Підручники онлайн
Головна arrow Етика та Естетика arrow Етика та естетика (Петрушенко В.Л. та ін.) arrow 2. Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет етики. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


2. Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет етики. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті

2. Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет етики. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті

   Знайомство із предметом наших дисциплін доречно розпочати із пояснення термінів, що їх позначають, оскільки досить часто (хоча не завжди та не обов´язково) саме значення терміну дозволяє нам побачити дещо важливе в тому предметі, що ми його обговорюємо. Термін "етика" має давньогрецьке походження; вихідним словом було слово "етос", що в одному із його давніх значень перекладається як "місце перебування людини". Інші значення – звичай, особливості поведінки. Ці значення засвідчують, що під етичним з давніх часів розумілося щось притаманне людині, щось належне для неї та таке, що неодмінно повинно було би виконуватись людьми. Термін "мораль" походить від латинського слова "морес", якому загалом приписують майже ті ж самі значення, що й слову "етос": звичаї, особливості поведінки. Саме словом "морес" римляни перекладали грецьке слово "етос". Отже, у вихідному значенні слова "етика" та "мораль" постають різномовними синонімами. Але в історичному розвитку європейської культури сталося так, що врешті значення цих термінів дещо розійшлося: словом мораль (від лат. "мораліс") стали позначати певну сукупність, певний набір правил та норм поведінки, яких людини повинні були би дотримуватись в певному суспільстві чи в певній культурі. Етика ж, оскільки цей термін мав батьківщиною Стародавню Грецію, яку традиційно пов´язують із началами філософії, почала використовуватись в значенні філософської науки про мораль. Отже, в найпершому окресленні мораль постає перед нами як сукупність норм та правил людської поведінки, а етика – як філософська наука про мораль.
   Виникає питання: чому не можна обмежитись чимось одним – або мораллю, або етикою, а до того ж: чим викликана потреба саме у філософській науці про мораль? Для відповіді на ці питання ми повинні уважніше придивитись до деяких аспектів людської поведінки. В цілому ми розуміємо, що людська поведінка повинна якось регламентуватись хоча б тому, що людина як правило має свободу у виборі своїх дій та вчинків, отже, їй потрібні опори, орієнтири, застереження, правила, навіть просто знання про можливий хід та наслідки своїх певних дій, пов´язаних із відношеннями до інших людей. Ми також повинні додати до цього й те, що люди не керуються в своїх діях генетичними програмами поведінки (тобто – вродженими чи набутими інстинктами), оскільки при наявності інстинктів не ми ними керуємо, а вони нами, тому в такому випадку не може існувати умов для вибору поведінки. Отже, норми людської поведінки повинні базуватись не на генетичних програмах, а на якихось інших засадах, які ми попередньо можемо назвати культурно виробленими дозволами та заборонами. Зрозуміло також, що ці дозволи та заборони повинні враховувати і свободу волі людини, і її розумність, і, врешті, те, що людські стосунки відбуваються не на тлі біологічних дій та потреб, а на тлі культурно-історичних процесів та явищ, на тлі колосальної маси штучних речей та засобів людської життєдіяльності (артефактів), на тлі мистецтва, форм соціальної організації життя (таких, як право, держава, управління та ін.). Вже в дані часи людина почала виділяти себе з-поміж інших живих істот та явищ природи, оскільки поставала в своїх виявленнях не простою одиницею активності, а суб´єктом дій, не в стандартизованих структурах виживання, а через варіативність вибору способу дій, не через реакції та відчуття, а через уявлення, образи, думки, які не співпадали із наочно наданим. Це значить, що людина відірвалась від природно-космічного процесу, а тому повинна була виробити якість нові засади для своєї життєдіяльності. Якщо ми спробуємо подумки врахувати хоч якоюсь мірою означені чинники формування норм людських взаємин, ми повинні врешті зрозуміти, що характер дій людини, умовна "траєкторія" її руху всередині соціального простору повинні спиратись на досить продумані та складно обумовлені правила і норми. Проте, скажемо прямо, далеко не всі люди (а, може, навіть більшість їх) все це враховують або просто звертають на це увагу. Звідси виникає відома нам із власного життєвого досвіду ситуація: людина знає, як належить робити, яка саме поведінка від неї вимагається, що вважається гідним, а що не гідним людини, проте чомусь цього не дотримується, намагається цього уникнути. Як можна схарактеризувати таку позицію? – Якщо людина в цілому визнає необхідність та значення моральних норм, її навряд чи можна назвати аморальною людиною, проте якщо вона, визнаючи їх роль і значення, не виконує їх, то в даному випадку її дії можна характеризувати як неморальні. В деяких мовах існують спеціальні терміни для відрізнення напряму думок в сфері моралі від реальних дій; наприклад, в російській мові існують терміни "мораль" і "нравственность": моральною є людина, що визнає важливість і значення норм і правил моралі для життя, але при тому така людина може інколи чинити "безнравственно". В українській мові і те, і інше позначається одним словом "моральність". Отже, моральність – це і визнання необхідності норм моралі, і їх дотримання. Були спроби подавати російський термін "нравственность" спеціальним словом "моральнісність", але поки що цей термін не прижився. Тому будемо пам´ятати, що "моральність" в українській мові – це слово, що позначає і стан думок в сфері моралі, і поведінку, що орієнтована на виконання норм моралі. Ту людину, яка відкидає або заперечує доречність, виправданість існування моральних норм, називають "аморальною", а людину, що вважає, що цими нормами можна спокійно знехтувати у діях щодо якоїсь конкретної людини або життєвої ситуації, називають "циніком" (моральна позиція відповідно називається "цинізм"; слово пішло від назви філософської течії у Стародавній Греції, що відкидала як умовні будь-які норми людської поведінки). Існує також позиція "імморалізму", що стверджує неможливість та недоречність обмеження життя будь-якими нормами, тобто із цієї позиції життя не підлягає моральному регулюванню, знаходиться поза мораллю. Таку позицію в свій час доводив відомий німецький філософ Ф.Ніцше.
   Наше попереднє знайомство із явищами етичної сфери викликає додаткову низку питань. По-перше, ми знаємо, що людську поведінку регулює не лише мораль, а й право, релігія; чим відрізняються моральні норми від релігійних та правових (юридичних)? По-друге, на чому (на яких засадах, діях яких суспільних органів) тримаються моральні норми та правила? Нарешті, чому наука про мораль повинна бути саме філософською наукою? – Спробуємо дати відповіді на ці важливі питання, поза якими наше розуміння моралі та етики скоріше за все залишиться поверховим.
   Чим відрізняються моральні норми людської поведінки від, перш за все, юридичних? Якщо ми придивимося до юридичних норм, то помітимо, що вони встановляються спеціальними, так званими повноважними органами певного суспільства (держави) та постають загальнообов´язковими, тобто такими, що їх у відповідних ситуаціях повинні виконувати однотипно (однаково) всі члени суспільства. Обов´язковість юридичних норм носить навіть примусовий характер, оскільки за їх дотриманням та виконанням слідкують спеціальні, так звані – правоохоронні органи. Якщо якісь члени суспільства порушують його юридичні норми, не вважають за необхідне зважати на них, то вони підпадають під юридичну відповідальність, а остання передбачає цілу низку спеціальних заходів та покарань, що застосовуються до правопорушників та правових нігілістів (тих людей, що відкидають закони держави).
   Окрім юридичних норм певні правила життя проповідують також різноманітні релігії. Особливістю релігійних норм постає їх освяченість божественним авторитетом, тобто в абсолютній більшості релігій вважається, що ті найперші настанови на життя, що їх пропагують та насаджують її служителі, передані людям Богом прямо чи через якихось пророків, святих, ясновидців, месій. Як правило, релігійні норми стосуються не другорядних питань життя, а, навпаки, найважливіших: про стан людської душі, людську долю, людське майбутнє, про життєві покарання та винагороди. Основними чинниками дотримання таких норм стають віра, божественний (а також і церковний) авторитет та страх людини перед вищими силами та можливими покараннями. Звичайно, це далеко не всі чинники, оскільки досить багато релігій закликають людину любити Бога, відчувати прямий зв´язок із Ним, присутність Бога в людській долі та душі. І все ж до певної міри справедливим щодо релігії залишається докір, висунутий ще давньогрецьким філософом Демокритом: він казав про те, що релігія вважає кожну людину за сутністю злочинною, оскільки не сподівається на те, що людина сама, поза божественними настановами та страхом покарань, буде шляхетною та доброчинною. Людина ж, яка не вірить у Бога, буде чинити зло або добро сама собою, від своєї власної сутності та природи. І дійсно, наприклад, християнська релігія вважає, що людина внаслідок гріхопадіння сама вже не може стати на шлях добра; їй потрібна божественна підтримка (благодать).  Релігійна свідомість передбачає, що людині потрібні застороги, настанови, покарання; досить часто ми чуємо, як релігійно налаштовані люди похилого віку кажуть про молодь, що вона-де не боїться Бога, а тому й розбещена.
   На відміну від названих різновидів норм людської поведінки та способів введення людини в належні, гідні людини способи дій, моральні норми тримаються зовсім іншими засадами. Як правило, виділяють "три стовпи" утвердження та дії моральних норм, тому вважається, що виконання моральних норм тримається на:
   1) культурно-історичних традиціях, звичаях, що прищеплюються людині через виховання;
   2) авторитеті громадської думки, що певною мірою виражає та відображає зазначені в пункті першому звичаї та традиції, переводячи останні в простір соціальної психології;
   3) сумлінні, внутрішньому людському відношенні до своїх людських обов´язків, власної гідності та гідності інших людей.
   Якщо вдуматись у ці три провідні засади функціонування моральних норм, то можна й потрібно оцінити їх всі належною мірою. Для більшості людей норми поведінки постають елементами виховання, традицій, звичаїв, настанов старшого покоління. Такий спосіб існування є нормальним для моральних норм, проте надійність та виправданість в такий спосіб набутих норм є дещо сумнівною. По-перше, людям, як правило, не пояснюють, чому саме таких норм та звичаїв слід дотримуватись, а якщо пояснюють, то дуже специфічно: просто кажуть "Мої батьки робили так, я роблю так, і ти повинен робити та само". По-друге, такого роду прищеплені норми та звичаї не передбачають людського вибору, моральної творчості, новацій, а тому вони не спрацьовують у незвичних, не стандартних ситуаціях. По-третє, при цьому лишається в тіні самий зміст такого роду норм, їх зв´язок із людиною, оскільки час та умови їх виникнення лишається невідомим. Відповідно, до них не можна поставитись із розумінням, внутрішнім переконанням. Тому й виходить, що норми поведінки, прищеплені людині через традиції виховання та позбавлені надійних внутрішніх засад, інколи досить легко деформуються, забуваються, відкидаються, особливо на тлі стрімких змін сучасного життя. Не підлягає сумніву бажаність свідомого ставлення до засад свого життя та своєї поведінки, проте освячене традицією має своє виправдання. Досить часто молоді люди вважають традиції попередніх поколінь різновидом забобонів або й просто чимось віджилим та застарілим. Лише разом із життєвим досвідом приходить усвідомлення значущості традицій, звичаїв, ритуалів, бо саме вони вносять внутрішню стабільність у потік людського життя, стабілізуючи його не ззовні, а із середини. Відомо, якого важливого значення надають традиціям та ритуалам у східних цивілізаціях, бо там вважається, що лише неперервне багатовікове тривання може свідчити про життєздатність тих чи інших складових людського життя. У людському житті все так чи інакше, тою чи іншою мірою просякнуте задумом, намірами, сенсом, а тому просте виконання традицій та звичаїв спроможне вводити людину в певний життєвий настрій, пропитуватись певними думками, проникати в глибинні життєві сенси.
   Так само навряд чи можна вважати громадську думку виключно тиранічною, хоча такий момент в ній може бути справді наявним. Врешті-решт важливо розуміти, що ми самі із своїми станами свідомості, ідеями та переконаннями створюємо загальну духовну атмосферу суспільства, тому ми маємо не якесь зовнішнє, стороннє відношення до неї, а внутрішнє, осяяне сенсом, розумністю. Те ж саме ми повинні приписувати й іншим членам суспільства. Проте, безумовно, вирішальну роль у функціонуванні моральних норм та їх дотримуванні відіграє людське сумління: якими би не були виховання, загальні настанови та настрої, якщо людина всередині себе самої не здійснить вибір на користь того чи іншого ставлення до моралі, ніяким примусом, ніякими умовляннями цього ніхто не зробить. Звідси стає зрозумілим найбільш важливий та вирішальний момент у природі моральних норм: вони виражають внутрішнє, особистісне прийняття чи не прийняття певних характеристик людських стосунків, тобто ту міру людськості, яку кожна людина здатна та згідна прийняти в свою душу та свою думку. Інколи кажуть так: у відношенні до моралі (чи просто – в моральності) проявляється те, якою мірою та інша людина є людиною, якою мірою вона відповідає людській сутності. Стає також зрозумілим, чим моральне відношення відрізняється від релігійного: у моральному рішенні над людиною ніхто не стоїть, вона сама виявляє себе як перша і остання інстанція морального рішення і вибору.
   Вдумаємося ще раз у характер моральних норм: із урахуванням всього сказаного, можна стверджувати, що моральні норми постають єдністю суспільного та індивідуального, наданого (навіть нав´язаного) та вибраного, регламентованого та довільного, історичного та наявного, прийнятного та неприйнятного. Точніше, вони формуються на перехресті, зіткненні названих чинників та факторів, постаючи чимось стабілізованим, проте й нестійким, готовим до змін та перетворень. Вони є чимось суто людським, але й до певної міри і над-людським, оскільки в них знаходять своє виявлення не лише усвідомлені людьми умови їх життя, діяльності, людських взаємин, а й також неусвідомлені, такі, що сягають загальних онтологічних засад буття людини як істоти водночас природно-космічної та соціально-культурної та одухотвореної. Тому в етичних нормах діють не лише розуміння, міркування, раціональний вибір, а й інтуїція, емоції, почуття, прагнення. Звідси випливає, що поза зверненням до моралі навряд чи ми зможемо належною мірою зрозуміти людину.
   На основі проведення відмінностей між моральними та юридичними нормами можна тепер зрозуміти, чому в сучасному суспільстві поведінка людини регулюється двома такими типами норм; здавалося б, якщо є юридичні норми, якщо вони є обов´язковими для всіх членів суспільства, якщо за їх дотриманням ретельно слідкують спеціальні органи, якщо, врешті, за їх невиконання карають, навіщо потрібні ще й моральні норми? Доречно сказати, що в деяких західноєвропейських країнах інколи якраз і вважають, що самих лише юридичних норм для регулювання людських взаємин цілком достатньо. Такого роду настрої простежуються в Англії, в США. В такому підході проглядаються деякі свої резони, що не позбавлені сенсу: якщо людина ретельно виконує юридичні норми, то вона забезпечує тим самим собі життєву стабільність та не завдає шкоди іншим людям. Проте в цій же позиції можна побачити й певні елементи людської взаємної байдужості, бо ми знаємо, що ті ж самі дії, що пов´язані із виконанням якихось обов´язків, можна робити по-різному: сумлінно, не сумлінно, натхненно, із внутрішнім спротивмо та ін. Якщо ж припустити відсутність зовнішнього контролю за людиною, то під запитанням опиниться й прогнозування її поведінки. Таким чином, існування юридичних норм не відміняє потребу в таких нормах життя та поведінки, природа яких зумовлена власним людським вибором, що є виключно внутрішнім вибором та рішенням і що передбачає прояв автентичних глибинних якостей тої людини, що обирає.
   Отже, серед тих норм, що регулюють людську поведінку в суспільстві та людські взаємини прямо виражають людську сутність та характеристики людської особистості саме моральні норми. А оскільки все те, що стосується духовних процесів людини, її внутрішніх проявів та характеристик, проявів її самовладності, її суб´єктивності перебуває у віданні філософії, то й етика, як наука про мораль, її природу, характер функціонування моральних норм, постає саме філософською наукою. Зрозуміло також і те, що предметом цієї науки постає як природа моралі, так і її відношення до людини, людськості, людської духовності, загальних особливостей та засад людського способу буття.
   На звершення розгляду даного питання зазначимо, що попри ті відмінності між поняттями "етика" та "мораль", що були окреслені на початку розгляду питання, ці терміни досить часто вживаються як синоніми, тобто досить часто люди кажуть "етичні проблеми", але також в тих же самих випадках - "моральні проблеми", "етичні явища" – "моральні явища", "етична ситуація" – "моральна ситуація" та ін. Також досить часто для того, щоби засвідчити принципову єдність етики та моралі використовують словосполучення "морально-етичне". Враховуючи сказане, слід відмовитись від якоїсь радикальної та однозначної позиції в практиці вживання даних слів та пам"ятати одне: треба розуміти існуючи тут відмінності, що стосуються змісту та спрямованості даних явищ дійсності, та враховувати їх.

 
< Попередня   Наступна >