2. Добро і зло як центральні етичні категорії. Релятивізм та ригоризм в їх трактуванні

   Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Для етики як науки, а також для моралі та моральності це є фундаментальні категорії, від змісту яких залежать усі інші етичні уявлення, а також і всі інші найважливіші поняття та категорії етики. Самий факт існування в людському житті таких прямо протилежних орієнтирів як добро і зло свідчить про найважливіші особливості тої ситуації, в якій перебуває людина. Ми добре знаємо про те, що людина в своїх діях різноманітного плану як правило має можливість вибору, проте це може бути досить різний вибір: вибір засобів дії, часу та умов дії, вибір варіантів організації наших доцільних дій та вчинків, нарешті, вибір найбільш прийнятного чи оптимального витрат матеріалів та енергії в діяльності. Звернемо увагу на те, що в даних випадках далеко не завжди та не обов´язково вибір має носити альтернативний характер, тобто це не обов´язково повинен бути вибір з-поміж двох протилежних позицій. Із категоріями добра і зла ситуація інакша: тут перед нами саме альтернатива, оскільки сторони відношення виключають одна іншу. Окрім того, добро і зло стосуються не стільки конкретного змісту певних дій, скільки їх характеру, спрямованості, відношення до людини. Ще Сократ в своїх знаменитих бесідах із мешканцями Афін висміював софістів за те, що вони ототожнюють такі явища як добро і благо із якимись окремими речами чи явищами. Все це може бути осмислене в такому плані, що у самій альтернативності людського вибору між добром і злом йдеться про внутрішній вибір, точніше – про вибір певного внутрішнього відношення. За великим рахунком це означає, що людина має моральну свободу волі, тобто може здійснювати дещо таке, що не можна звести до конкретності ситуації чи до сукупності речей та явищ, втягнутих у ситуацію, в якій перебуває людина. Наприклад, можна виконувати свої службові обов´язки, перебуваючи у дуже різних відношеннях до цього процесу: можна їх виконувати із радістю, можна – спокійно, із усвідомленням їх необхідності, можна - роздратовано, можна - відсторонено, можна із внутрішньою огидою та ін. Весь цей спектр внутрішнього відношення може супроводжувати приблизно дії того ж самого плану та змісту в їх фізичному вимірі, проте саме з позиції внутрішнього людського відношення до цих дій кожного разу буде відбуватись щось зовсім інше. Отже, вибір між добром і злом – це вибір характеру відношення до дійсності, вибір, який, звичайно, буде мати й певні наслідки та результати. Моральне добро і моральне зло являються універсальними протилежностями, які взаємно заперечують одне одного і разом з тим завжди існують в єдності. Вони виступають критерієм розрізнення морального і аморального у свідомості та поведінці людини.
   Варто відзначити й те, що під визначення добра і зла можуть підпадати для нас явища, викликані не людськими діями, а зовнішніми для нас процесами, як-от природними катастрофами, вірусними епідеміями, а також соціальні катаклізми, що виникають стихійно і безконтрольно.
   Зазначені специфічні особливості морального добра і морального зла як етичних категорій можна продемонструвати й тим, що вони персоніфіковані в образах Ісуса Христа, Аллаха та деяких інших божественних постатей, які постають втіленням абсолютного добра, а образи Люцифера Вельзевула, Ібіса та ін. є втіленням зла. Якщо придивитись до цих персоналій, то не можна не помітити того, що вони уособлюють собою саме певний тип відношення до всього, що відбувається. Не можна унаслідувати в точності всі ті дії та вчинки, що описані в Євангеліях, проте можна намагатись унаслідувати те внутрішнє відношення до дійсності, яке продемонстрував Ісус Христос. Тож ясно, що моральне добро і моральне зло здійснюється перш за все внаслідок свідомого волевиявлення людиною свого рішення  та вибору. У моральному виборі між добром і злом проявляється фундаментальна відмінність людини від всього іншого, із чим ми стикаємося в дійсності, а саме: людина ні до чого конкретного жорстко не прив´язана, ні із чим не злита, у своїх діях однозначно не визначена, а тому вона обирає, що, як, коли і з якими наслідками чинити. Проте в цьому виборі проявляється й ще одна річ: у будь-яких діях людина лишається людиною, тобто, просто кажучи, її дії можуть відповідати її людському статусу, людській сутності, людським вимірам дійсності, а можуть і не відповідати: останнє й проявляється у виборі між добром і злом. Звідси можна зробити висновок щодо природи морального добра та морального зла: вона є не онтологічна (не буттєва), а аксіологічна (ціннісна), точніше, імперативно-оціночна. Це значить, що не самі по собі явища постають перед нами із характеристиками добра і зла, а наше людське відношення до них, дії із ними можуть підпадати під визначення добра або зла. При тому варто осмислити принциповий момент: оскільки ні добро, ні зло не можна ототожнити із чимось конкретним, ось тут і в такий якості присутнім, то це значить, що добро і зло мають універсальний щодо змісту людських дій характер, тобто вони позначають не ось це добро (чи зло), ні в ось такий ситуації, а добро і зло як таке; або добро як доброту (якість бути добром), а зло як злосність.
   Моральне добро і моральне зло взаємно визначаються і пізнаються одне через друге. Російський філософ ХІХ століття В.С.Соловйов (1853-1900) у своїй праці “Виправдання добра. Моральна філософія” яскраво показав конкретно-історичний характер уявлень про добро та зло. “Немає правди, - пише В.С.Соловйов, - такої мерзотності, яка б не визнавалась де не-будь і коли-небудь за добро; але разом з тим немає і не було такого людського племені, яке б не придавало своєму поняттю добра (яке б воно не було) значення постійної і всезагальної норми та ідеалу” (Соловйов В.С. в 2т.-М.,1988.,т.1.-с.98.). Проте при визначенні добро і зла ми повинні враховувати принципово важливий момент: конкретні уявлення про те, що постає у наших відношеннях до дійсності добром чи злом, є мінливими, варіативними, багатоманітними, і тому якщо би ми поставили перед собою завдання перерахувати все, що може для якихось людей в якихось ситуаціях постати добром чи злом, такий перерахунок ми навряд чи змогли би завершити. Звідси ціла низка звичайних людей і різного роду мислителів роблять дуже простий висновок: добро і зло визначити неможливо, оскільки їх прояви є надзвичайно різними і строкатими. Більше того, часто стверджується: те, що тут і зараз є добром, там і тоді-то може бути злом, як і навпаки. Такий підхід до справи не може бути ні прийнятним, ні виправданим. Давайте уявимо собі, що ми стали на таку позицію, тоді із неї можна зробити висновок: роби, як заманеться, адже в будь-якому випадку знайдуться люди (і ситуації), які будуть сприймати зроблене або як добро, або як зло. Більше того, роби свідомо зло, і знову-такі, знайдуться люди, які будуть сприймати це як добро! Таким чином, релятивізм, тобто тлумачення добра і зла як явищ цілком відносних, є неприйнятним, оскільки він повністю нас дезорієнтує в моральних оцінках наших (чи будь-чиїх) дій. Так само неприйнятною постає і позицію ригоризму (суворість), яка вимагає від людини того, щоби вона завжди і обов´язково в певних ситуаціях чинила те ж саме і однозначно; будь-які відхилення від усталеного взірця дії сприймається ригоризмом як аморальність і гріх. Прикладом морального ригоризму може слугувати вимога кантівської етики: “Ти повинен, отже ти можеш”. Вона випливає із кантівського категоричного імперативу: “дій згідно такій максимі, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом.” Кант наполягав: так як людина істота слабка, недосконала вона мусить виконувати категоричний імператив за будь-яких умов, не зважаючи на обставини, на те, подобається це їй чи ні. Не менш категорично (хоча і не безпідставно) Кант стверджував, що в світі не було жодного людського вчинку, мотив якого був би чисто моральним.
   Тут, в ригоризмі, як і в позиції релятивізму, проявляється та ж сама помилка: ототожнення добра і зла із чимось конкретним в діях людини. Більше того, якщо релятивізм не хоче обмежувати наш вибір дій, то ригоризм навпаки позбавляє нас вибору. В будь-якому варіанті нас позбавляють творчого ставлення до моралі.
   З іншої сторони, ми повинні розуміти, що відсутність в нас чітких уявлень про сутність добра і зла повністю нас обеззброює в наших оцінках того, що відбувається в житті. Нам потрібні моральні орієнтири, і вони повинні бути достатньо визначеними і виразними. А відтак, ми не можемо відмовитись від визначення етичних категорій добра і зла та свідомого їх використання. Проте ми не повинні плутати поняття добра і зла із реальними ситуаціями, в яких добро і зло проявляються та в яких вони набувають кожного разу певного конкретного змісту. Тобто найперше завдання, що стоїть перед нами, - це завдання визначити етичні категорії добра і зла саме як поняття, а не як конкретні випадки їх проявів; маючи в своєму розпорядженні чіткі визначення понятійного (ідеального) змісту добра і зла, ми можемо із такими визначеннями підходити до будь-яких реальних ситуацій життя, порівнювати їх із ідеальним змістом понять та оцінювати або з позиції добра як такого, або – зла як такого. Якщо ми не зможемо отримати відповіді на питання про те, що є за сутністю добро або зло, то ми не зможемо користуватись цими словами, але самі ці поняття не можуть і не повинні співпадати із жодними реальними випадками, в яких ми те чи інше вважаємо саме добром чи злом. Тобто саме поняття добра (так само як і поняття зла) повинно бути настільки широким, щоби в його зміст могли увійти різноманітні, тобто будь-які явища, що ми їх можемо оцінити у таких визначеннях – у визначеннях добра (чи зла). Що саме люди будуть вважати, наприклад, добром, всього того перерахувати не можна, але чомусь, за якимись ознаками вони вважають це добром, і саме такі ознаки і повинні про фігурувати у визначенні добра як етичної категорії.
   Як етична категорія добро виражає те, що є цінним саме по собі, що сприяє позитивному утвердженню людини в людському способі буття та відкриває перспективу такого утвердження. Звернемо увагу на те, що дати відразу та однозначну відповідь на те, що та хто саме буде вважати щось таким, що є справді людським, інколи дуже важко, а інколи навіть і неможливо, проте коли ми так вважаємо (хай навіть помилково), ми стверджуємо, що це є добро. Більше того, в реальних явищах скоріше за все відсутнє чисте представлення якихось виключно таких характеристик, що підпадають під ознаки добра, але саме такі ознаки дозволяють нам стверджувати, наприклад, що тут доля добра перевершує долю зла.
   Важливо також відзначити два моменти у наведеному визначенні змісту категорії добра: а) добро постає в своєму якісному стані (те, що сприяє утвердженню в людському способі буття), а також – б) в часовому вимірі (те, що відкриває перспективу). Адже може бути й так, що в даний момент нам видається щось добром і тільки добром, проте в перспективі це може виявитись скоріше негативно для людини, ніж позитивно. Припустимо, щоби уникнути плачу дитини, ми даємо їй річ, яку давати дітям не можна; на даний момент ми нібито перевели ситуацію в стан добра, проте в майбутньому це може привести до розбещеності та вседозволеності цієї дитини й постати в характеристиках очевидного зла. Отже, за своєю суттю моральне добро конструктивне, що й знаходить адекватне відображення  і у етичній категорії.
   Етична категорія морального зла навпаки означає спрямованість на негативне у бутті, на руйнування того, що можна вважати справжніми засадами людини та людського способу буття, на дисгармонію і порушення його цільності, на заперечення та руйнування перспективи досягнення та збереження добра. В етичній категорії морального зла фіксується перш за все та переважно саме деструктивність.
   Необхідно спеціально наголосити на вторинності зла у відношенні до добра, адже без чогось позитивно ствердженого та усталеного не буде того, що можна руйнувати та заперечувати. Але, з іншої сторони, і добро певною мірою виявляє себе у співставленні із злом, оскільки позитивне може отримати власні характеристики лише тоді, коли воно входить у співставлення із злом. Відомий видатний представник середньовічної схоластики Ф.Аквінський наполягав на тому, що Бог дозволяє проявитися злу в світі виключно для того, щоби люди змогли належною мірою сприйняти і оцінити добро.
   Відносний характер уявлень про добро і зло проявляється в тому, що різні культури (наприклад, Захід та Схід) трактують і оцінюють  добро і зло по різному; кожна конкретна історична епоха має своє бачення добра і зла (традиція, стереотипи поведінки як найбільші моральні цінності минулого уступають місце відмові від традицій, їх переосмисленню і моральною цінністю, добром стає самостійність, творчість); благо, добро для одного може стати злом для інших, втрачається самоцінність добра (характерна ознака нашого часу); розмивається межа між добром і злом, проте моральне добро є самодостатнім, а чи можемо ми сказати те ж саме про зло? Самодостатність добра проявляється, зокрема, в тому, що воно не вимагає чогось іншого і не породжує чогось іншого; в цьому сенсі кажуть, що добро є добро, або що справжнє добро породжує тільки добро. З іншої сторони, суттєва характеристика зла проявляється в етимології слова “зло”, яке і у слов’ян “зъо”(“дуже”, ”сильно”), і у німців ”das Ibel”, і в англійців “evel”(“те, що переходить за належну міру”, “те, що переходить власні межі”) вказує на порушення норм, тобто пов’язане з надлишком, виходом за міру, з невнормованою активністю. Отже, зло асоціюється з порушенням порядку, з хаосом та безладдям, а останнє має своє коріння в невиправданих та невгамованих прагненнях людини. Згадаємо знаменитий вислів Овідія (43 р. до н.е. – 17 р. н.е.): “Благе бачу, хвалю, та до поганого тягнуся”.
   Чи потрібний людині власний досвід зла? Чи може цей досвід мати позитивний характер? Чи може бути “натхнення злом” (Ф.Шеллінг)? Що потрібно людині для того, щоби протистояти злу? У чому специфічна привабливість зла для сучасної людини і чому вона зараз набирає такої сили? Зрозуміло, що відповіді на ці питання не припускають однозначності. Але навряд чи людина може уникнути досвіду зла. В людському житті, як відомо, дитинство інколи розглядається як вік невинності, чистоти, безгрішності. Це пояснюється не тим, що дитина неспроможна учинити чогось такого, що може набути визначень зла, а тому, що сама дитина не знає ні меж між добром і злом, ні наслідків своєї поведінки. Із таким душевним настроєм людина входить у подальші вікові етапи життя, але її дії набувають все ширшого масштабу і починають заторкувати інтереси все більшої кількості людей. В таких випадках незнання меж дій, меж добра і зла вже може обернутись і часто обертається якимись негативними проявами, конфліктами, деструкціями та деформаціями. Якщо людина щиро замислюється над тим, що саме і чому відбувається в ситуаціях так званої втрати безгрішності, то перед нею впритул постають і окреслюються морально-етичні проблеми. Тому можна казати про те, що кожна людина проходить у своєму становленні особистістю як мінімум два етапи: етап невідання добра і зла та етап входження у їх розпізнавання. Що відбувається далі? – На це питання відповісти не просто, оскільки для кожної людини тут все складається по-різному: одні люди, увійшовши в свідоме міркування на морально-етичні теми, вже не залишаються поза ними, набувають та поглиблюють свій моральний досвід. Інші дуже швидко можуть зробити висновок про відносність усіх моральних проблем і надалі ставляться до них не дуже серйозно. Треті можуть сприйняти моральні проблеми взагалі як зайві, такі, що лише заважають добиватись життєвого успіху, а четверті можуть стати свідомими циніками та аморалістами. Всесвітньо відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський колись сказав, що сенс життя він вбачає виключно в свідомому зусиллі, яке людина здійснює для того, щоби зробити себе трохи кращою від тої, якою вона себе віднаходить в житті.
   Отже, ми розглянули найбільш важливі окреслення добра і зла як вихідних етичних категорій. Уже сам перелік питань, яких ми торкнулись, свідчить про те, наскільки сьогодні гостро постає проблема осмислення добра і зла і свідоме ставлення до них. Головне полягає в тому, щоби осмислити добро і зло в якості фундаментальних характеристик людського відношення до дійсності, людських взаємин, та вміти відрізняти їх зміст як розумових понять (категорій етики), що фіксують загальні ознаки добра та зла, та того конкретного вигляду, якого в ситуаціях життя можуть набути прояви добра і зла.