§ 2. Правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах

   Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою набула свого правового виявлення в численних законодавчих і нормативних актах різної юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні за змістом, формою і значенням у правовому регулюванні банківських правовідносин. З одного боку, основою банківського законодавства в зарубіжних країнах є система статутних законів, тобто таких, які визначають правове становище банків (центрального і комерційних банків), а з іншого — це група законів та нормативних актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності, встановлюючи режим здійснення банківських операцій на території відповідної держави.
   Для банківського права зарубіжних країн характерним є використання широкого спектра різних за юридичною природою джерел, що визначається специфікою суб’єктів, об’єкта і методів банківського регулювання. До джерел банківського права слід віднести:
   1. Національне банківське законодавство, що становить систему нормативних актів, норми яких регулюють банківські правовідносини. Це насамперед закони. Наприклад, у США діє розвинена система законодавчих актів, що характеризується ретельністю правової регламентації всіх сторін банківської діяльності. Це Закон про національну валюту (1863 р.). Закон про діяльність національних банків (1864 р.), Закон про Федеральний резерв (1913 р.). Закон Єджа про міжнародні банківські операції (1919 р.), Закон Макфеддена про діяльність іноземних банків (1927 р.), Закони про фінансову діяльність (1933 р,, 1935 р.). Закон про емісію цінних паперів (1933 р.), Закон про кредитування власників житла (1933 р.). Закон про банківську холдингову компанію (1956 р.), Закони про злиття банків (1960 р., 1966 р.). Закон про вірогідну інформацію в кредитуванні (1968 р.). Закон про рівні кредитні можливості (1974 р.), Закон про правильне погашення кредиту (1977 р.). Закон про право на фінансову таємницю (1978 р.), Закон про дерегулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом (1980 р.). Закон про Федеральну резервну систему США (1995 р.) тощо Найбільшим за обсягом законодавчим актом, де значна частина статей присвячена регулюванню банківських угод, є Єдиний торговий Кодекс США (1962 р.), який називають “кодексом банкірів”.
   Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банківську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю і консерватизмом правових актів. Лише в 70-80-х роках законодавчі органи США переглянули правові обмеження і надали банкам можливість більш ефективно працювати в умовах жорсткої конкуренції. Деякі зміни банківського законодавства щодо його лібералізації було проведено останніми роками.
   Порівняно із законодавством США банківське законодавство Німеччини завжди відзначалося лібералізацією правового регулювання в цій сфері. Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний банк (від 16 липня 1994 р.), Закон про банки Федеративної Республіки Німеччини (1957 р.). Закони про кредитну справу (1976 р., 1993 р.). Закон про Німецький кооперативний банк (1975 р.), Закон про Німецький компенсаційний банк. Закони про ощадні каси.
   В інших європейських країнах також діють закони, що визначають правове становище банків, наприклад у Франції — закони “Про Статут Банку Франції (1993 р.), “Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ” (1993 р.). У Великій Британії діє Закон про націоналізацію (1946 р.), Закон про банківську діяльність (1987 р.) та Закон про Банк Англії (1998 р.) а правове положення банків, що діють у формі торгового товариства, регулюється законодавством про торгові товариства. У Швейцарії діяльність банків, їх регулювання і контроль визначаються відповідно до Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 8 листопада 1934 р.).
   Законодавчу основу функціонування сучасної банківської системи Росії було створено в 1990 р. з прийняттям законів “Про Центральний банк Російської Федерації” та “Про банки і банківську діяльність”. Федеральний Закон РФ “Про Центральний банк Російської Федерації” від 31 липня 1998 р. містить більш чіткий і докладний опис функцій головного банку країни, надав право Центральному банку Росії видання нормативних актів, обов’язкових для виконання всіма юридичними і фізичними особами й органами державної влади. Федеральний Закон РФ “Про банки і банківську діяльність” в редакції від 31 липня 1998 р. визначає такі основні принципи: лібералізація ведення банківської діяльності; посилення заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії; наближення положень закону до норм прямої дії.
   Важливе місце в ієрархії джерел банківського права посідають комерційні (торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччина, США, Франція, Росія, Швейцарія, Японія), де містяться норми, присвячені деяким аспектам регулювання банківської діяльності.
   Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кількість статей (кредит, банківський вклад, банківський рахунок, розрахунки, зберігання цінностей у банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські правовідносини.
   У Французькому комерційному кодексі та Німецькому торговому уложенні містяться норми, що стосуються банківських операцій.
   Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зарубіжних країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і органами виконавчої влади (постанови уряду, акти фінансових органів). У Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали питання валютних відносин. Актами уряду часто вводяться валютні обмеження. Так, у 1971 р. в Швейцарії було прийнято акт, який надав уряду можливість вживати заходів щодо захисту валютної системи країни без консультацій з парламентом.
   Значний за обсягом блок банківського законодавства становлять положення, інструкції, правила, що видаються банками, а також численні формуляри, які використовуються в банківській практиці для оформлення банківських угод, акти локального регулювання (наприклад, статути банків та їх асоціацій), правила обслуговування клієнтів, про служби банку. Істотне значення для банківського права становлять правові звичаї та звичаї ділового обороту.
   2. Міжнародні конвенції та договори в сфері банківського права, ратифіковані парламентами країн, також відносять до джерел банківського права. Наприклад, Женевські вексельні конвенції 1930 р. (Про Єдиний вексельний закон). Женевські чекові конвенції 1931р. (Про Єдиний закон про чеки), Оттавська конвенція УНІДРУА 1988 р. (Про міжнародний факторинг), Маастрихтський договір 1992 р.
   3. Міжнародні звичаї, що сформувалися в міжбанківській практиці і стають об’єктами міжнародної уніфікації в рамках Міжнародної торгової палати (МТП), є актами неофіційної кодифікації міжнародних звичаїв. У банківському праві до них можна віднести Уніфіковані правила МТП по інкасо в редакції 1995 р.. Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р.; Уніфіковані правила МТП щодо договірних гарантій у редакції 1978 р.
   4. У країнах, що належать до англосаксонської правової системи (Велика Британія, США, Канада тощо), де діє прецедентне право, важливу роль у правовій регламентації банківської діяльності відіграє судова та арбітражна практика, тобто рішення судових органів і арбітражів з конкретних справ за участю банків, а також прецеденти, створені Судом Європейського Союзу.
   5. Важливим елементом правового регулювання банківської діяльності в різних країнах є нормативно-правові акти міжнародних організацій, що застосовуються на території їх держав-учасниць. Так, з утворенням Міжнародного валютного фонду (МВФ) 1944 р. — міжнародної валютно-кредитної організації, що має статус спеціалізованої установи 00Н, найважливішим джерелом правового регулювання банківської діяльності, особливо центральних емісійних банків, став статут МВФ — документ міжнародно-правового характеру. Статут МВФ виконує важливу роль у розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, регулюванням порядку здійснення системи платежів при укладанні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення розрахунків та інших питань. Прикладом європейського співробітництва в сфері банківського регулювання є Європейський Союз і Європейська комісія, що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають юридичне обов’язковий характер для держав — членів ЄС. Сукупність таких актів (в основному, директив, що регулюють банківську діяльність у рамках ЄС) отримала назву європейського банківського законодавства. До числа таких банківських директив слід віднести Директиву ЄС “Про координацію законів., правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій” від 12 грудня 1977 р.; Директиву ЄС “Про власні кошти кредитних організацій” від 17 квітня 1989 р.; Директиву ЄС “Про поліпшення нагляду за кредитними організаціями” від 29 червня 1995 р. тощо.
   Отже, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах характеризується різноманітністю за юридичною природою джерел банківського права, високорозвиненою системою нормативних актів про банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та проникненням іноземного елемента в національне банківське законодавство.