32.1. Сутність психомоторики

  Ідею про універсальність структурно-анатомічних функцій людського тіла переконливо довів Р. Декарт. Він говорив, що душа і тіло людини - дві особливі субстанції, які становлять незмінну основу людини.
   Як взаємодіють психіка і тіло? За Р. Декартом, маємо безтілесну душу й тіло, де перебуває душа. Душа наказує тілу, а воно виконує її вказівки.
   Однак Б. Спіноза підійшов до цієї проблеми з іншого боку. Застосувавши принцип цілісності, він дійшов висновку, що жива людина - не просто одухотворене тіло, а вершина розвитку природи. Людина є інструментом, за допомогою якого природа перетворює себе на досконаліші форми. З цього випливає, що мислення як властивість душі й живий рух як властивість тіла - це не дві різні субстанції (за Р. Декартом), а дві властивості, притаманні людській душі та мислячому тілу.
   У будь-якому живому русі мислення та фізичний рух людини - злиті в одну, неподільну єдність.
   Через два з половиною століття І.М. Сєченов назвав цю цілісність душі і тіла ПСИХОМОТОРИКОЮ. Він зауважив, що життєві потреби (дискомфорт) зумовлюють виникнення бажань - думки, яка й зумовлює рух. Власне, коли людина здійснює довільний рух, тоді бажання буде мотивом - дієвою думкою, або метою, а рух - дією або засобом досягнення мети.
   Живий, доцільний рух відбувається слідом за бажанням разом з відомостями про уявні наслідки цього руху. Без бажання або імпульсу - думки рух був би загалом безглуздим.
   І.М. Сєченов висловив гіпотезу (яку тепер підтверджено експериментально і яка є основою теорії психічної регуляції рухів), що в рухах дітей містяться елементи думки.
   Діючи, людина пізнає світ, а пізнаючи його - теж діє. Психомоторика обслуговує механізми емоцій, почуттів, думок, образів, рухів, пам´яті. Психомоторика - це і механізм, і система, і функція. Вони, зливаючись у цілісність, утворюють функціональний орган. Це дійовий орган людини, а не тіла.
   Враження, що психомоторика - це думка плюс рух, помилкове, оскільки все починається з рухів. Тому що живий рух - головний регулятор нашої енергетики. Позбавити людину рухової активності - означає спровокувати виникнення в неї феномену «сплутаної енергії»; тобто приректи її на загибель.
   ПСИХОМОТОРИКА - це єдність злиття думки і руху в одну, неподільну єдність живого руху.
   Будова мислячого тіла людини - унікальна (рис 32.1). Психомоторика не має в собі бар´єрів, які відокремлюють людину від світу речей. Власне її універсальність дає змогу зрозуміти мислення як:
   - функцію зовнішньої, предметної дії;
   - спосіб дії мислячого тіла.

Рис. 32.1. Мисляче тіло.

   Отже, психомоторні процеси об´єднують у єдину і неподільну цілісність три компоненти:
   - мисляче тіло;
   - предмет;
   - психомоторні процеси, які забезпечують можливість обміну енергією та інформацією між мислячим тілом і предметом.
   Людина, виконуючи дії над предметом, одухотворяє його, втілює в нього певний потенціал внутрішнього психічного (об´єктивація психоенергії). Водночас предмет виявляє і зворотну дію на людину. Його психоенергія розоб´єктивується і втілюється в людині.
   Людина, діючи з предметом, відкриває його властивості, які перетворює на дійові стани - здатності, які є умовами кращих подальших дій.
   У процесі дії людина створює здатності не лише знати властивості предметного світу (прямий процес психомоторики), а й використовувати їхню силу в перетворенні того самого предмета чи речовини в нові форми, щоб задовольняти суто людські потреби (зворотний процес психомоторики).
   Яка роль і місце думки в цьому процесі? Власне, думка виростає і розвивається з живих рухів. У процесі руху думка об´єктивується в предметах, процесах і явищах. Вона набуває в цьому процесі досконалості і, нарешті, стає виміром у створенні предметів і явищ - мірою людини.
   Головна властивість ЖИВОГО РУХУ в тому, що в процесі його виконання людина не просто рухається, виконує дії, вона:
   - оволодіває простором дії;
   - підкоряє собі час;
   - свідомо долає зовнішні й внутрішні перешкоди, які чинять опір.
   Фізичне тіло рухається відповідно до законів механіки. Живим рухом людина розв´язує завдання або проблеми. Розв´язанням завдань живий рух істотно відрізняється, з одного боку, від суто механічного руху, а з іншого - від простої реакції (дія - завжди акція, спрямована на майбутній продукт або подразник).
   Щоб побудувати правильні рухи, треба:
   - підкорити своїй волі найскладнішу біомеханіку власного тіла;
   - зробити своє тіло слухняним;
   - відповідними рухами вести своє тіло до мети.
   Такою складністю рухів володіють юнаки і дівчата в балеті, цирку, спорті. Отже, що більше спритних психомоторних дій може виконувати людина, то досконалішим є її мислення, то більше відповідних предметів, явищ, думок, почуттів та образів міститься у психіці людини.
   Ще півтори сотні років тому І.М. Сєченов зазначав, що психомоторика - це неподільний зв´язок рухів душевних і тілесних (прямих і зворотних).
   Виникає запитання: у чому відмінність психомоторики - органа людини - від інших органів тіла? Власне в тому, що психомоторика працює поза тілом з природою і ноосферою.
   Психомоторика - це одночасно орган людського тіла, механізм його дії і мистецтво їхньої регуляції.
   Психомоторика здійснює психічну регуляцію живих рухів, дій і вчинків. Водночас вона відображає мислення, почуття та уяву.
   Якщо психомоторика дисгармонійна, недосконала або розхитана, тоді якість роботи механізму творчості низька, людина стає в діяльності аварійною.
   Психомоторика працює, коли виникає взаємодія в системі «мисляче тіло - предмет». Мисляче тіло людини здатне до нескінченної кількості дій, які ніяк не можна передбачати заздалегідь.
   Психомоторика, як робочий орган, єднає рухи з образами, думками, почуттями - еталонами, мірками, відповідно до яких регулюють рухи. Точність мислення, глибина почуттів і дійсність уяви - точність рухів.
   Основними виявами психомоторики є такі класи рухів і дій:
   - рухи, які забезпечують підтримку й зміни положення тіла людини в просторі;
   - стани і пози нашого тіла - це граціозність фігури, постава, апломб і стійкість, дотримання вертикальної лінії (від голови до п´ят), і навпаки - кривляка, позер, удавальник тощо;
   - локомоції - рухи, пов´язані з переміщенням людиною власного тіла: їхні особливості виявляються під час ходьби, бігу, стрибків, плавання тощо; сюди входять і балістичні рухи: ловлення і схоплювання предмета, який летить або переміщується, силові та ударні рухи, метання предметів з установкою на влучність, дальність тощо;
   - виразні рухи обличчя, всього тіла (міміка і пантоміміка) - безпосередні вияви емоцій і почуттів, семантичні рухи - носії змісту, знаків, значення, які людина передає іншим людям, наприклад, хореографічні рухи, рухи, які імітують дії з відсутніми предметами;
   - робочі рухи і дії, які є засобами трудової діяльності та становлять основу професійної майстерності, забезпечують ефективність праці, економію витрат сили і сприяють досконалій реалізації задумів людини. Кількість цих рухів і дій майже безмежна: і тих, що вже відомі й засвоєні, і тих, які ще буде знайдено.
   Ось чому психомоторика людини універсальна - всеосяжна й різнобічна.
   Особливості психомоторики:
   - механізми психомоторики щоразу будуються під час рухової дії;
   - живий рух здатний на стільки форм траєкторій у просторі, скільки існує в природі форм предметів, з якими людина має можливість взаємодіяти;
   - живий рух, навпаки, визначається формою того предмета, з яким взаємодіє людина;
   - якщо психомоторика стикається з перешкодою, яку не може подолати, тоді людина зупиняється для роздумування, тобто перебудови схеми дії;
   - структурно-анатомічна будова психомоторики не запрограмована до якогось одного або кількох способів дій, і саме тому людина здатна до будь-якої за складністю рухової дії.
   Ідею про універсальність структурно-анатомічних функцій людського тіла висловив ще Аристотель. Його висновок: рука людини - інструмент для багатьох інструментів. Ще Б. Спіноза довів, що спосіб дії мислячого тіла визначається не ним самим, а самовільно. Це мисляче тіло активно будує свій рух, дію відповідно до форми (образу, ідеї, схеми) будь-якого іншого предмета.
   Діючи, людина здатна:
   - спостерігати за своєю дією;
   - контролювати її зсередини себе;
   - обертати її продукт у власну сутність - систему здібностей.
   Під час дії людина ніби веде діалог сама зі собою, будує і перебудовує реальний плин рухів згідно зі своїм бажаним.
   Мислячи - ми діємо, діючи - мислимо.
   Отже, психомоторика є знаряддям людини, завдяки якому вона має практичну можливість втручатися в довкілля, змінювати його створюючи нові предмети і явища власними силами.
   Тому психомоторна дія - це дійовий механізм розвитку психіки та тіла. Адже діючи, людина мислить, а мислячи - діє навіть тоді, коли предметів руками не торкається.