Вступ

   Місце та значення права на житло у системі права в різні часи визначалося з різних наукових позицій. В.Ф. Маслов щодо цивільно-правових відносин виділяв право на житло як суб'єктивне право громадянина на особливий майновий об'єкт та як одну з характеристик цивільної правоздатності особи1. Право на житло поділялося ним на дві складові: право на конкретне житлове приміщення та право на поліпшення житлових умов. Ґрунтуючись на класифікації конституційних прав, В.А. Золотар відносив право на житло до соціально-економічних прав громадян. В.А. Тархов, використовуючи комплексний підхід, зазначав, що право на житло є складним та включає як державно-правові, так і цивільно-правові аспекти.
   Але зараз у суспільстві все більш зміцнюється та виходить на перший план розуміння права на житло як одного з природних і невід'ємних прав людини. Для цього є об'єктивні підстави. Адже 17 липня 1997 року Україна ратифікувала римську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенцію), а також Перший протокол та протоколи №№ 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. Певна увага приділена у Конвенції правам людини, що пов'язані з житлом. Так, п. 1 ст. 8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканність житла, яка проголошена також ст. ЗО Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку. Зокрема ч. З ст. 15 Закону України “Про власність” встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом. Але, як зазначено у ч. З ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
   Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1998 р. № 557 затверджено Положення про Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відповідно до нього Уповноважений надсилає до відповідних державних органів України запити стосовно надання матеріалів і пояснень щодо конкретних випадків порушень прав людини та забезпечує максимальний рівень об'єктивності під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні. Як зазначалось вище, право на житло відноситься до такої групи прав. Таким чином, створені додаткові механізми щодо захисту житлових прав громадян України, які згідно з Конвенцією визнані як одні з основних прав людини.
   Права людини, що невідривне пов'язані з житловими, встановлені та захищаються Міжнародним Пактом про громадянські і політичні права (далі Пакт), який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 грудня 1990 року. П. 1 ст. 12 Пакту встановлює, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить право на свободу вибору місця проживання. У вузькому розумінні реалізація цього права невідривне пов'язана із свободою вибору житла, яка проявляється у реалізації людиною права на житло. Інше пов'язане з житлом право людини встановлено ст. 17 Пакту. Згідно з ним ніхто не може зазнавати свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла. Вважаємо, що це право передбачає не тільки утримання будь-кого від несанкціонованого проникнення У житло, але й право на недоторканність житла як об'єкту права власності чи інших речових прав (встановлених договором найму, сервітутів тощо). У цьому смислі право людини на недоторканність житла перемежовується та взаємодіє з встановленим п. 1 ст. 8 Конвенції правом людини на повагу до її житла.
   Міжнародним Пактом про економічні, соціальні і культурні права, який ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР ще 19.10.1973 року, також були встановлені соціальні права, які зараз активно реалізуються У житлових правовідносинах. Наприклад, у п. 1 ст. 10 Пакту вказано, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинна надаватися по можливості якнайширша охорона й допомога, особливо при її утворенні і поки на н відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Пряма допомога держави молодим сім'ям надається при реалізації програми молодіжного житлового кредитування, що здійснюється відповідно до Положення про порядок надання пільгового довготермінового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, що затверджено Постановою КМ України від 17 травня 1999 р. № 825. Це дає можливість молодим сім'ям отримати довгострокові кредити на будівництво та реконструкцію житла на пільгових умовах. При цьому позичальникові, що має дітей, кредит надається безкоштовно чи навіть частково погашається. Так виявляється передбачений у Пакті захист сім'ї на період, коли на и відповідальності лежить турбота про несамостійних Дітей. Крім того, реалізація положень Пакту щодо допомоги соціальне незахищеним сім'ям та громадянам при експлуатації ними житла виявляється у тому, що ним у встановленому законом порядку надаються субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Зокрема така допомога надається згідно з Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848.
   Іншим соціальним правом людини, що закріплено у названому Пакті, є право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає право на достатнє харчування, одяг і житло та на неухильне поліпшення умов життя. Це право закріплено також у ст. 48 Конституції України. Отже, житло є однією зі складових частин, які характеризують достатній життєвий рівень, що визначений ст. 48 Конституції України. Тому право на житло додатково забезпечується захистом іншого конституційного права - права на достатній життєвий рівень. Відповідно до цього у ст. 47 Конституції України визначено, що, реалізуючи своє право на житло, кожен громадянин може побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Отже, конституційне право на житло надає підтверджену державою можливість отримати у встановленому порядку житло у користування чи в приватну власність. Право на неухильне поліпшення умов життя, що закріплено у ст. 11 Пакту, також знаходить своє втілення у житлових правовідносинах. Зокрема це виявляється в тому, що особа може поліпшити свої житлові умови як за рахунок держави (при дотриманні відповідних умов, що викладені у Житловому кодексі України), так і за власні кошти.
   Таким чином, право на житло невідривне пов'язано із соціальними, культурними та економічними правами людини, що закріплені у ратифікованих Україною документах Ради Європи. Це виявляється в тому, що права людини впроваджуються, реалізуються та захищаються при здійсненні особою права на житло.
   Низка основних прав людини містить в себе передусім житлові права громадян. Це право людини на повагу до її житла, право на свободу вибору місця проживання, право на недоторканність житла тощо. У той же час деякі права людини містить в собі право на житло лише як одну із складових, поряд з іншими правами. Наприклад, право на достатній життєвий рівень уміщує не тільки право на житло, а також право на достатнє харчування та неухильне поліпшення умов життя тощо.
   Отже, право особи на житло слід вважати одним із природних та невід'ємних прав людини. Це підтверджено Конституцією України, де право на житло закріплено у розділі II “Права, свободи та обов'язки людини та громадянина”. Розгляд права на житло в аспекті прав людини має як теоретичне, так і практичне значення. Останнє виявляється, зокрема, в тому, що право на житло може захищатись не тільки на національному рівні. Якщо вичерпані усі доступні національні правові засоби захисту прав людини і вони не принесли позитивного вирішення справи, особа може звернутись зі скаргою на порушення прав людини, що закріплені у документах Ради Європи, до Європейської комісії з прав людини чи до Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Це сприяє зміцненню права на житло та підтримці осіб у реалізації ними цього права.