30.3. Теорії уваги

   Аналізуючи методичні підходи до дослідження уваги, М. Познер виокремлює три напрями: 1) методики, орієнтовані на дослідження різних характеристик виконавчої та когнітивної діяльності; 2) методики, основані на аналізі суб´єктивних переживань, 3) методики, спрямовані на вивчення зв´язку свідомого досвіду з нейронними механізмами. Перший напрям найбільш розроблено в межах і когнітивної психології, і різних прикладних галузей. Показниками можуть бути продуктивність і безпомилковість, швидкість і точність виконання практичних дій, характеристики відтворення і пізнавання матеріалу, швидкість і безпомилковість ухвалення рішення і т. ін. При цьому дослідники намагаються знайти об´єктивні кореляти процесу уваги. Це можуть бути, наприклад, рухи очей (Гіппенрейтер) та інші компоненти орієнтованої реакції.
   Як показують результати останніх досліджень, суб´єктивний (внутрішній, «свідомий») компонент переживання акту уваги має свої особливості й тимчасові характеристики. Наприклад, в одній з праць піддослідні повинні були переключати увагу з одного плану куба Неккера на іншій. При цьому погляд залишався нерухомим і зосередженим на точці фіксації. Для переключення з одного плану на іншій піддослідним був потрібний час і розумове зусилля, але руху очей не спостерігали, оскільки «переміщення» відбувалося лише в полі уваги. Схожі дані отримано в ситуаціях, коли піддослідних просили переключати увагу з глобальної форми об´єкта на його деталі (Vorberg).
   Особливе місце належать фізіологічним концепціям уваги, у межах яких було розроблено оригінальний методичний апарат. Традиційну увагу в них пов´язують з поняттями «активація» (arousal) і «орієнтована реакція» (Лурія). Такий стан забезпечують механізми, які підтримують потрібний тонус кори, що пов´язані з роботою ретикулярної формації, яка активує. І вибіркове гальмування релевантного входу, і вибіркову активацію забезпечують впливи ретикулярної формації, волокна якої з кори головного мозку спрямовуються до рухових ядер спинного мозку і до ядер стовбура.
   Поняття орієнтованого рефлексу, яке в науковий словник увів І.П. Павлов, пов´язано з активною реакцією тварини на кожну зміну обстановки, що виявляється через загальне пожвавлення і низку вибіркових реакцій. Орієнтовані реакції мають цілком зрозумілий біологічний зміст і виражаються в електрофізіологічних, судинних і рухових реакціях: повороті ока й голови вбік нового об´єкта, зміні мікрогальванічної реакції, судинних реакцій, подиху, виникненні явищ «десинхронізації» у біоелектричних реакціях мозку. Орієнтовані реакції можна розглядати як аналог мимовільної уваги. Як основу довільної уваги розглядають нейрофізіологічні механізми антиципації як чекання стимулу або підготовчої поведінки (Люютінен, 1986).
   У сучасній закордонній науці нейрофізіологічні дослідження уваги дедалі більше зацікавлюють фахівців. Нові можливості у вивченні проблеми уваги з´явилися після вдосконалення методів реєстрації, зумовлених подіями потенціалів біоелектричної активності мозку. Вони дали змогу проводити функціональний аналіз процесів уваги. М. Познер вважає, що ці три різні напрями в дослідженнях уваги не узгоджені ні щодо постановки завдання, ні щодо категоріального апарату. Він пропонує об´єднати зазначені підходи, використовуючи парадигму рівневої переробки інформації. Різні підходи до рівневого аналізу процесів уваги пропонували А.Р. Лурія, Б.Ф. Ломов, О.М. Леонтьев. Найбільш перспективний багатоплановий і багаторівневий підхід до аналізу процесів уваги: з боку свідомості, діяльності та фізіологічних процесів.
   Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги суто у волі, хоча мимовільну увагу не можна пояснити вольовою діяльністю. Прихильники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль у зосередженні на них уваги.
   Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, у яку вони задіяні.
   Природу уваги в психології розглядали представники різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку загалом.
   Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.
   Представники інтроспективної психології (Гербарт, Вундт, Тітченер вивчали тільки внутрішній суб´єктивний аспект уваги як явища. Увага, на їхній погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів.
   В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найчіткіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.
   Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Яскравіше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковуючи собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюють нервові схильності, але не розкривав, що вони становлять собою.
   Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб´єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.
   Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв´язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм - руховий, тобто такий, котрий впливає на м´язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м´язами, не здатна зосереджувати увагу.
   Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.
   Наведені дані про розуміння уваги засвідчують складність з´ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.