1.6. Спілкування і діяльність

   Спілкування тісно пов´язане з діяльністю. Будь-яка форма / спілкування є формою спільної діяльності. У ній формуються не тільки суб´єкт — об´єктні (людина — предмет діяльності), а й суб´єкт — суб´єктні відносини (людина — людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб´єктів діяльності.
   Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий її вид. Але зв´язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв´язки та стосунки між людьми.
   У спілкуванні реалізується система ставлення людини до інших. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передачі суспільного досвіду.
   Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб´єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.
   Результатом спілкування є налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки цьому здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв´язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.
   Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування тощо).