної кількості нетрадиційних культів.